ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.12.2025Справа № 910/13592/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом Комунального підприємства “Київтранспарксервіс» (01054, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, ідентифікаційний код 35210739)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРЕМІКС ПЛЮС» (01001, м. Київ, вул. Любарська, 10-Н, ідентифікаційний код 38375110)
про стягнення 397 482,23 грн
Представники сторін: не викликались
Комунальне підприємство “Київтранспарксервіс» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРЕМІКС ПЛЮС» (далі - відповідач) про стягнення 397 482,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та обладнання № ДНП-2020-05/02 від 08.05.2020 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг на суму 244 440, 00 грн, у зв'язку з чим і виникла вказана заборгованість, а також обов'язок сплатити на користь позивача 59 387, 10 грн - пені, 71 514, 84 грн - інфляційних втрат та 22 140, 29 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13592/25, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю “ПРЕМІКС ПЛЮС» про обов'язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 03.11.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв'язку до суду з поміткою не вдала спроба вручення (закінчення встановленого терміну зберігання).
Так, судом встановлено, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.11.2025 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат відмовився», “за закінченням терміну зберігання», “адресат вибув», “адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI “Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2025, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 27.11.2025 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
08.05.2020 між Комунальним підприємством “Київтранспарксервіс» (далі - сторона-1/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ПРЕМІКС ПЛЮС» (далі - сторона-2/відповідач) укладено договір, про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2020-05/02 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: місто Київ, Дарницький район, перетин вул. Здолбунівська, та вул. Тепловозної (майданчик № 2), в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - майданчик для паркування), що включає 90 (дев'яносто) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 10 (десять) місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками вказаних суб'єктів господарювання.
У пункті 2.2.6. договору закріплений обов'язок сторони-2 своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки з стороно-1 згідно з умовами договору.
За умовами пункту 3.1. договору майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що майданчик для паркування вважається фактично повернутим стороні-1 з моменту підписання сторонами акту повернення з експлуатації майданчика для паркування у строки, визначені пунктом 7.13 договору.
Відповідно до пункту 4.2. договору вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день в гривнях визначена за результатами аукціону та становить 7,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 1,17 грн.
За умовами пункту 4.3. договору загальна ціна договору становить 759 528,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 126 588,00 грн, з яких: Векспл - 690 480,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 115 080,00 грн, та Праз - 69 048,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 11 509,00 грн.
Відповідно до пункту 4.5. договору оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100 % місячної вартості експлуатації майданчика, з урахування кількості календарних днів у місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.
Згідно з пунктом 4.6. договору сторона-1 не пізніше 5-го числа місяця готує та направляє па адресу електронної пошти сторони-2 рахунок на оплату.
Відсутність рахунку на дату оплати, визначену п. 4.5. цього договору, не звільняє сторону-2 від зобов'язань щодо оплати (п. 4.7. договору).
Пунктом 4.9. договору встановлено, що оплата сторони-2 стороні-1 згідно з умов даного договору проводиться за період з дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію по дату фактичного повернення з експлуатації стороні-1 майданчика для паркування.
Відповідно до пункту 7.1. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами.
Строк дії Договору становить 1 096 календарних днів від дати підписання акту приймання передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування (п. 7.2. договору).
Як вбачається із матеріалів справи, 08.05.2020 між сторонами договору підписано акт приймання-передачі пакувального майданчика, відповідно до якого сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 100 машино-місць, за адресою: місто Київ, Дарницький район, перетин вул. Здолбунівська, та вул. Тепловозної (майданчик № 2), в межах III територіальної зони паркування м. Києва.
За доводами позивача, у зв'язку з неналежним виконанням договору відповідачем та нездійсненням оплат з березня 2022 по травень 2023 у відповідача перед КП «Київтранспарксервіс» утворилася заборгованість у розмірі 244 440,00 грн.
Також, позивач зазначає, що 30.03.2022 Київською міською радою було прийнято рішення 4551/4592, яким було встановлено безкоштовне паркування у м. Києві.
Однак, 14.05.2022 року рішенням Київської міської ради № 4577/4618 було виключено п. 1.3.1. та 1.3.2. вище зазначеного рішення та відновлено платне паркування.
А відтак, як вказує позивач, з урахуванням вищезазначеного рішення Київської міської ради, з 01.04.2022 по 16.05.2022 КП «Київтранспарксервіс» не нараховувалась оплата за договором № ДНП-2020-05/02 від 08.05.2020.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з листами від 053/05-2141 від 01.09.2022, 053/05-595 від 17.02.2023, 053/05-1740 від 09.05.2023, 053/05-2294 від 08.06.2023 та повідомляв про наявний борг та необхідність його сплатити. Однак, як вказує позивач, відповідачем такі вимоги було проігноровано, а тому позивач звернувся до суду з даними позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частина 1 ст. 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Укладений між сторонами договір є договором надання послуг, що узгоджується з висновками Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.06.2018 в справі №910/20720/16 та від 03.02.2020 в справі № 910/6312/19, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що у п. 3.4. договору сторонами узгоджено, що щомісяця до 10-го числа сторони підписують акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг здійснюється за місцезнаходженням сторони-1. У випадку не підписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг в строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг наданих в попередньому місяці вважається підписаним стороною-2 без зауважень.
За умовами п. 4.5. договору оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахування кількості календарних днів в місці, за який проводиться оплата не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок. Плата за місяць в якому підписано акт приймання-передачі здійснюється пропорційно до фактичної кількості днів експлуатації майданчика для паркування в даному місяці. Якщо акт приймання- передачі майданчика в експлуатацію підписано після 15 числа місяця, платіж вноситься до 1 (першого числа) наступного місяця.
Відсутність рахунку на дату оплати визначену п. 4.5 цього договору, не звільняє сторону-2 від зобов'язання щодо оплати (п. 4.7 договору).
За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору та на підтвердження наданих послуг відповідачу, позивачем складено акти надання послуг за березень 2022 - травень 2023 року на загальну суму 244 440,00 грн, однак, акти зі сторони відповідача підписані не були.
У той же час, умовами п. 3.4 договору визначено, що у випадку не підписання стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг у строк до 10 числа акт приймання-передачі послуг, наданих у попередньому місяці, вважається підписаним стороною-2 без зауважень.
З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що акти надання послуг в силу приписів п. 3.4 договору вважається такими, що підписані відповідачем без зауважень.
Крім того, положеннями договору визначено, що оплата вартості експлуатації майданчика здійснюється не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок, а відсутність рахунку не звільняє сторону-2 від зобов'язання щодо оплати.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк оплати за договором є таким, що настав.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за договором про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2020-05/02 від 08.05.2020 в повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату послуг за договором не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 244 440,00 грн, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 244 440,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені у розмірі 59 387, 10 грн. інфляційних втрат у розмірі 71 514, 84 грн та 3% річних у розмірі 22 140, 29 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або Законом.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 5.2. сторони погодили, що у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 669,11 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов'язку щодо сплати заборгованості, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПРЕМІКС ПЛЮС» (01001, м. Київ, вул. Любарська, 10-Н, ідентифікаційний код 38375110) на користь Комунального підприємства “Київтранспарксервіс» (01054, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, ідентифікаційний код 35210739) заборгованість у розмірі 244 440 грн 00 коп., пеню у розмірі 59 387 грн 10 коп., 3% річних у розмірі 22 140 грн коп., інфляційні втрати у розмірі 71 514 грн 84 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 769 грн 79 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 23.12.2025
Суддя Л.Г. Пукшин