Справа № 161/8933/25 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Д. Г.
Провадження № 22-ц/802/1394/25 Доповідач: Киця С. I.
18 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання: Прядун Ю. В.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Мухи В. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Луцької міської ради, до ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Мухою Василем Івановичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2025 року,
Позивач ОСОБА_1 в травні 2025 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини. Позов мотивував тим, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В 14.11.2022 року позивач та відповідач розлучились і в 2022 році ОСОБА_2 виїхала до Італії та постійно проживає, а син ОСОБА_1 залишився проживати разом з ним за адресою в Україні. Вказує, що син у 2 класі КЗЗСО «Луцький ліцей №26 Луцької міської ради» та позивач самостійно займається вихованням сина, матеріально його забезпечує. Між батьком та сином встановлений міцний психологічний зв'язок, існує довіра та взаєморозуміння. Встановлення даного факту необхідне позивачу для захисту прав та інтересів пов'язаних з мобілізацією, а саме для отримання відстрочки від мобілізації. Позивач ОСОБА_1 просить суд встановити факт самостійного виховання ним та утримання, неповнолітнього сина ОСОБА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції вказав, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини. Відповідачка не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою або померлою, тобто її права не припинені і не обмежені. Однак, позивач і не вказував на винну поведінку ОСОБА_2 та її ухилення від виконання батьківських обов'язків, а вимушений факт обмеження обов'язків щодо виховання дитини через хворобу відповідача. Позивач вказував на обставини, через які вона в даний час не має фізичної можливості за станом здоров'я для виконання батьківських обов'язків та догляду за спільною дитиною - факт її потрапляння в ДТП в провінції Барі в Італії. Про її лікування та перебування в тяжкому стані свідчить медичний протокол для визнання інвалідності медико-юридичного центру від 03.09.2024. З 28.08.2024 ОСОБА_2 є інвалідом з необхідністю постійної допомоги, оскільки через хворобу нездатна виконувати повсякденні дії. Хвороба та інвалідність ОСОБА_2 додатково підтверджується Протоколом про стан здоров'я для визнання цивільної інвалідності, що прийнятий Національним інститутом соціального забезпечення (Італія, провінція Таранто) від 12.09.2025. Відповідач сама потребує постійного догляду, який за нею здійснює її мама ОСОБА_3 в Італії. Вказує, що ці докази неможливо було подати до суду першої інстанції з об'єктивних причин, оскільки вони були отримані позивачем 21 жовтня 2025 року. За п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. Просить рішення суду першої інстанції скасувати ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій справі задовольнити.
Відзиви на апеляційну скаргу в цій справі не подавались.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Муха В. І. в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з підстав, що в ній наведені.
Відповідач, представник органу опіки та піклування в суд апеляційної інстанції не з'явились.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 2016 по 14 листопада 2022.
Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно довідки про реєстрацією місця проживання особи, відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
З акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 16 листопада 2023 року № 457 встановлено, що ОСОБА_1 проживає зі своїм сином ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Колишня дружина ОСОБА_2 знаходиться за кордоном.
В акті обстеження умов проживання від 02 жовтня 2024 року вказано, що за адресою: АДРЕСА_2 позивач ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_1 проживають в квартирі, в якій зроблений ремонт, яка складається з трьох кімнат, кухні, коридору, наявні всі комунальні зручності. Наявні необхідні меблі та побутова техніка. Давид має окреме спальне місце, робочий стіл для навчання. Забезпечений одягом та продуктами харчування, санітарно-гігієнічний стан квартири в нормі. Фактично за цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 - батько, ОСОБА_1 - син, ОСОБА_4 - бабуся.
У акті обстеження умов проживання зазначено, що син ОСОБА_1 спілкується з мамою ОСОБА_2 по телефону та їздить до неї у Італію.
Згідно характеристики, виданої КЗЗСО «Луцький ліцей № 26» позивач ОСОБА_1 здійснює повну опіку над сином: проводить і забирає з ліцею, відвідує батьківські збори, оплачує обіди і полуденки на групі продовженого дня, матеріально забезпечує дитину усім необхідним шкільним приладдям, оплачує навчальні матеріали, фінансує екскурсії та майстер класи, у яких бере участь ОСОБА_1 .
Згідно довідки виданої Федарацією Комбат Дзю-Дзюцу Волинської області позивач ОСОБА_1 приводить сина на тренування, сплачує усі витрати на тренування, купівлю екіпірування та поїздки на змагання.
Між сторонами фактично відсутній спір щодо визначення місця проживання ОСОБА_1 , сторони узгодили місце проживання сина ОСОБА_1 , де він впродовж тривалого періоду проживає та зареєстрований разом із батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач до суду першої інстанції подала відзив, в якому підтвердила факт самостійного виховання батьком ОСОБА_1 їхнього спільного сина. Пояснила, що потрапила в ДТП в Італії та в даний час лікується, а тому не має змоги для виконання батьківських обов'язків та догляду за сином.
Про лікування та перебування в тяжкому стані ОСОБА_2 свідчить медичний протокол для визнання інвалідності медико-юридичного центру від 03.09.2024. Протоколом про стан здоров'я для визнання цивільної інвалідності, що прийнятий Національним інститутом соціального забезпечення (Італія, провінція Таранто) від 12.09.2025, підтверджується інвалідність з повною та постійною втратою працездатності (100%) ОСОБА_2 , вказано, що вона є інвалідом із значним обмеженням здатності ходити, хвороба не підлягає перегляду, повторний огляд - вересень 2027 року.
Позов у цій справі подано під час дії в Україні воєнного стану. Позивач вказує, що визнання його таким, що самостійно виховує та утримує дитину, необхідне йому для захисту прав та інтересів пов'язаних з мобілізацією, а саме для отримання відстрочки від мобілізації.
За п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
В цій справі позивач, який є батьком неповнолітньої дитини, звернувся з позовом до матері дитини про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини. З матеріалів справи не встановлено існування спору між позивачем і відповідачем щодо заявлених позовних вимог.
Надані позивачем докази свідчать про проживання дитини з батьком, що сторонами не заперечується, однак не підтверджують факт відсутності участі матері у вихованні дитини, так, дитина спілкується з мамою по телефону, виїжджає до мами в Італію. Відповідачка не оспорює жодних прав чи інтересів позивача або дитини.
Що стосується посилань позивача на п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то уповноважений орган не відмовив позивачу у застосуванні зазначеної норми закону.
Суд апеляційної інстанції констатує, що кінцевою метою позивача є реалізація права на відстрочку. Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання за позивачем соціально-правового статусу, а відповідачка не є тим суб'єктом, чиї дії порушують право позивача на реалізацію цієї соціальної гарантії та не має жодного відношення до її забезпечення. Задоволення позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини не призводить до реального відновлення суб'єктивного права (отримання відстрочки), обраний позивачем спосіб захисту - встановлення факту - є неналежним та неефективним.
Постанова Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 стосувалась розгляду справи судом в окремому провадженні за заявою особи, а не розгляду позову у позовному провадженні і позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 № 201/5972/22 не змінилися.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Мухою Василем Івановичем, залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя
Судді