79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" грудня 2025 р. Справа №926/1013/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів О.В. Зварич Н.М. Кравчук,
секретар судового засідання Постолатій В.Р.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Чернівецької міської ради б/н від 04.07.2025 (вх № 01-05/2092/25 від 07.07.2025р.)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року (суддя Байталюк В., м. Чернівці)
у справі №926/1013/25
за позовом Чернівецької міської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД»
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
за участю представників сторін:
від позивача: Смотр Д.М.
від відповідача: Лопух С.В.
Чернівецька міська рада звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД» у якому просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на незавершене будівництво, яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрадріха 2-А, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1918889973101, із закриттям розділу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: вулиця Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А в м. Чернівці (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1918889973101, тип об'єкта: незавершене будівництво, опис: незавершена будівництвом нежитлова будівля магазину-кафе, що становить 5% готовності (фундамент), власник: товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД».
Однак позивач зазначає, що для реєстрації права власності були наданні документи, які визнанні такими, що втратили чинність на дату реєстрації права власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) та відсутні документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, реєстрація здійснена із порушеннями чинного законодавства. У зв'язку із цим, Чернівецька міська рада не може розпоряджатись власним майном, а саме земельною ділянкою, оскільки статтею 134 Земельного кодексу України регламентовано, обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах). Земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності серед іншого у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Враховуючи факт наявної незаконної реєстрації об'єкта самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності порушуються права Чернівецької міської територіальної громади, оскільки орган місцевого самоврядування, як власник, не може вільно розпоряджатися своєю власністю.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №926/1013/25 відмовлено у задоволені позовних вимог Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Так, суд першої інстанції, з огляду на встановлені обставини справи про те, що на земельній ділянці, яка належать на праві власності позивачу, знаходиться об'єкт: незавершене будівництво з відсотком готовності 5 % та який зареєстрований на праві власності за відповідачем, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду та те, що саме по собі задоволення позову про скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна із закриттям розділу, остаточно не відновить права власника земельної ділянки, оскільки знаходження на земельній ділянці відповідного майна створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника, дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, є пред'явлення позову про скасування державної реєстрації об'єкту із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та звільнення відповідачем земельної ділянки від об'єкта незавершеного будівництва шляхом його знесення з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан.
Відтак, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач у цій справі не заявляв до суду вимогу про звільнення відповідачем земельної ділянки від об'єкта незавершеного будівництва шляхом його знесення з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан, обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки сам по собі не призведе до повного відновлення права позивача як власника земельної ділянки на вільне володіння та розпорядження належним йому майном.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Чернівецька міська рада подала до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу б/н від 04.07.2025 (вх № 01-05/2092/25 від 07.07.2025р.), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №926/1013/25, та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Тредійнг ЛТД».
Чернівецька міська рада не погоджується з висновками Господарського суду Чернівецької області , через те, що спірна земельна ділянка є вільною від забудови, зокрема від 5% зареєстрованого фундаменту. Єдиною перепоною у розпорядженні нею, шляхом її продажу, надання в оренду, є наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію незавершеного будівництва за спірною адресою.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Чернівецька міська рада склала Акт обстеження земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха 2-А, м. Чернівці.
В ході обстеження спеціалістами виявлено відсутність розміщення на земельній ділянці будь-яких об'єктів нерухомого майна чи об'єктів незавершеного будівництва, в тому числі 5% (фундаменту).
Відтак, на переконання апелянта, належним способом захисту порушених прав позивача є скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що тягне за собою відновлення становища, яке існувало до порушення.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
В подальшому, 24.09.2025 Чернівецька міська рада подала клопотання про долучення доказів. В поданому клопотання заявник просить суд долучити до матеріалів справи зазначений вище Акт обстаження земельної ділянки.
У судове засідання 03.12.2025 з'явився представник позивача та відповідача, надали пояснення щодо обставин справи.
Колегія суддів розглянувши клопотання про долучення доказів зазначає наступне.
Так, позивач просить долучити до матеріалів справи акт обстеження земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрадріха 2-А від 30.06.2025. Заявник вказує, що виїзна комісія відбулась після ухвалення рішення судом першої інстанції, з метою підтвердження відсутності незавершеного будівництва та спростування висновків, які зазначені у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №926/1013/25.
Частиною 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасниками справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, учасники справи повинні обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Колегія суддів зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, допущення такої можливості судом апеляційної інстанції мало б наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Враховуючи те, що доказу, який просить заявник долучити до матеріалів справи не існувало ні на момент розгляду справи у суді першої інстанції ні на момент винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів не надає правову оцінку такому доказу.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22.09.1998 № 426/12 «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» продовжено термін тимчасового користування спільному українсько - швейцарсько-німецькому підприємству «Буковина - Трейдінг», яке знаходиться по вул. Челюскінців, 2-А, на земельну ділянку по вул. Челюскінців, 2-А, площею 0,021 га для будівництва та обслуговування продовольчого магазину кафе терміном на 5 років.
До вищевказаного рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради були внесені зміни 11.05.1999 № 333/10, в частині продовження терміну тимчасового користування земельною ділянкою по вул. Челюскінців, 2-А, площею 0,021 га змість Спільне українсько - швейцарське підприємство «Буковина - Трейдінг», вважати товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина - Трейдінг».
На підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 426/12 від 22.09.1998 та № 333/10 від 11.05.1999 було укладено договір між виконавчим комітетом Чернівецької міської Ради народних депутатів та товариством з обмеженою відповідальністю «Буковина - Трейдінг» про тимчасове користування земельною ділянкою, площею 0,021 га, за адресою вул. Челюскінців, 2-А.
Додатковими угодами до договору про тимчасове користування землею від 16.07.2001 та від 13.08.2002 були внесені зміни в частині суми оплати оренди.
Рішенням Чернівецької міської ради IV скликання від 02.04.2004 № 416 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну раніше прийнятих рішень та внесення змін в раніше прийняті рішення» визнано таким, що втратив чинність пункт 6.2 рішення виконкому міської ради від 22.09.1998 № 426/12 «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання Спільному українсько - швейцарсько-німецькому підприємству «Буковина - Трейдінг» земельної ділянки по вул. Челюскінців, 2-А площею 0.021 га та в тимчасове користування для будівництва та обслуговування продовольчого магазину - кафе терміном на 5 років у зв'язку із зміною умов користування землею та закінченням терміну користування земельною ділянкою (підстава: лист ТОВ «Буковина - Трейдінг» від 21.11.2003 № 7-4321). Також, визнано таким, що втратив чинність Договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 03.11.1999 № 1342, укладений між виконкомом міської ради та ТзОВ «Буковина - Трейдінг». Вирішено земельну ділянку по вул. Челюскінців, 2-А площею 0.021 га підготувати для продажу через аукціон.
В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: вулиця Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А в м. Чернівці (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1918889973101, тип об'єкта: незавершене будівництво, опис: незавершена будівництвом нежитлова будівля магазину-кафе, що становить 5% готовності (фундамент), власник: товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД».
У відомостях щодо документів які подані для державної реєстрації, міститься: довідка, серія та номер: 18.09./2019-ті, виданий 18.09.2019, видавник: Сопіт В.В., п.п.; технічний паспорт, серія та номер: б/н, видано 18.09.2019, видавник Сопіт В.В., п.п.; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 426/12, виданий 22.09.1998, видавник: Чернівецька міська рада; договір про тимчасове користування землею (в тому числі на умовах оренди), серія та номер: 1342, виданий 06.04.1999, видавник: Чернівецька міська рада; додаткова угода до договору, серія та номер: 1342, виданий 13.09.2002, видавник: Чернівецька міська рада.
Для реєстрації були наданні документи, які визнанні такими, що втратили чинність на дату реєстрації права власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) та відсутні документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, реєстрація здійснена із порушеннями чинного законодавства. Чернівецька міська рада зазначає, що не може розпоряджатись власним майном, а саме земельною ділянкою. Оскільки статтею 134 Земельного кодексу України регламентовано, обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах). Земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності серед іншого у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Враховуючи факт наявної незаконної реєстрації незавершеного будівництва на земельній ділянці комунальної власності порушуються права Чернівецької міської територіальної громади, оскільки орган місцевого самоврядування, як власник, не може вільно розпоряджатися своєю власністю.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, чи зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.
У відповідності до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу.
Разом із цим, частинами першою та другою статті 83 Земельного кодексу передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:
-усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
-земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Право комунальної власності на землю дає можливість територіальній громаді міста підстави нею розпоряджатись, зокрема, передавати в оренду відповідно до вимог чинного законодавства незалежно від того чи зареєстровано це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зазначена позиція відповідає наявній судовій практиці, зокрема, наведеній у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року по справі № 910/3009/18 зазначено, що ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту Одне право має захищатися одним позовом.
У даній справі позивач просить суд ухвалити рішення яким усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на незавершене будівництво, яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха 2-А, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1918889973101, із закриттям розділу.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 412156843 від 07.03.2025 містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою вулиця Кайндля Раймунда-Фрідріха, буд. 2-А, розташований об'єкт, а саме незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості, опис: незавершена будівництвом нежитлова будівля магазину-кафе, що становить 5 % готовності (фундамент). Власником даного об'єкту значиться товариство з обмеженою відповідальністю «БуковинаТрейдінг ЛТД».
Статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно частини другої ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Враховуючи відсутність буд-яких договірних правовідносин між сторонами, відповідач використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню також норма статті 391 Цивільного кодексу України.
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Отже, державна реєстрація права товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД» з незавершеним будівництвом нежитлової будівлі магазину-кафе, що становить 5% готовності (фундамент), яке знаходяться за адресою: вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 яка, з урахуванням вимог частини четвертої ст. 236 ГПК України, підлягає врахуванню під час розгляду справи, вказала, що відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Законом №1952-IV). За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону №1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20)].
Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону №1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з яким позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону №1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідача не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідача на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості; 2) поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна; 3) виключення об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв'язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду прешої інстанціхї про те, що ефективним в даному випадку способом захисту прав територіальної громади є, окрім заявленої позовної вимоги, саме усунення перешкод у користуванні Чернівецькою міською радою земельною ділянкою комунальної власності яка знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрадріха 2-А, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна (незавершене будівництво) реєстраційний номер: 1918889973101, яке знаходиться за вказаною адресою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 зокрема вказала, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес; якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
У п. 43 постанови від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (п. 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (п. 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п. 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 155)).
З урахуванням вищезазначеного, оскільки позивач у цій справі не заявляв до суду вимогу про звільнення відповідачем земельної ділянки від об'єкта незавершеного будівництва шляхом його знесення з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан, обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки сам по собі не призведе до повного відновлення права позивача як власника земельної ділянки на вільне володіння та розпорядження належним йому майном.
Разом з тим, фото та Акт обстеження земельної ділянки подані до суду апеляційної інстанції з порушенням вимог чинного законодавства, тому не беруться до уваги при винесенні постанови.
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №926/1013/25.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради б/н від 04.07.2025 (вх № 01-05/2092/25 від 07.07.2025р.) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.06.2025 у справі № 926/1013/25 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя О.В. Зварич