Житомирський апеляційний суд
Справа №273/698/25 Головуючий у 1-й інст. Бєлкіна Д. С.
Категорія 101 Доповідач Павицька Т. М.
22 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №273/698/25 за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересовані особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні брата ОСОБА_3 , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бєлкіної Д.С. в м. Баранівка Житомирської області,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт перебування малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на утриманні брата ОСОБА_3 до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування заяви зазначала, що вона є опікуном своїх молодших братів та сестер, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Також, крім братів та сестер, над якими була встановлена опіка, заявниця фактично опікувалась ще одним свої братом - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який загинув у бою за Батьківщину ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказує, що 27.01.2017 вона уклала шлюб з ОСОБА_7 , від шлюбу має двох малолітніх дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 . Стверджує, що з 2019 року вона разом із своїм чоловіком, дітьми, братами і сестрами проживали разом однією великою сім'єю у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та разом вели спільне господарство. Зазначає, що її матір ОСОБА_10 , яка позбавлена батьківських прав, не сплачує аліменти на утримання дітей, які присуджені рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 07.10.2015 у справі №290/816/15, заборгованість зі сплати аліментів становить 164 664 грн. Вказує, що єдиним джерелом доходу сім'ї була державна соціальна допомога, яку вона отримувала як опікун. Однак, державної соціальної допомоги не вистачало для належного утримання сім'ї, яка складалась з трьох дорослих (заявниці, її чоловіка, її брата ОСОБА_11 ) та семи неповнолітніх дітей (двоє дітей заявниці та п'ятеро молодших братів та сестер).
Зазначає, що 07.12.2022 її брат ОСОБА_3 з метою додаткового матеріального забезпечення сім'ї, уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Вказує, що ОСОБА_11 у шлюбі не перебував, своїх дітей не мав, а тому членами своєї сім'ї вважав братів та сестер, при цьому найбільше він опікувався меншою сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку з моменту отримання ним доходів почав самостійно фінансово утримувати. Зазначає, що під час проходження ОСОБА_3 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , він кожного разу при отриманні грошового забезпечення, частину коштів перераховував на утримання сестри ОСОБА_12 , зокрема в період з січня по вересень 2023 року ОСОБА_11 на утримання сестри перерахував 55 116 грн. Стверджує, що ОСОБА_12 часто хворіла та перебувала на стаціонарних лікуваннях, а тому придбання ліків ОСОБА_11 брав повністю на себе. Крім того, ОСОБА_11 раз на місяць (на 1-3 дні) відпускали зі служби додому, аби побути з сім'єю. Протягом перебування ОСОБА_11 вдома, він самостійно купував за свої кошти продукти харчування, за власні кошти купував ОСОБА_12 взуття, одяг, шкільне приладдя та засоби гігієни. Крім того, з метою покращення житлових умов сестри, ОСОБА_11 придбав всі необхідні матеріали на суму 11 187 грн та самостійно зробив ремонт у кімнаті ОСОБА_12 . Тож, продукти харчування, ліки, одяг, шкільне приладдя та всі інші необхідні речі для зростання та розвитку ОСОБА_12 купувались за кошти ОСОБА_11 . Отже, в період з січня 2023 року по 05.09.2023 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була на фінансовому утриманні свого брата ОСОБА_3 . Відтак, після смерті брата ОСОБА_11 , ОСОБА_12 втратила основне джерело коштів для існування, адже за життя питанням її утримання, лікування та забезпечення всім необхідним, займався саме брат.
Зазначає, що вона в інтересах сестри ОСОБА_12 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_11 з метою отримання інформації про перелік документів для оформлення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю брата та подачі до ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області заяви про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Однак, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії, ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 27.11.2024 повідомлено про відмову у її призначені, у зв'язку з тим, що відсутні документи про перебування на повному утриманні або одержанні допомоги від загиблого, та відсутня інформація про встановлення родинних зв'язків між загиблим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також будь-яка інформація щодо наявності непрацездатних батьків, тому підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до закону відсутні. Також, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_11 було усно повідомлено заявниці, що до заяви про призначення Ангеліні одноразової грошової допомоги, серед інших документів, необхідно додати документ, що підтверджує перебування ОСОБА_12 на утриманні брата ОСОБА_11 , зокрема рішення суду про встановлення відповідного юридичного факту. Отже, встановлення такого факту потрібно для реалізації права на соціальний захист з боку держави як члена сім'ї загиблого захисника Батьківщини, гарантованого ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та призначення пенсії по втраті годувальника. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити заяву в повному обсязі.
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги фіскальні чеки про придбання ліків для ОСОБА_12 через відсутність у них зазначення платника та відповідно не враховано, що такі фіскальні чеки у сукупності з іншими доказами підтверджують факт утримання ОСОБА_3 сестри ОСОБА_12 . Зазначає, що під час проходження військової служби ОСОБА_11 часто приїжджав додому та під час таких візитів самостійно купував продукти харчування, ліки, одяг та будівельні матеріали для того, аби забезпечити ОСОБА_12 належні умови для проживання та зростання, що підтверджується вищевказаними накладними та фіскальними чеками, а тому висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_11 перебував вдома лише раз чи два на рік не відповідають наданим письмовим доказам у справі та показанням свідків. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна копія виписки по рахунку, згідно якої в період з січня по вересень 2023 року, ОСОБА_11 щомісячно перераховував частину свого грошового забезпечення на утримання сестри ОСОБА_12 .
Зазначає, що фінансова допомога, яку надавав ОСОБА_11 сестрі ОСОБА_12 з моменту отримання ним доходів по день його смерті, мала постійний, систематичний характер та значно перевищувала інший дохід на дитину, а саме державну соціальну допомогу, що підтверджується належними та достатніми доказами, які наявні в матеріалах даної справи. Вказує, що представниками заінтересованих осіб, не ставились під сумнів достовірність поданих доказів чи факти здійснення ОСОБА_3 відповідних витрат для утримання сестри. Вважає, що рішення суду фактично позбавило малолітню дитину, яка не має батьків та втратила рідного брата - її годувальника, можливості отримати гарантовані державою соціальні виплати, зокрема пенсію у зв'язку із втратою годувальника та одноразову грошову допомогу, передбачені законодавством для сімей загиблих військовослужбовців, як і знівелювало цінність життя молодого загиблого воїна, який навіть не встиг пожити, бо загинув в бою за Батьківщину у віці ІНФОРМАЦІЯ_12 , ріс без батьків, не встиг утворити сім'ю, не встиг народити своїх дітей, натомість прагнув поставити на ноги хоча б свою малолітню сестру, яка найбільше з усіх братів та сестер потребувала такої підтримки. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 у віці 21 року помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Вільшана Куп'янського району Харківської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
За даними сповіщення сім'ї №71, адресованого на ім'я ОСОБА_1 , останній сповіщено про те, що її брат - старший солдат ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок артилерійського обстрілу поблизу н.п. Вільшани Харківської області.
Заочним рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 07 жовтня 2015 року, справа №290/816/15-ц ОСОБА_10 (матір заявника) позбавлено батьківських прав щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_13 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_14 та присуджено стягувати з ОСОБА_10 на користь осіб, чи установ, де будуть проживати діти, аліменти на неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі по 50 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 07 серпня 2015 року до досягнення дітьми повноліття.
Розпорядженням голови Романівської державної адміністрації №73 від 23.04.2019 над дітьми, позбавленими піклування: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , встановлено опіку, опікуном призначено ОСОБА_1 , яка змінила своє прізвище « ОСОБА_14 » на « ОСОБА_15 » після реєстрації шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 27.01.2017.
Родинні відносини ОСОБА_2 з померлим ОСОБА_3 підтверджуються копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 від 03.11.2015 та серії НОМЕР_5 від 13.03.2012, де в графі мати в обох зазначено « ОСОБА_10 ».
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00013171831 від 12.12.2013, батько ОСОБА_2 записаний відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
Згідно витягів з державного реєстру територіальної громади ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Першотравенського старостинського округу №364 від 01.11.2023 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно проживав з 2019 року по час вступу на військову службу за контрактом до лав ЗСУ 07.12.2022 року з опікуном ОСОБА_1 та молодшими братами та сестрами за адресою: АДРЕСА_1 , і вели спільне господарство.
Згідно довідки Першотравенського старостинського округу №206 від 16.09.2024 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , і до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 , брав участь у вихованні та лікуванні молодшої сестри ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3584 від 05.07.2022 КНП «Житомирська обласна дитяча клінічна лікарня» Житомирської обласної ради, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №425 від 19.08.2022 Баранівської комунальної центральної районної лікарні, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №827 від 16.03.2023 КНП «Баранівська лікарня» Баранівської міської ради, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1700 від 24.05.2023 КНП «Баранівська лікарня» Баранівської міської ради, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №451 від 02.06.2023 КНП «Баранівська лікарня» Баранівської міської ради, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №28065317 від 17.07.2023 КНП «Баранівська лікарня» Баранівської міської ради, виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2448 від 31.07.2023 КНП «Баранівська лікарня» Баранівської міської ради, ОСОБА_2 часто перебувала на амбулаторних лікуваннях.
Згідно копій фіскальних чеків від 13.02.2023 на суму 298 грн., від 13.02.2023 на суму 185,50 грн., від 13.02.2023 на суму 843 грн., від 13.02.2023 на суму 91,50 грн., від 27.02.2023 на суму 360,20 грн., від 27.02.2023 на суму 327,60 грн., від 28.02.2023 на суму 405,60 грн., від 07.03.2023 на суму 258,66 грн., від 07.03.2023 на суму 158,80 грн., від 21.04.2023 на суму 180,50 грн., від 21.04.2023 на суму 540,09 грн., 21.04.2023 на суму 122,70 грн., від 21.04.2023 на суму 152,53 грн., від 21.04.2023 на суму 431,96 грн були придбані медичні препарати, без зазначення платника.
Відповідно до копій накладних, виданих ім'я ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_16 від 17.01.2023 на суму 5086 грн., від 13.02.2023 на суму 3571 грн., від 12.03.2023 на суму 4432 грн., від 18.04.2023 на суму 5345 грн., від 11.05.2023 на суму 5818 грн., від 12.06.2023 на суму 6402 грн., від 18.07.2023 на суму 5912 грн., від 10.08.2023 на суму 4932 грн та накладних ФОП ОСОБА_17 від 30.01.2023 на суму 2388,60 грн., від 18.02.2023 на суму 2494,5 грн., від 20.03.2024 на суму 2638,60 грн., від 26.04.2024 на суму 2955,10 грн., від 29.05.2023 на суму 298,72 грн., від 26.06.2023 на суму 2661,5 грн., від 17.07.2023 на суму 2964,50 грн., від 05.08.2023 на суму 4034,80 грн були придбані продукти харчування та одяг, а згідно копії накладної №12 від 06.08.2023 ФОП ОСОБА_18 були придбані будівельні матеріали на суму 11 187,00 грн.
Відповідно до виписок по картковому рахунку ОСОБА_1 слідує, що ОСОБА_3 19.01.2023 було перераховано 7035,18 грн., 18.02.2023 перераховано 5025,13 грн., 14.03.2023 перераховано 2010,05 грн., 16.04.2023 перераховано 4020,10 грн., 16.05.2023 перераховано 10 000 грн., 15.08.2023 перераховано 3000 грн., 02.09.2023 перераховано 500 грн., 05.09.2023 перераховано 500 грн., 14.09.2023 перераховано 23 616 грн.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/суми нарахованого доходу за період з 1 кварталу 2022 року по 1 квартал 2024 року ОСОБА_1 отримувала соціальні виплати в розмірах 30 670,00 грн., 33 255,86 грн., 31 530,00 грн., 34 231,80 грн., 29 694,30 грн., благодійну допомогу в розмірі 17 600,00 грн., 65 590,06 грн.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 06.02.2025, виданого Любарським ВДВС у Житомирському районі Житомирської області ЦМУМЮ (м. Київ) заборгованість ОСОБА_10 зі сплати аліментів становить 164 664 грн.
04.10.2024 ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_3 відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом від 27.11.2024 ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило ОСОБА_1 про відмову у призначені пенсії в разі втрати годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до ст. 30 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 систематично отримувала від ОСОБА_3 допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування, як і не надано доказів того, що ці кошти постійно витрачались саме на утримання ОСОБА_12 , адже в сім'ї проживали і інші члени родини. Водночас долучені до справи квитанції про оплату ліків не мають платника, накладні на купівлю продуктів та одягу, видані щомісяця з січня по серпень 2023 року на ім'я ОСОБА_3 , тоді як з показань свідків померлий був вдома лише раз чи два на рік, доказів переказу будь-яких коштів від ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 не має, що включає систематичність отримання ОСОБА_12 допомоги від свого брата. Оплата за ліки як свідчить заявник, купівля підліткового одягу, який міг бути використаний іншими дітьми в сім'ї, та купівля продуктів харчування, які фактично використовувалися всією родиною, жодним чином не доводить факт перебування ОСОБА_12 на повному утриманні ОСОБА_3 .
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими ж критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23).
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції.
При цьому, частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі - у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09 грудня 2023 року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті брата заявниці) сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн., яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі№644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов'язкової умови для визнання осіб членами сім'ї зазначено у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц (провадження №61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі №202/5003/16-ц (провадження №61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі №712/7830/16-ц (провадження №61-28377св18).
Відповідно до положень статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.
Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги слід з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання (постанова ВС від 22.10.2020 у справі №210/343/19, від 22.05.2019 у справі №520/6518/17, від 27.06.2018 у справі №210/2422/16-ц).
Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.
в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав з 2019 року по час вступу на військову службу за контрактом до лав ЗСУ 07.12.2022 року з опікуном ОСОБА_1 та молодшими братами та сестрами за адресою: АДРЕСА_1 , і вели спільне господарство.
Згідно довідки Першотравенського старостинського округу №206 від 16.09.2024 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , і до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 та брав участь у вихованні та лікуванні молодшої сестри ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відтак, наявними доказами у справі підтверджується факт того, що неповнолітня ОСОБА_2 проживала однією сім'єю із рідним братом ОСОБА_3 , мали спільний побут, взаємні права та обов'язки.
Також, на підтвердження своїх вимог заявник надала документи, які вказують на кровну спорідненість загиблого із неповнолітньою ОСОБА_2 , докази реєстрації їх місця проживання за однією адресою.
Крім того, матеріали справи містять докази перерахування ОСОБА_3 коштів заявнику, які були спрямовані на утримання неповнолітньої ОСОБА_2 , що свідчить про надання військовослужбовцем Збройних Сил України ОСОБА_3 повного та систематичного утримання своїй рідній сестрі ОСОБА_12 , з якою проживав однією сім'єю та вів спільне господарство, доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, колегія суддів зазначає, що хоч ОСОБА_1 і отримувала соціальну допомогу на ОСОБА_12 , однак, основним джерелом її доходів були кошти, отримані від брата, що також підтверджено випискою по картці/рахунку ОСОБА_1 та поясненнями свідків, які підтвердили той факт, що неповнолітня ОСОБА_2 перебувала на утриманні брата ОСОБА_3 , який купував їх одяг, ліки, опікувався нею.
Відтак, враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи, а також показами свідків підтверджено факт того, що неповнолітня ОСОБА_2 перебувала на утриманні свого брата ОСОБА_3 по день його смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі №758/10761/13-ц та від 24 лютого 2025 року у справі №206/4992/21).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилалася заявник, та загальновідомі факти, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про задоволення заяви.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
Встановити факт перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на утриманні свого брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 23 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді