ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.12.2025Справа № 910/8082/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС»
до 1) Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
2) Комунального підприємства “Київпастранс»
про визнання укладеною додаткової угоди до інвестиційного договору
Представники:
від позивача: Слободянін М.В.;
від відповідача-1: Шевченко І.Є.;
від відповідача-2: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі- відповідач 1) та Комунального підприємства “Київпастранс» (далі- відповідач 2) про визнання укладеною додаткову угоду до інвестиційного договору № 050-13/і/194 “Про комплекс заходів з благоустрою та облаштування зупинок громадського транспорту в місті Києві (лот 24 )» від 29.11.2018 року у редакції, що додається до позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.11.2018 року між позивачем та відповідачами було укладено Інвестиційний договір №050-13/і/194 “Про комплекс заходів з благоустрою та облаштування зупинок громадського транспорту в місті Києві (Лот 24)». Термін дії цього договору становив 10 років. Разом з тим, як зазначає позивач, з метою впровадження заходів підтримки для суб'єктів господарювання, що працюють у місті Києві, Київською міською радою було ухвалено Рішення № 160/9968 “Про деякі питання, пов'язані з підтримкою суб'єктів господарювання міста Києва на період дії правового режиму воєнного стану», яким було внесено зміни до Рішення №7537/7578 та доповнено його п. 2.2. наступного змісту: “строк дії інвестиційних договорів, укладених до 24 лютого 2022 року (крім інвестиційних договорів, строк дії яких завершений), продовжується строком на 2 роки». Вказане, на думку позивача, є безумовною підставою для продовження строку дії Інвестиційного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
07.07.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» про усунення недоліків позовної заяви, разом з виправленою позовною заявою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.08.2025.
23.07.2025 до суду надійшов відзив Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому відповідач-1, зокрема зазначає, що перебіг строку подовження дії інвестиційних договорів, зазначений в рішенні Київської міської ради від 31.10.2024 № 160/9968, починається з дня прийняття рішення Київської міської ради від 14.12.2023 № 7537/7578, а тому продовження дії інвестиційних договорів на два роки, на думку відповідача-1, може стосуватись виключно інвестиційних договорів за якими надійшли відповідні звернення з 01.11.2024 до 14.11.2024 та термін дії яких спливає в період з 31.10.2024 до 14.12.2025. Також, відповідач вказує на те, що позивач не зазначив жодної норми Закону України, яка б встановлювала обов'язок сторін укласти додаткову угоду про зміну (продовження) дії Інвестиційного договору.
28.07.2025 до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» на відзив, в якій позивач вказує на те, що інвестиційний договір №050-13/і/194 підпадає під дію рішення №160/9968, оскільки в зазначеному рішенні передбачено, що продовження строку дії інвестиційних договорів можливе за умови їх укладення до 24 лютого 2022 року та за наявності відповідної письмової заяви інвестора, а інших обмежень, зокрема, щодо кінцевої дати дії таких договорів або строків подання заяв рішення не містить.
21.08.2025 до суду надійшли письмові пояснення Комунального підприємства “Київпастранс», в яких відповідач-2 зазначає, що продовження строку дії інвестиційних договорів (на два роки), передбачене рішенням Київської міської ради від 31.10.2024 №160/9968, поширюється виключно на ті інвестиційні договори, щодо яких подані відповідні звернення у період з 01.11.2024 до 14.11.2024 та строк дії яких закінчується у проміжку з 31.10.2024 по 14.12.2025.
У підготовчому засіданні 28.08.2025 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 25.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/8082/25 призначено на 23.10.2025.
У судовому засіданні 23.10.2025 оголошено перерву до 27.11.2025.
У судовому засіданні 27.11.2025 оголошено перерву до 04.12.2025.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача-2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача-2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 04.12.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
29.11.2018 між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - організатор конкурсу), Комунальним підприємством “Київпастранс» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» (далі - інвестор) укладено Інвестиційний договір №050-13/і/194 «Про комплекс заходів з благоустрою та облаштування зупинок громадського транспорту в місті Києві (Лот 24)», умовами якого передбачено, що інвестор забезпечує Облаштування Об'єкта інвестування, забезпечення Заходів з благоустрою та вчинення інших дій, передбачених цим Договором.
Орієнтовні техніко-економічні показники об'єкта інвестування: павільйон очікування; кіоск з продажу проїзних документів, інших товарів (надання послуг); благоустрій території; інформаційне табло; кнопка тривоги.
Відповідно до п. 2.2. договору, облаштування об'єкта інвестування, експлуатація об'єкта інвестування, забезпечення заходів з благоустрою, а також інші необхідні для реалізації інвестиційного проекту роботи здійснюються інвестором в порядку та у відповідності з положеннями законодавства України за умовами цього договору, умовами конкурсної документації та конкурсної пропозиції.
Пунктом 10.1. договору визначено, що чинними і обов'язковими для Сторін визнаються виключно ті зміни й доповнення до Договору, що здійснені за їх взаємною згодою уповноваженими особами Сторін в письмовій формі.
Згідно п. 10.2 договору, всі зміни, доповнення, додатки та додаткові угоди до цього Договору, є його невід'ємною частиною, у разі, якщо вони підписані належним чином уповноваженими представниками Сторін, скріплені печатками відповідних Сторін та зареєстровані відповідним чином Організатором конкурсу.
Відповідно до п. 12.1 договору, датою набрання чинності цього Договору є дата реєстрації Договору в Департаменті економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що вказана на титульній сторінці цього Договору».
Термін дії цього Договору становить 10 (десять) років з дати набрання чинності (п. 12.2 договору).
Тобто, термін дії Інвестиційного договору визначено сторонами до 2028 року.
Як зазначає позивач, ТОВ «ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» належним чином виконало свої зобов'язання інвестора, та отримало на підставі укладеного договору право на використання об'єктів інвестування у свій комерційній діяльності протягом терміну дії договору з метою компенсації залучених інвестиційних коштів. Проте, з моменту початку повномасштабної збройної агресії рф на територію України до поточного моменту, позивач так само як і інші суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність у м. Києві зазнав значних ускладнень у своїй комерційній діяльності через ризики воєнного характеру.
Разом з тим, 14.12.2023 Київською міською радою прийнято рішенням № 7537/7578 “Про затвердження Положення про проведення інвестиційних конкурсів із залученням інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва».
В подальшому, рішенням Київської міської ради №160/9968 були внесені зміни до Рішення №7537/7578 та доповнено пунктом 2.2. наступного змісту: «строк дії інвестиційний договорів, укладених до 24 лютого 2022 року (крім інвестиційних договорів, строк дії яких завершений), продовжується строком на 2 роки з дня прийняття цього рішення на підставі відповідних письмових заяв інвесторів».
Крім того, пунктом 2 Рішення №160/9968 було доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) протягом 14 календарних днів з дня прийняття цього рішення вжити належних заходів для його виконання та оформлення і підписання додаткових угод до інвестиційних договорів. Зазначене Рішення Київської міської ради від 31.10.2024 року № 160/9968 “Про деякі питання, пов'язані з підтримкою суб'єктів господарювання міста Києва на період дії правового режиму воєнного стану» було офіційно опубліковане та набуло чинності.
27.02.2025 року позивач звернувся до відповідачів з листом №27/02-4 щодо виконання Рішення Київради №160/9968 від 31.10.2024 року, в якому просив відповідачів погодити та пiдписати вiдповiдну Додаткову угоду № 03-202SЛ24 до iнвестицiйного договору № 050-13/i/194 «Про комплекс заходiв з благоустрою та облаштування зупинок громадського транспорту в мiстi Києвi (лот 24)» про продовження ранiше встановленого термiну дii цього договору до 29 листопада 2030 року.
Проте, 07.04.2025 року Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом №050/13-1263 повідомилено позивачу про відмову у підписанні додаткової угоди, у зв'язку з тим, що перебіг строку подовження дії інвестиційних договорів (на 2 роки), зазначений в рішенні від 31.10.2024 року №160/9968, починається з дня прийняття Рішення від 14.12.2023 №7537/7578. Таким чином, продовження дії інвестиційних договорів на два роки, в розумінні Рішення від 31.10.2024 №160/9968, може стосуватися виключно інвестиційних договорів, за якими надійшли відповідні звернення з 31.10.2024 року до 13.11.2024 року.
Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ним були виконані всі необхідні дії для того, щоб продовжити термін дії інвестиційного договору, відповідно до зазначеного Рішення органу місцевого самоврядування. Збільшення терміну дії інвестиційного договору відбулося на підставі окремого рішення органу місцевого самоврядування, у межах його компетенції, будь яких інших умов для документального оформлення збільшення терміну дії інвестиційного договору, крім подання заявки від сторони такого договору - інвестора зазначеним вище Рішенням Київради не передбачено, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду до інвестиційного договору № 050-13/і/194 “Про комплекс заходів з благоустрою та облаштування зупинок громадського транспорту в місті Києві (лот 24)» від 29.11.2018 року у редакції, що додається до позовної заяви.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством “Київпастранс» та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» було укладено Інвестиційний договір №050-13/і/194 від 29.11.2018.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до умов інвестиційного договору, інвестор забезпечує Облаштування Об'єкта інвестування, забезпечення Заходів з благоустрою та вчинення інших дій, передбачених цим Договором. Орієнтовні техніко-економічні показники об'єкта інвестування: павільйон очцкування; кіоск з продажу проїзних документів, інших товарів (надання послуг); благоустрій території; інформаційне табло; кнопка тривоги (п. 2.1. інвестиційного договору).
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів).
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 інвестиційний договір - це господарсько-правова угода, яка укладається між суб'єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об'єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та/або соціального ефекту), регламентуються права та обов'язки сторін.
Інвестиційна діяльність (у широкому сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об'єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку та/або досягнення соціального ефекту).
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15 інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном).
Укладення змішаного договору передбачено частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Станом на дату укладання Інвестиційного договору Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 528/1189 було чинним.
Пунктом 1.4 даного Положення закріплено, що істотні умови договору - умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду і відповідають умовам конкурсу.
Відповідно до п. 12.1 договору, датою набрання чинності цього Договору є дата реєстрації Договору в Департаменті економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що вказана на титульній сторінці цього Договору».
Термін дії цього Договору становить 10 (десять) років з дати набрання чинності (п. 12.2 договору).
Тож, враховуючи дату укладання Інвестиційного договору - 29.11.2018 строк дії останнього становить - до 29.11.2028.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про інвестиційну діяльність», органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень здійснюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об'єктів, використання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.
Частиною 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Як встановлено судом вище, рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 № 7537/7578 “Про затвердження Положення про проведення інвестиційних конкурсів із залученням інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» вирішено, зокрема установити, що розгляд заявок, поданих до набрання чинності цим рішенням та процедура з підготовки та проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, розпочата до набрання чинності цим рішенням, завершується відповідно до Положення, затвердженого пунктом 1 цього рішення.
В подальшому, рішенням Київської міської ради № 160/9968 від 31.10.2024 «Про деякі питання, пов'язані з підтримкою суб'єктів господарювання міста Києва на період дії правового режиму воєнного стану» вирішено пункт 2 рішення Київської міської ради від 14.12.2023 № 7537/7578 "Про затвердження Положення про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва" викласти у такій редакції:
« 2. Установити, що: 2.1. розгляд заявок, поданих до набрання чинності цим рішенням, та процедура з підготовки та проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, розпочата до набрання чинності цим рішенням, завершується відповідно до Положення, затвердженого пунктом 1 цього рішення;
2.2. строк дії інвестиційних договорів, укладених до 24.02.2022 (крім інвестиційних договорів, строк дії яких завершений), продовжується строком на два роки з дня прийняття цього рішення на підставі відповідних письмових заяв інвесторів.".»
2. Доручити виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) протягом 14 календарних днів з дня прийняття цього рішення вжити належних заходів для його виконання та оформлення і підписання додаткових угод до інвестиційних договорів.».
Тож, позивач вважає, що ранiше встановлений термiн дiї інвестиційного договору може бути продовжений до 29 листопада 2030 року.
Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин та станом на дату ухвалення даного рішення чинним є Положення про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення тощо об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 № 7537/7578, пунктом 1.4 якого зокрема закріплено:
умови інвестиційного конкурсу - обов'язкові вимоги до реалізації інвестиційного проєкту, затверджені комісією у складі конкурсної документації;
конкурсна документація - комплект документів, який складається з умов інвестиційного конкурсу, кваліфікаційних критеріїв до учасників інвестиційного конкурсу, інструкції для учасників інвестиційного конкурсу, інших відомостей відповідно до цього Положення, який затверджується комісією.
Згідно пункту 6.8 Положення № 7537/7578 за наявності всіх умов, визначених у пункті 6.7 розділу VI цього Положення, сторони вносять відповідні зміни до інвестиційного договору шляхом укладення додаткової угоди.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Відповідно до приписів ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Суд зазначає, що з положень ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, можна дійти висновку, що суд може визнати укладеним договір, якщо обов'язок іншої сторони на укладення такого договору передбачено договором або законом (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 922/2743/18).
Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору
Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України ).
Разом з тим, суд зазначає, що перебіг строку продовження дії інвестиційних договорів (на 2 роки), зазначений в рішенні Київської міської ради від 31.10.2024 № 160/9968, починається з дня прийняття рішення Київської міської ради від 14.12.2023 № 7537/7578, а тому продовження дії інвестиційних договорів на два роки, в розумінні рішення від 31.10.2024 № 160/9968, стосується інвестиційних договорів термін дії яких спливає в період з 14.12.2023 по 31.10.2024 та відповідно можуть бути продовжені на 2 роки, тобто до 31.10.2026 включно.
Проте, як встановлено судом вище, термін дії Інвестиційного договору № 050-13/і/194 “Про комплекс заходів з благоустрою та облаштування зупинок громадського транспорту в місті Києві (лот 24 )» становить 10 (десять) років, тобто з 29.11.2018 по 29.11.2028 (включно), відтак інвестиційний договір є чинним та обов'язковим до виконання його сторонами.
Крім того, суд також вважає необхідне зазначити наступне.
Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення (ст. 4 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.
Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Згідно з положеннями статей 2, 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19 зазначено, що відсутність порушення прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.
Проте, суд зазначає, що звертаючись до суду з заявленими позовними вимогами Товариством з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» у встановленому законом порядку не доведено порушення прав та/або інтресів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки інвестиційний договір є чинним, строк його дії закінчується у 2028 році. В свою чергу, рішенням Київської міської ради передбачено можливість продовження дії інвестиційних договорів на 2 роки з дня прийняття відповідного рішення Київської міської ради, тобто до 30.10.2026.
Крім того, суд зазначає, що згідно з ч. 9 ст. 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Тобто, вирішуючи дану категорію спорів у своїх рішеннях господарські суди повинні зазначати, зокрема, у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору.
З урахуванням викладеного, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в позові та в резолютивній частині судового рішення в обов'язковому порядку мають вказуватися позовні вимоги та рішення суду з кожної спірної умови договору або умови всього договору, якщо інша сторона взагалі відмовляється від укладення відповідного договору.
Дійсно, вказана частина ст. 238 ГПК України висуває вимоги саме для суду при складенні ним повного рішення, однак оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог (ст. 14 ГПК України), посилання на поданий позивачем проект договору не спростовує необхідності в позові в обов'язковому порядку вказувати позовні вимоги та рішення суду, яке останній повинен на думку позивача прийняти, з кожної спірної умови договору або умови всього договору, якщо інша сторона взагалі відмовляється від укладення відповідного договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у cправа № 923/409/19.
Проте, у прохальній частині позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» просить суд визнати укладеною додаткову угоду до інвестиційного договору № 050-13/і/194 “Про комплекс заходів з благоустрою та облаштування зупинок громадського транспорту в місті Києві (лот 24 )» від 29.11.2018 року у редакції, що додається до позовної заяви, тобто без викладення умов такої додаткової угоди, яку у разі задоволення позовних вимог суд відтворює у резолютивній частині судового рішення.
Таким чином, враховуючи що позивачем не доведено суду наявності суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, оскільки як встановлено судом вище термін дії інвестиційного договору - до 29.11.2028 року, позовні вимоги з цієї підстави також не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮКРЕЙНІАН ДІВЕЛОПМЕНТ СЕРВІС» не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 23.12.2025.
Суддя С. О. Щербаков