Справа № 526/3809/24 Номер провадження 22-ц/814/3853/25Головуючий у 1-й інстанції Максименко Л. В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
16 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Карпушина Г.Л., Панченка О.О.,
за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Лютенська сільська рада Миргородського району Полтавської області про визнання заповіту недійсним -
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Лютенська сільська рада Миргородського району Полтавської області про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позову зазначено, що 02 лютого 2024 року батько позивача - ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку площею 3,1911 га, кадастровий номер 5320484100:00:003:0321, посвідчений старостою Лисівського старостинського округу Фесик Н.В. Лютенської сільської ради Миргородського району, хоча за життя говорив, що все належне йому майно заповість їй як дочці.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер.
Вказаний заповіт позивач вважає недійсним, оскільки відповідач скориставшись тим, що батько проживав один у будинку, почала контактувати з ним, увійшла в довіру, забрала всі документи, в тому числі і на вказану земельну ділянку, та телефон, щоб він не зміг контактувати з нею, так як вона після початку повномасштабного нападу РФ на Україну виїхала за кордон. Відповідач споювала батька, який допомагав їй по домогосподарству, забирала його пенсію, він постійно був без грошей.
Позивач вважає, що батько не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати в момент складання заповіту, так як відповідач ввела його в оману, пообіцявши йому «золоті гори». Він щодня перебував у стані алкогольного сп'яніння і по цій причині не міг відмовитись від майже примусового посвідчення заповіту на користь відповідача. Зазначила, що батько не перебував на обліку у лікаря-психіатра, а тому призначати та робити посмертну судово-психіатричну експертизу не доцільно.
У зв'язку з вище вказаним, позивач прохала суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , вчинений на користь ОСОБА_2 , укладений 02 лютого 2024 року у виконавчому комітеті Лютенської сільської ради Миргородського району Полтавської області та посвідчений старостою Лисівського старостинського округу Фесик Н.В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Лютенська сільська рада Миргородського району Полтавської області про визнання заповіту недійсним залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
З рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року не погодилася ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохала суд скасувати оскаржуване рішення місцевого суду повністю та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи поданої апеляційної скарги
На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення місцевого суду є незаконним, яке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На думку позивача, спірний заповіт є недійсним, оскільки він укладений та посвідчений незаконно, всупереч волевиявленню заповідача, котрий навіть не читав, не розписувався у заповіті, тобто він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, тому що не знав, який правочин вчинює.
Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги зловживання ОСОБА_3 спиртними напоями, у тому числі, й з вини відповідача.
Також зауважено, що: платником послуг по оформленню заповіту був не ОСОБА_3 , а особа, яка була зацікавлена у подальшій купівлі у відповідача земельної ділянки, яка є предметом заповіту; певний сумнів викликає й смерть заповідача через майже два місяці після оформлення спірного заповіту; похованням ОСОБА_3 займалася позивач та її дочка.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
Представник ОСОБА_1 - адвокат Стахурлов І.І., взявши участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, підтримав вимоги поданої апеляційної скарги та прохав її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 , взявши участь безпосередньо у залі судових засідань суду апеляційної інстанції, та її представник - адвокат Хоруженко С.Г., взявши участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, заперечували проти задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, наголошуючи на законності та обґрунтованості рішення місцевого суду.
Сільський голова Лютенської сільської ради у поданій до суду заяві про розгляд справи без участі, прохав суд розгляд справи здійснювати за їх відсутності, при розгляді справи покладаються на розсуд суду.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 був батьком ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження. У листопаді 1997 року ОСОБА_4 одружилася та змінила своє прізвище на прізвище чоловіка - « ОСОБА_5 ».
ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 3,1911 га, кадастровий номер 5320484100:00:003:0321, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 2022 року, виданого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Антоновою Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за №933, спадкова справа №196/2022, за яким він успадкував 1/2 частину вказаної земельної ділянки після смерті дружини ОСОБА_6 та договору дарування частки земельної ділянки від 20 лютого 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Полтавської області Федоренком Р.А., зареєстрованим в реєстрі за №154, за яким ОСОБА_7 подарував батьку ОСОБА_3 1/2 частину вказаної земельної ділянки.
02 лютого 2024 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким, на випадок своєї смерті, заповів належну йому земельну ділянку площею 3,1911 га, кадастровий номер 5320484100:00:003:0321, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт посвідчено старостою Лисівського старостинського округу Лютенської сільської ради Фесик Н.В. Цей заповіт, на його прохання та з його слів, складений старостою за допомогою комп'ютерної техніки. Зміст статей 1241, 1254 ЦК України йому роз'яснено старостою сільської ради.
У заповіті ОСОБА_3 власноручно записав, що заповіт записаний з його слів, відповідає його волі і підписаний ним власноручно. У заповіті вказано, що особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Заповіт зареєстровано в книзі для запису нотаріальних дій виконавчого комітету Лютенської сільської ради під №3-1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер в м. Гадяч, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Гадяцьким відділом ДРАЦС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Згідно повідомлення Гадяцької МЦЛ від 28 лютого 2025 року ОСОБА_3 на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував.
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особою з повною цивільною дієздатністю. Заповіт є правочином і безпосередньо пов'язаний з особою заповідача, повинен бути здійснений ним особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов'язків. Ці розпорядження можуть бути зроблені заповідачем у будь-який час.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 1251 ЦК України передбачено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19, від 29 квітня 2024 року у справі № 158/1037/22.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним і не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, установивши, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів ту обставину, що ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту від 02 лютого 2024 року перебував у стані, який не давав йому можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що доказів зловживання ОСОБА_3 алкогольними напоями, внаслідок чого останній не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції подано не було, що, в свою чергу, позбавляє можливості суд встановити у заповідача вказаних позивачем залежностей.
Сплата мита за оформлення заповіту іншою особою, передчасна смерть заповідача та організація похорону померлого позивачем не є підставою для визнання спірного правочину недійсним, оскільки вище перераховане не спростовує того, що вчинений ОСОБА_3 заповіт, який власноручно підписаний останнім, на користь відповідача є його свідомим та обдуманим волевиявленням.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив надані позивачем докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року - без змін.
Щодо судових витрат у частині судового збору
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України «Про судовий збір»).
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то відсутні підстави для розподілу судового збору.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 28 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 грудня 2025 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Г.Л. Карпушин
О.О. Панченко