ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.11.2025Справа № 916/1584/25
Господарський суд міста Києва у складі:
Судді - Бондаренко-Легких Г. П.
за участю секретаря - Молот Н. М.
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №916/1584/25.
За позовом Виробничо-комерційної фірми «Телекарт» (65104, м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86, код ЄДРПОУ 22464036)
до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, м. москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1)
про відшкодування майнової шкоди
За участі представників сторін:
Від позивача: Мартинчук В. В. (поза межами приміщення суду; ВКЗ) - адвокат, ордер серії ВН №1531320 від 18.06.2025.
Від відповідача: не прибув.
22.04.2025 за вх.№1623/25 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Виробничо-комерційної фірми “Телекарт» до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової шкоди у розмірі 12.908.120,98 доларів США.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2025 позов передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 справа №916/1584/25 передана на розгляд судді Бондаренко-Легких Г. П.
22.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначив на 01.07.2025.
Суд зобов'язав представника позивача надати суду у призначеному судовому засіданні належним чином засвідчену копію Договору про надання правничої допомоги №01-06-01-25 від 06.01.2025. Ухвалено повідомляти відповідача про розгляд справи через розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
18.06.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, якою позивач виконав вимогу ухвали від 22.05.2025.
В підготовче судове засідання 01.07.2025 прибув представник позивача (приймав участь в режимі ВКЗ). Суд на місці ухвалив відкласти підготовче судове засідання на 26.08.2025.
25.08.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
В підготовче судове засідання 26.08.2025 прибув представник позивача (приймав участь в режимі ВКЗ). Суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 30.09.2025.
Ухвалою від 26.09.2025, суд повідомив учасників справи про зняття з розгляду справи №916/1584/25, розгляд якої був призначений на 30.09.2025 та про визначення нової дати розгляду справи по суті на 28.10.2025.
24.10.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи пояснень експерта.
В судове засідання по суті 28.10.2025 прибув представник позивача (приймав участь в режимі ВКЗ). Суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні по суті на 27.11.2025.
В судове засідання по суті 27.11.2025 прибув представник позивача (приймав участь в режимі ВКЗ).
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті -
І. Фактичні обставини, встановлені судом.
Виробничо-комерційна фірма «Телекарт» (надалі - позивач; ВКФ «Телекарт») є юридичною особою зареєстрованою за законодавством України, код якої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 22464036.
Основним видом діяльності за КВЕД є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).
Зокрема, позивачу у відповідності до свідоцтва про право власності №16306029 від 17.01.2014 на праві приватної власності належить нерухоме майно розташоване за адресою м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86, а саме: 2-га черга будівництва приладобудівельного заводу ВКФ «Телекарт» загальною площею 20 372,20 кв.м, що складається з виробничих корпусів літ. «А», «А1», «А2», складського корпусу літ. «А3», вентиляційних корпусів літ. «А4», «А5», КПП літ. «А6», навісів літ. «А7», «А8», підсобного корпусу літ. «Б», градірні літ. «В», згідно технічного паспорту, реєстраційний номер нерухомого майна 260153451101.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан.
01.05.2024 близько 21:57 вищезазначене нерухоме майно позивача зазнало істотних пошкоджень внаслідок ракетного обстрілу міста Одеса зі сторони рф.
Актом про пожежу від 02.05.2024 Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Одеській області підтверджується виникнення пожежі у виробничих та невиробничих будівлях за адресою: м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86 та знищення, зокрема, приладобудівельного заводу, майна, складських приміщень, обладнання, меблі, техніка та інші товарно-матеріальні цінності. Причиною займання вказано - влучання (потрапляння) вибухонебезпечного військового приладу внаслідок бойових дій.
02.05.2025 Слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Одеській області відкрито кримінальне провадження №22024160000000163 за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України щодо вчинення 01.05.2024 в період з 21 год. 54 хв. по 22 год. 01 хв. групою невстановлених осіб з числа військослужбовців зс рф, в порушення законів та звичаїв війни, обстрілів м. Одеси двома ймовірно, балістичними ракетами «Іскандер-М», запущеними з ТОТ АР Крим, в результаті чого зруйновано адміністративні та складські приміщення, зокрема позивача за адресою: вул. Чикаленка, буд. 86.
Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Управління СБ України в Одеській області від 09.05.2024, позивач визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №22024160000000163 від 02.05.2024.
З метою визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди Виробничо-комерційна фірма «Телекарт» звернулась до Українського національного комітету Міжнародної Торгової Палати на проведення комплексної судової оціночно-будівельної та економічної експертизи.
Відповідно до висновку експертів №3/11-24 від 18.02.2025, за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та економічної експертиз:
- розмір загальних збитків становить 308 866 800, 00 грн або еквівалентно (на 31.01.2025) 11 322 100, 00 доларів США;
- розмір упущеної вигоди становить 66 334 054, 91 грн або еквівалентно (на 31.01.2025) 1 586 020, 89 доларів США;
- загальний розмір збитків на дату проведення експертизи 31.01.2025 становить 12 908 120, 89 доларів США або 539 871 829, 73 грн.
З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки, спричинені знищенням та пошкодженням невстановленими особами зс рф майна Виробничо-комерційної фірми «Телекарт», що знаходилось за адресою: м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86, в розмірі 12 908 120, 89 доларів США, що станом на дату дослідження є еквівалентом 539 871 829, 73 грн.
ІІ. Предмет позову.
Предметом даного позову є стягнення з відповідача майнової шкоди - збитків у формі реальних збитків та упущеної вигоди у загальному розміру 12 908 120, 89 доларів США.
ІІІ. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Заявлені позивачем вимоги зводяться до того, що внаслідок неправомірних дій рф - військової агресії проти України, йому завдано збитки у вигляді реальних збитків у розмірі 11 322 100, 00 доларів США та у вигляді неодержаного прибутку (упущеної вигоди) у розмірі 1 586 020, 89 доларів США, які позивач одержав би за умови здійснення ним своєї професійної діяльності за звичайних обставин,
IV. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.
Відповідач в судові засідання не з'являвся, про причини неявки суду не повідомляв, своїм правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило. Про розгляд справи відповідач повідомлений належним чином, що вбачається з наступного.
Так, відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 2 статті 367 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
До повномасштабної військової агресії рф проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
Ухвалою Господарського суду міста Києва про відкриття провадження у даній справі від 10.04.2024 суд з врахуванням розірвання дипломатичних відносини між Україною та російською федерацією, у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України з 24.02.2022, а також набранням чинності 05.02.2023 Закону України № 2855-IX від 12.01.2023 «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» згідно якого Верховною Радою України постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в місті Києві 20.03.1992 та ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19.12.1992 № 2889-XII, зазначив, що не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв'язку з чим єдиним повідомленням відповідача у справі про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
Отже, про відкриття провадження у даній справі, а також про дату, час і місце судових засідань по справі відповідача було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення текстів відповідних ухвал, про що містяться відповідні роздруківки оголошень в матеріалах справи.
Що стосується вручення позовної заяви з додатками, суд зазначає, що позивач на виконання статті 164 та статті 172 Господарського процесуального кодексу України, направляв копії позовної заяви і доданих до неї документів на електронну пошту відповідача, а також до посольства рф в Латвійській Республіці та Республіці Польща, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Окремо, суд повідомляє, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі, позивач направив на електронну адресу відповідача та на адресу посольства рф в Румунії, про що також в матеріалах справи наявні відповідні докази.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.
V. Оцінка доказів та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи користується іноземна держава-відповідач судовим імунітетом;
- чи наявні підстави для стягнення збитків,зокрема і у вигляді упущеної вигоди.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Щодо наявності підстав для застосування судового імунітету відповідача.
Частина 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Водночас, у даному випадку судовий імунітет відповідача як іноземної держави не застосовується судом з огляду на наступне:
- положення статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об'єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004 року, які передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду (російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши Конвенцію 01.12.2006 року). Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14.03.2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п.68, п. 31).
- зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами російської федерації шкоди Україні, в тому числі і діяльності позивача, що призвело до упущеної вигоди позивача, є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права;
- підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом;
У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).
Також у постановах Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20-ц, від 22.01.2025 у справі №752/6975/23 ідеться про можливість незастосування судового імунітету Російської Федерації. Верховний Суд сформулював висновок про те, що у справах, відповідачем у яких є країна-агресор, національні суди мають право ігнорувати імунітет такої держави та розглядати справи, зокрема, про відшкодування шкоди, яка була завдана фізичній особі в результаті збройної агресії. Тобто якщо країна є державою-агресором, не поважає суверенітет іншої держави, грубо порушує взяті на себе міжнародні зобов'язання, то національні суди теж мають не зважати на її судовий імунітет.
Враховуючи зазначене, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу у вигляді упущеної вигоди.
До схожих висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 року у справі №635/6172/17, провадження № 14-167цс20, (пункт 49).
Щодо наявності підстав для стягнення збитків,зокрема і у вигляді упущеної вигоди.
Відповідно до статті 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно зі статті 1 Протоколу №1 від 20.03.1952 №ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина 1 стаття 317, частина 1 стаття 321, частина 3 стаття 386 Цивільного кодексу України).
За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Спір з приводу заподіяння шкоди майну позивачу є спором, пов'язаним із здійсненням господарської діяльності, а отже, на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Крім того, ураховуючи приписи статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 3 Господарського процесуального кодексу України, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 1, 2 стаття 1166 Цивільного кодексу України).
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Цивільного кодексу України).
У частині 2 статті 224 Господарського кодексу України (був чинним на момент завдання позивачу збитків) під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України (був чинним на момент завдання позивачу збитків) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас, зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Збитки (майнова шкода) - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (див. висновок щодо оцінки судом розрахунку збитків/шкоди, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер, тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
У даному випадку розмір збитків визначається виходячи з балансової вартості належного позивачеві майна, яким він втратив можливість володіти, користуватися та розпоряджатися внаслідок військової агресії рф проти України, а також із суми неодержаного прибутку, які позивач одержав би за умови здійснення ним своєї професійної діяльності за звичайних обставин.
Судом встановлено, що позивач, здійснюючи господарську діяльність володів на праві приватної власності нерухомим майном в м. Одеса по вулиці Євгена Чикаленка, 86, а саме: 2-га черга будівництва приладобудівельного заводу ВКФ «Телекарт» загальною площею 20372,20 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності №16306029 від 17.01.2014, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16306308 від 17.01.2014, технічним паспортом та приміщення якого здаються в оренду ряду юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2024 в період з 21 год. 54 хв. по 22 год. 01 хв. внаслідок влучання ймовірно балістичної ракети «Іскандер-М» зс рф у вищезазначене нерухоме майно позивача, сталося займання, яким знищено приміщення в м. Одеса по вулиці Євгена Чикаленка, 86, а також майно і товарно-матеріальні цінності, що підтверджується актом про пожежу від 02.05.2024 складеним Головним управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій у Одеській області та витягом з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією рф від 26.06.2024.
Щодо вказаних обставини СВ УСБУ в Одеській області відкрито кримінальне провадження за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України та позивача визнано потерпілим.
Постановою Кабінету Міністрів України №326 від 20.03.2022 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
У пункті 2 Порядку наведено напрями, за якими здійснюється визначення шкоди та збитків.
Так, згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.
Відповідальними за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є:
міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, які є уповноваженими органами управління, - в частині державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що належать до сфери їх управління;
обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації) - в частині підприємств недержавної форми власності, господарських товариств (крім тих, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі), які розміщуються на території відповідних областей та м. Києва.
На виконання підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за № 1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика), абзацом 1 пункту 1 розділу І якої встановлено, що Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Абзацами 3, 4 пункту 1 розділу І Методики встановлено, що Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.
За змістом пунктів 4 - 9 розділу І Методики відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку. Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з такою метою: визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, у межах кримінальних проваджень відповідно до законодавства України; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію; визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій; інші цілі, визначені законодавством. Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі: розміру реальних збитків; упущеної вигоди; потреб у витратах, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії. Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою. Судова експертиза (експертне дослідження), що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії, визначених цією Методикою. При цьому в дослідницькій частині висновку експерта відображаються всі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені цією Методикою. Об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Між тим, пунктом 7 Порядку встановлено, що судовими експертами під час визначення шкоди та збитків можуть застосовуватися методики проведення судових експертиз, які внесені до Реєстру методик проведення судових експертиз, методичні рекомендації тощо.
З матеріалів справи вбачається, що з метою підтвердження розрахованого розміру збитків позивач звернувся до Українського національного комітету Міжнародної Торгової Палати із запитом про надання висновку експертів з питань визначення розміру збитків, що їм спричинені. На вирішення експертам поставлені наступні питання:
- Який розмір прямої шкоди (реальних збитків) внаслідок втрати/пошкодження об'єктів нерухомого майна, завданої ТОВ «Виробничо-комерційної фірми «Телекарт», розташованого на дату втрати/пошкодження за адресою м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86 в результаті збройної агресії російської федерації?;
- Який розмір збитків у вигляді упущеної вигоди спричинено ТОВ «Виробничо-комерційної фірми «Телекарт» в період з другого кварталу 2024 року по дату, яка відповідає плановому періоду відновлення підприємства, яке зазнало руйнувань через вплив збройної агресії російської федерації?;
- З урахуванням результатів дослідження по питанням 1 та 2 встановити загальний розмір збитків спричинених ТОВ «Виробничо-комерційної фірми «Телекарт» внаслідок впливу на господарську діяльність підприємства російської військової агресії в доларах США, євро та гривні станом на дату проведення експертизи.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (частина 1, 2 стаття 98 Господарського процесуального кодексу України).
Судом встановлено, що наданий на замовлення відповідача висновок експерта відповідає вимогам, закріпленим у статтях 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, містить інформацію про те, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерти обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також складено з урахуванням положень Порядку та Методики.
Відповідно до висновку експертів №3/11-24 від 18.02.2025, за результатами проведення комплексної судової оціночно-будівельної та економічної експертиз:
- розмір загальних збитків становить 11 322 100, 00 доларів США;
- розмір упущеної вигоди становить 1 586 020, 89 доларів США;
- загальний розмір збитків на дату проведення експертизи 31.01.2025 становить 12 908 120, 89 доларів США або 539 871 829, 73 грн.
Отже, згідно з висновком експертів №3/11-24 від 18.02.2025 наданими на дослідження документами та матеріалами підтверджується вартість збитків, які зазнало Виробничо-комерційної фірми «Телекарт» у зв'язку зі знищенням 01.05.2024 та пошкодженням майна, що знаходилось за адресою: м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86 внаслідок збройної агресії рф проти України, у розмірі 12 908 120, 89 доларів США, що станом на дату дослідження відповідно становить 539 871 829, 73 грн.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 3 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, беручи до уваги ту обставину, що причиною знищення належного позивачу майна є неправомірна поведінка рф, яка полягає у воєнній агресії проти України, вимога позивача про стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди у формі реальних збитків у розмірі 11 322 100, 00 доларів США та у формі упущеної вигоди у розмірі 1 586 020, 89 доларів США, визнається судом обґрунтованою.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Суд звертає увагу, що можливість стягнення збитків у іноземній валюті за даним рішенням обумовлено законодавчим обґрунтуванням, оскільки Методикою визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженою Спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України №3904/1223 від 18.10.2022 умовною грошовою одиницею визначено долар США, який використовується при обчисленні розміру збитків, що відображається у відповідних звітах.
VI. Розподіл судових витрат.
(1) Щодо судовго збору.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частини 2 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується відповідними доказами, які позивач долучив до позовної заяви.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду, позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум працездатних осіб з 01.01.2025 становить - 3 028, 00 грн.
З огляду на те, що сума судового збору майнового характеру не може перевищувати 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та з урахування ціни позову (еквівалентно до гривні), сума судового збору за подання даного позову становить 1 059 800, 00 грн.
Отже, оскільки даним рішенням позовні вимоги задовольняються в повному обсязі, а позивач звільнений від сплати судового збору, суд стягує з відповідача в державний бюджет судовий збір у розмірі 1 059 800, 00 грн.
(2) Щодо інших витрат.
Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 63 500 грн та витрати пов'язані із проведенням експертизи у розмірі 70 000, 00 грн.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
В судовому засіданні 27.11.2025 представник позивача заявив, що докази понесення судових витрат будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відтак, питання щодо розподілу судових витрат позивача за позовом будуть вирішені судом, у випадку подання позивачем відповідних доказів в порядку статті 244 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Виробничо-комерційної фірми «Телекарт» до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової шкоди - задовольнити.
2. Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Виробничо-комерційної фірми «Телекарт» (65104, м. Одеса, вул. Євгена Чикаленка, 86, код ЄДРПОУ 22464036) суму реальних збитків у розмірі 11 322 100 (одинадцять мільйонів триста двадцять дві тисячі сто) доларів США 00 центів та суму упущеної вигоди у розмірі 1 586 020 (один мільйон п'ятсот вісімдесят шість тисяч двадцять) доларів США 89 центів.
3. Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 059 800 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано:22.12.2025.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких