вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" грудня 2025 р. Справа№ 910/1644/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Яценко О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 (повне рішення складено 24.04.2025)
у справі № 910/1644/25 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Партнер"
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях
про повернення безпідставно набутого майна (коштів) в розмірі 17 000,00 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Партнер" звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про повернення безпідставно набутого майна (коштів) в розмірі 17 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані утриманням у бюджеті без достатньої правової підстави коштів у розмірі 17 000,00 грн. сплачених позивачем на виконання постанови № 035160 від 07.12.2023, яка в подальшому визнана протиправною та скасована рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі № 520/37104/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/1644/25 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Партнер" 17 000,00 грн безпідставно набутих коштів.
Присуджено до стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Партнер" витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правова підстава сплати позивачем до Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 17 000, 00 грн відпала у зв'язку зі скасуванням за рішенням суду постанови Державної служби України з безпеки на транспорті від 07.12.202 №035160. Водночас, доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 17 000, 00 грн матеріали справи не містять, тому місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 17 000, 00 грн сплаченого штрафу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті 03.05.2025 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №910/1644/25 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що в даному випадку грошові кошти сплачені позивачем на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті від 07.12.202 №035160 можуть бути повернені, як помилково або надміру зараховані до бюджету платежі у спосіб, визначений приписами ч. 2, ст. 45 Бюджетного кодексу України та п.п. 3, 5 Порядку № 787, який покликаний забезпечити збалансованість державного бюджету, оскільки за змістом п. 13, ч. 1, ст. 2 Бюджетного кодексу України таке повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів не є видатком бюджету. Отже на думку скаржника стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України суперечить приписам наведених норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/1644/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Яценко О.В., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/1644/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржником 14.05.2025 (до суду надійшло 15.05.2025) усунуто недоліки апеляційної скарги та надано суду докази сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/1644/25, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Позиція інших учасників справи.
26.05.2025 від позивача через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, 17.11.2023 співробітниками Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (далі - відповідач) проводилась рейдова перевірка на 33 км а/д Н-12, на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях та направлення на перевірку № 015976 від 13.11.2023, зупинений транспортний засіб марки Intercargo truck, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Партнер" (далі - позивач).
За наслідками перевірки відповідачем складено акт №АР022850 від 17.11.2023, за висновками якого зазначено, що при перевезенні вантажу (молочної продукції) згідно товарно-транспортною накладною №Р3320 від 17.11.2023, на момент перевірки відсутня оформлена контрольно-індивідуальна книжка або копія графіка змінності водіїв, яка передбачена п. 6.3 Наказу №МТ34 №340 від 07.05.2010 року чим порушено ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
07.12.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №035160 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ТОВ "Торгівельна компанія "Партнер" у розмірі 17000 грн.
ТОВ "Торгівельна компанія "Партнер" добровільно, на виконання означеної постанови перерахувало кошти у розмірі 17 000,00 грн. згідно платіжної інструкції № 2220 від 26.12.2023.
При цьому, не погодившись із постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про визнати протиправною та скасування постанови про накладення адміністративно господарського штрафу від 07.12.2023 № 035160 винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі № 520/37104/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025, адміністративний позов задоволено та визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу №035160 від 07.12.2023.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі №520/37104/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025 скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу №035160 від 07.12.2023, а позивачем на виконання означеної постанови перераховано кошти у розмірі 17 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2220 від 26.12.2023, позивач має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови коштів, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях 17 000,00 грн. безпідставно утриманих коштів..
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Як свідчать матеріали справи та було встановлено судом першої інстанції, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі № 520/37104/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025, адміністративний позов задоволено та визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу №035160 від 07.12.2023.
Таким чином, відповідна правова підстава (постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 07.12.2023 № 035160) для перерахування позивачем коштів, визнана протиправною та скасована у судовому порядку.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки підстава на якій позивачем була сплачена сума штрафу у розмірі 17000,00 грн скасована в судовому порядку, то такі кошти утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави, у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, а відтак сума у розмірі 17000,00 грн підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Щодо доводів скаржника стосовно безпідставного застосування в даному випадку ст. 1212 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що аналогічні спірним, правовідносини вже були предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/5880/21 у постанові від 08.08.2023, в яких зазначено наступне.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абз. 1 і 5 п. 5 розділу І Порядку №787).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 Цивільного кодексу України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України та стягнення 17 000, 00 грн з Державного бюджету України.
Щодо доводів скаржника, що відповідач у даній справі (Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) не є належним відповідачем у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абз. 2 п. 27 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, у редакції, чинній на момент винесення постанови стосовно Філії).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (п. 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (п. 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 26), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (п. 21), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (п. 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (п. 8.5), від 23.11.2022 у справі № 359/3373/16-ц (п. 80), від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19 (п. 7.45), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (п. 8.16) і № 922/1830/19 (п. 7.1), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (п. 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (п. 37)).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 1 і 2 ст. 326 Цивільного Кодексу України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 Цивільного кодексу України).
З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.
Відповідно до абз. 1, 9 п. 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 Цивільного кодексу України).
Аналогічні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 в справі № 910/5880/21.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними.
Отже, посилання скаржника на те, що позивач мав звернутись до того органу, до якого ним було перераховано кошти, згідно платіжного доручення доданого до справи, оскільки вони суперечать ст. 45 Бюджетного кодексу України та п. 5 Порядку, де вказано, що Казначейство України за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Зазначені скаржником доводи не приймаються до уваги, оскільки такі обставини не можуть вважатись перешкодою для позивача щодо безпосереднього звернення в суд з позовною заявою про повернення з Державного бюджету помилково сплачених коштів.
Оскільки у цьому спорі органом, який здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету та за поданням якого мало б здійснюватись повернення коштів, що були помилково сплачені до Державного бюджету України, є Державна служба України з безпеки на транспорті, яка під час розгляду справи в суді першої інстанції не спростувала ані факту помилкового надходження спірної суми на рахунок за кодом класифікації доходів бюджету 21081301, ані відсутності правових підстав для її утримання, ані своєї протиправної бездіяльності щодо звернення до органу Казначейства з відповідним поданням, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених у даній справі обставин в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстави для його скасування відсутні. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №910/1644/25залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі №910/1644/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/1644/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
О.В. Яценко