вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа № 910/10973/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025
у справі № 910/10973/24 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
про визнання припиненими договору про надання траншу, рамкової угоди та договору поруки,
ОСОБА_1 (далі: позивач; ОСОБА_1 ; апелянт; скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (надалі: відповідач; АТ "ПроКредит Банк"; Банк), у якому просив:
- визнати припиненим з 01.12.2016 договір про надання траншу № 106.43428/FW115.3, який укладено 30.05.2013 між Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (ЄДРПОУ: 21677333) та Приватним підприємством "ЮВ ТРАНС" (ЄДРПОУ: 37515430) у зв'язку з фактичним виконанням зобов'язання, проведеним належним чином;
- визнати припиненою з 01.12.2016 рамкову угоду № FW115.3, яка укладена 30.05.2013 між Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (ЄДРПОУ: 21677333) та Приватним підприємством "ЮВ ТРАНС" (ЄДРПОУ: 37515430) у зв'язку з фактичним виконанням зобов'язання, проведеним належним чином;
- визнати припиненим з 01.12.2016 договір поруки № 294989-ДП1, який укладено 31.05.2013 між Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (ЄДРПОУ: 21677333) та Приватним підприємством "ЮВ ТРАНС" (ЄДРПОУ: 37515430) у зв'язку з фактичним виконанням зобов'язання, проведеним належним чином.
Позовні вимоги обґрунтовані повним та беззаперечним виконанням позивачем та позичальником грошових зобов'язань, які виникли на підставі договору про надання траншу № 106.43428/FW115.3 від 30.05.2013, рамкової угоди № FW115.3 від 30.05.2013 та договору поруки № 294989-ДП1 від 31.05.2013.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у позові відмовлено повністю.
Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що твердження позивача про те, що Банком надано кредит позичальнику в національній валюті України - гривні, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки на підставі меморіального ордеру від 31.05.2013 за № 176959493/187450635/519816490/5172 про перерахування коштів згідно кредитного договору № 106.43428/FW115.3 банком надано кредит позичальнику в розмірі 107 000,00 євро, сума яка в еквіваленті станом на дату видачі кредиту в гривні складає 1 107 036,87 грн. Крім того, згідно виписки від 01.03.2021 з рахунку з 31.05.2013 по 16.02.2021 вбачається, що 31.05.2013 на відповідний рахунок згідно кредитного договору № 106.43428/FW115.3 від 31.05.2013 перераховані кошти в сумі 107 000,00 євро. Також на підставі довідки, виданої АТ "ПроКредит Банк" від 28.05.2013, позичальником відкрито відповідний рахунок 28.05.2013 у валюті євро, і заборгованість частково сплачувалася відповідачем саме на цей валютний рахунок (тобто у валюті євро), а отже на валютний рахунок позичальника не могла бути зарахована національна валюта України - гривня.
Тому, оскільки фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази не доводять повного та беззаперечного виконання позивачем та позичальником грошових зобов'язань, які виникли на підставі договору про надання траншу № 106.43428/FW115.3 від 30.05.2013, рамкової угоди № FW115.3 від 30.05.2013 та договору поруки № 294989-ДП1 від 31.05.2013, - твердження позивача про те, що станом на дату розгляду справи існує переплата за спірними договорами - 1 321 951,32 грн. та інфляційним втратам - 435 618,45 грн. у зв'язку із виконанням вищезазначених договорів є безпідставними.
Таким чином, як виснувався місцевий господарський суд, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, а тому його права, за захистом яких він звертався до господарського суду відповідачем не порушено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 заяву АТ "ПроКредит Банк" про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "ПроКредит Банк" 40 000 (сорок тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Приймаючи додаткове рішення місцевий господарський суд вказав, що розмір заявлених відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 100 000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати неспіврозмірні з виконаною роботою в суді, отже їх розмір є необґрунтованим, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.
Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими та спів мірними зі складністю справи та фактично наданими послугами є витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення винесені з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, суд першої інстанції помилково визнав встановленими докази, які залишились не доведеними стороною відповідача; не дослідив в сукупності всі докази, які надані стороною позивача та, як наслідок, не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для її вирішення справи, що призвело до прийняття незаконного рішення та невідповідності висновків, які викладені у рішенні суду першої інстанції від 26.03.2025, відповідно до доказів, які наявні в матеріалах справи.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок, що позивач отримав кредит у валюті євро. Просить звернути увагу, що біля суми в євро (107 000/978) та біля суми в гривні (1 107 036,87/980) є позначка « 978» та «980», яка визначає код валюти. Код валюти 978 - це іноземна валюта - євро відповідно п. 8 таблиці Класифікатора іноземних валют та банківських металів, що затверджено Постановою Правління Національного банку України 04.02.1998 за № 34 (у редакції постанови Правління НБУ від 19.04.2016 № 269), а код « 980» є національна валюта-гривня (код валюти літерний - UAH, код валюти цифровий - 980, скорочена назва - грн, графічний символ - ?, відповідно до даних Емісійного інституту Національного банку України). Тобто, відповідно до призначення саме цього платежу (перерахування коштів на рахунок позичальника згідно кредитного договору № 106.43428/FW115.3 від 31.05.2013) було перераховано кошти в національній валюті гривні, що й було встановлено та підтверджено у рішенні Господарського суду м. Києва від 11.07.2023 у справі № 910/3604/21.
Скаржник вказує, оскільки у справі № 910/10973/24 Господарським судом міста Києва не було досліджено первинні документи банку в сукупності з іншими доказами, не було перевірено відповідність первинних документів до правильності відображення їх у виписках та розрахунку заборгованості банку, то таке призвело до хибного висновку, що кредит було надано у валюті євро, як наслідок це стало підставою винесення незаконного рішення у цій справі.
Скаржник звертає увагу, що перед поданням позову позивач письмово звертався до відповідача з метою добровільного врегулювання спору та пропонував останньому обрати інший або більш зручний спосіб вирішення порушеного питання в порядку добровільного (досудового) врегулювання спору. Але відповідач відповіді на звернення не надав.
Крім того, на думку позивача, відповідач зі свого боку відмовився врегулювати спір в добровільному порядку і позивач був вимушений звернутися до суду. Саме з цих підстав позивач просив суд покласти витрати на професійну правничу допомогу у сумі 100 000,00 грн. на відповідача в повному розмірі на підставі ч. 8 та ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Враховуючи викладене, позивач просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025, яким відмовити відповідачу у задоволенні заяви від 31.03.2025 та покласти витрати на професійну правничу допомогу понесені позивачем на відповідача в повному розмірі на підставі ч. 8 та ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2025, апеляційна скарга у справі № 910/10973/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Коротун О.М.
У зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 № 09.1-08/1124/25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24, розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 призначено на 18.06.2025.
13.05.2025 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Про Кредит Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24, а рішення ухвалені по зазначеній справі - залишити без змін.
В обґрунтування заявленого Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» зазначало, що у судовому рішенні встановлено, що не позивач отримав кредит за договором про надання траншу № 106.43428/FW115.3. від 30.05.2013, а ПП "ЮВ ТРАНС" отримало кредит за договором про надання траншу № 106.43428/FW115.3. від 30.05.2013 (позивач ОСОБА_1 не є представником позичальника ПП "ЮВ ТРАНС"; ПП "ЮВ ТРАНС" має процесуальну дієздатність, може самостійно та вільно розпоряджатися своїми правами та не уповноважувало ОСОБА_1 звертатися до суду з позовом в інтересах ПП "ЮВ ТРАНС"; доводи щодо підстав звернення засновника в інтересах юридичної особи, викладені в позові, не наділяють позивача правом на звернення до суду в інтересах ПП "ЮВ ТРАНС").
Також видача кредитних коштів позичальнику саме у євро підтверджується у виписці від 01.03.2021 з рахунку позичальника за період з 31.05.2023 по 16.02.2021, де вказано, що на рахунок № НОМЕР_1 згідно кредитного договору № 106.43428/FW115.3 від 31.05.2013 перераховані кошти в сумі 107 000,00 євро.
Окремо відповідач вказав, що додаткове рішення прийнято судом 1-ої інстанції на підставі поданих відповідачем доказів (договору про надання правничої допомоги від 20.09.2024, акта надання послуг від 26.03.2025 та звіту про надану правничу допомогу у справі від 26.03.2025) відповідно до вимог процесуального права, а тому підстави для скасування додаткового рішення, - відсутні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24 призначено на 05.08.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 № 09.1-08/1868/25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 прийнято до провадження апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Алданова С.О., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А. Призначено розгляд апеляційної скарги на 24.09.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О. у відпустці, судове засідання у справі № 910/10973/24, призначене на 24.09.2025, не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24 призначено на 03.11.2025.
У судовому засіданні 03.11.2025 судом оголошено перерву до 12.11.2025.
Представник апелянта в судовому засіданні 12.11.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржувані рішення залишити без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 31.05.2013 між Акціонерним товариством "ПроКредит Банк" (відповідач, кредитор, банк) та Приватним підприємством "ЮВ ТРАНС" (теперішня назва - Приватне акціонерне товариство "ЮВ ТРАНС") (позичальник) укладено рамкову угоду № FW115.3 (Рамкова угода), за умовами якої відповідач здійснює кредитування Приватного підприємства "ЮВ ТРАНС" на підставі договору про надання траншу № 106.43428/FW115.3 від 31.05.2013 (скорочено - Договір).
За змістом пункту 2.1 Рамкової угоди кредитор на підставі угоди зобов'язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені угодою та кредитними договорами.
Відповідно до пункту 4.2 Рамкової угоди проценти обчислюються у валюті кредиту за процентною ставкою, встановленою відповідним кредитним договором, від суми залишку кредиту за кожен календарний день користування залишком кредиту, виходячи із 360 календарних днів у році, з моменту видачі кредиту до моменту повного погашення кредиту.
Згідно з пунктом 7.3 Рамкової угоди погашення кредиту та процентів здійснюється у валюті кредиту, а комісій, неустойки та інших платежів - у національній валюті, якщо інше не визначено угодою чи кредитним договором.
За пунктом 7.6 Рамкової угоди сторони погодились, що поручителі позичальника вправі провести погашення грошових зобов'язань за позичальника, починаючи з дня настання строку погашення.
Розділом 8 Рамкової угоди сторонами передбачено умови дострокового погашення кредиту.
Відповідно до пункту 12.3 Рамкової угоди до усіх вимог, що випливають з договору, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.
Згідно з умовами Договору кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 107 000,00 євро, на строк 60 місяців від дати видачі кредиту, проценти - 10% річних, цільове призначення - придбання основних засобів, а відповідач зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ним та комісію.
Згідно з пунктом 4 Договору повернення кредиту та сплата процентів здійснюється періодичними платежами, сума і строк сплати яких визначені графіком в черговості, встановленій Рамковою угодою.
У розділі попередження про валютні ризики сторонами узгоджено, що погашення кредиту здійснюється виключно у валюті кредиту незалежно від зміни будь-яких обставин.
Пунктом 8 Договору визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання позичальником і двома уповноваженими особами кредитора і діє протягом усього строку користування кредитом до моменту повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань та реалізації прав за цим договором.
Як встановлено під час розгляду справи (встановлено в межах справи № 910/3604/21) та не заперечується сторонами , 31.05.2013 між відповідачем, як кредитором, та ОСОБА_1 , як поручителем, укладено договір поруки № 294989-ДП1 (нижче - Договір поруки).
Згідно вказаного Договору поруки поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, а також договорів про внесення змін та додаткових договорів до нього.
30.11.2017 між позичальником та відповідачем укладено Договір № 1 про внесення змін до Договору траншу № 106.43428/FW115.3 від 30.05.2013, за умовами якого змінено строк кредитування на 68 календарних місяці.
31.01.2019 між позичальником та відповідачем укладено Договір № 2 про внесення змін до Договору траншу № 106.43428/ FW115.3 від 30.05.2013, за умовами якого змінено строк кредитування на 104 календарних місяці.
На виконання умов Рамкової угоди та Кредитного договору кредитором здійснено видачу кредитних коштів на рахунок позичальника, що підтверджується меморіальним ордером про перерахування коштів згідно кредитного договору № 106.43428/FW115.3 та виписками з рахунку позичальника. Відповідно до виписок, 31.05.2013 на рахунок, що належить позичальнику, було зараховано 107 000,00 євро із призначенням платежу: «Перерахування коштів на рахунок позичальника згідно Кредитного договору № 106.43428/FW115.3 від 31.05.2013».
Згідно з довідкою АТ "ПроКредит Банк" від 28.05.2013 позичальником відкрито рахунок № НОМЕР_1 у валюті євро.
Видача кредитних коштів позичальнику саме у валюті євро підтверджується й тим, що у виписці від 01.03.2021 з рахунку позичальника за період з 31.05.2013 по 16.02.2021 вказано, що на рахунок за № НОМЕР_1 згідно кредитного договору № 106.43428/FW115.3 від 31.05.2013 перераховані кошти в сумі 107 000,00 євро.
23.11.2023 з метою добровільного врегулювання спору позичальником та поручителем засобами поштового зв'язку на адресу відповідача направлено заяву про добровільне (досудове) врегулювання спору, в якій останні просили кредитора провести перерахунок всіх платежів, які внесено позичальником та поручителем на виконання умов укладених договорів починаючи з 31.05.2013 по 08.12.2020 в національну валюту гривню, а також на підставі банківських виписок з бухгалтерського обліку банку надати довідку про повне погашення кредитних зобов'язань по укладеним договорам.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначав, що відсутні підстави для визнання припиненим вищевказаних договорів, у зв'язку з фактичним виконанням зобов'язань за ними, адже ні позичальником, ні позивачем/поручителем зобов'язання повністю виконані не були, оскільки заборгованість позичальника та поручителя розрахована станом на 09.02.2021 за кредитними договорами становить 42 015,71 євро та 185 491,27 грн. пені. На спростування заявлених позивачем обставин до матеріалів справи долучено виписки з АТ "ПроКредит Банк" за рахунком ПП "ЮВ ТРАНС" за період з 28.05.2013 по 10.11.2021 та висновок судового експерта № 1168/11/2024 за результатами проведення економічної експертизи від 22.11.2024 у відповідності до якого, експертом встановлено заборгованість станом на 09.02.2021 в частині 46 803,31 євро, що в грошовому еквіваленті по курсу НБУ (33,2604 грн. за 1 євро) на дату розрахунку складає 1 556 696,89 грн., з яких 39 209,24 євро заборгованості за кредитом, 2 167,65 євро заборгованості за процентами, 172,97 євро заборгованості за процентами за неправомірне користування кредитом та 17 4731,93 грн. заборгованості за пенею.
З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 та 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
На підтвердження сплати заборгованості за договорами, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено виписки з АТ "ПроКредит Банк" за рахунком ПП "ЮВ ТРАНС" за період з 31.05.2013 по 16.02.2021 та висновок експерта № 26/01-2024 за результатами проведення економічної експертизи від 26.01.2024 у відповідності до якого, експертом встановлено розмір переплати позичальника та поручителя перед банком за спірними договорами станом на 09.02.2021 при розрахунку в національній валюті України - гривні з врахуванням індексів зростання цін на споживчі товари станом на 23.02.2022 - 1 321 951,32 грн. переплати та 435 618,45 грн. інфляційних втрат.
Водночас, згідно висновків суду першої інстанції, у відповідності до умов пункту 7.3 Рамкової угоди погашення кредиту та процентів здійснюється у валюті кредиту, а комісій, неустойки та інших платежів - у національній валюті, якщо інше не визначено угодою чи кредитним договором.
Таким чином, оскільки кредит було видано у валюті євро, то й погашення зараховувались в валюті євро за курсом, що діяв станом на дату такого погашення.
Вказані висновки місцевого господарського суду, з огляду на положення договору, колегія суддів вважає обґрунтованими.
З цих підстав колегією суддів критично оцінюються аргументи апелянта щодо хибності висновку суду попередньої інстанції про отримання кредиту в валюті євро.
В частині доводів апелянта про встановлені та висвітлені у рішенні Господарського суду м. Києва від 11.07.2023 у справі № 910/3604/21 факти перерахування коштів на рахунок позичальника згідно кредитного договору № 106.43428/FW115.3 від 31.05.2013, то судова колегія зазначає, що в силу ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Судова колегія також вказує, що відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частиною другою статті 20 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов'язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов'язків за цим договором.
Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов'язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року в справі N 6-134цс12 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц.
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту у вигляді визнання судом припиненими всіх зобов'язань за кредитним договором внаслідок їх повного виконання позивачем, проведеного належним чином.
Судом апеляційної інстанції враховано висновок викладений у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (пункти 58, 59), де Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема, статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав. Водночас згідно з абзацом другим частини другої статті 20 ГПК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.
Крім того, застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває; ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).
Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20.
Отже, враховуючи приписи договорів щодо валюти погашення кредиту та процентів, а також комісій, неустойки та інших платежів, враховуючи відсутність доказів повного та фактичного виконання позивачем зобов'язань за спірними договорами, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про не доведення позивачем тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог, а тому його права, за захистом яких він звертався до господарського суду не порушено відповідачем. Крім того, судова колегія акцентує й про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо оскарження додаткового рішення.
Як вже зазначалось апеляційним господарським судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 у позові відмовлено повністю.
31.03.2025 відповідачем до суду першої інстанції подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. та заяву про надання доказів з метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу відповідача.
07.04.2025 позивачем до суду подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідача.
15.04.2025 відповідачем до суду подано заперечення на клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідача та заяву про розгляд заяви Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про ухвалення додаткового рішення у справі на 21.04.2025 року без участі представника відповідача.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 заяву АТ "ПроКредит Банк" про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "ПроКредит Банк" 40 000 (сорок тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо заявлена до відшкодування сума судових витрат істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що: "не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорару успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
У постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції на суму 100 000,00 грн. відповідачем надано: договір № 2024/09/20 про надання правничої допомоги від 20.09.2024, укладений між АТ "ПроКредит Банк" як клієнтом, та Адвокатським об'єднанням «Андерсон партнерс» як виконавцем; акт наданих послуг № 13 від 26.03.2025 на суму 100 000,00 грн.; звіт про надану правничу допомогу у справі № 910/10973/24 від 2025 року за договором № 2024/09/20 про надання правничої допомоги від 20.09.2024 за період з 25.09.2024 по 26.03.2025.
Колегія суддів вказує, що задовольняючи частково заяву відповідача в даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема розумності, реальності та пропорційності.
За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 4 - 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують надання виконавцем правничої допомоги клієнту, суд апеляційної інстанції вважає вмотивованими висновки місцевого господарського суду про те, що розмір заявлених відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 100 000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати неспіврозмірні з виконаною роботою у суді, а отже їх розмір є необґрунтованим, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.
Зважаючи на наведене, на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про часткове задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення та покладення на позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн., оскільки такий розмір є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи та фактично наданими послугами.
Водночас, колегією суддів відхиляються, як безпідставні, доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом приписів ч.ч. 8, 9 ст. 129 ГПК України при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржувані рішення винесені з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, що суд першої інстанції помилково визнав встановленими докази, які залишились не доведеними стороною відповідача; не дослідив в сукупності всі докази, які надані стороною позивача та як наслідок не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для вирішення справи, що призвело до прийняття незаконного рішення та невідповідності висновків, які викладені у рішенні суду першої інстанції від 26.03.2025, відповідно до доказів, які наявні в матеріалах справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24 відповідають фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків місцевого господарського суду.
В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в спростування викладених позивачем у апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/10973/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ОСОБА_1 .
4. Справу № 910/10973/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 17.12.2025 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці та тимчасовій непрацездатності).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак