Справа № 703/3239/25
2/703/1297/25
01 грудня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Левчук О.О.,
при секретарі судового засідання Мельник Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сміла порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 703/3239/25 за позовом:
ОСОБА_1 , що зареєстрована та проживає за адресом: АДРЕСА_1
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАРЕС 2022», юридична адреса: 18001 м. Черкаси вул. Святотроїцька, буд. 55 А
про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, -
встановив:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАРЕС 2022» про стягнення заборгованості по заробітній платі 31878 грн. 67 коп.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що у період з 14 серпня 2024 року по 17 лютого 2025 року, вона знаходилася у трудових відносинах з ТОВ «АНТАРЕС 2022» на посаді оператора заправних станцій 3 розряду в АЗС № 51 (Сміла а/д). 17 лютого 2025 року її було звільнено за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, згідно наказу № 5-к/тр-51 від 14.02.2025.
13 квітня 2025 року для врегулювання спору з ТОВ «АНТАРЕС 2022» вона звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та отримав відповідь № Ц/3/932-ВВ-25 від 22.04.2025, згідно якої в ході позапланового заходу державного нагляду (контролю) у ТОВ «АНТАРЕС 2022» встановлено, що заробітна плата з листопада-грудня 2024 року по січень-лютий 2025 року нарахована, але не виплачена, відповідно складено акт, в якому зафіксовані виявлені порушення норм трудового законодавства та винесено припис директору ТОВ «АНТАРЕС 2022».
Згідно довідки № 19 від 26.02.2025 про доходи, позивачці нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 31878,67 грн. за період з листопада 2024 року по лютий 2025 року.
У зв'язку з викладеним, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2025 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження та призначено справу до розгляду на 30.06.2025.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце судового засідання була належним чином повідомлена. Надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала та просила його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач у судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, ухваливши заочне рішення. Позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, слідує, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як визначено в статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За змістом статті 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Під час розгляду справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «АНТАРЕС 2022», що підтверджується відомостями, вказаними у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 08.04.1991.
Згідно довідки № 19 від 26 лютого 2025 року, ОСОБА_1 працювала в ТОВ «АНТАРЕС 2022» з 14 серпня 2024 по 17 лютий 2025 оператором заправних станцій 3 розряду в АЗС № 51 (м. Сміла а/д), та їй нарахована, але не виплачена заробітна плата становить 31878 грн. 67 коп.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 3 КЗпП, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП).
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною першою ст. 21 ЗУ «Про оплати праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках передбачених законодавством.
Частинами першою та другою ст. 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розмір надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюється підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Частиною 1 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
В умовах спрощеного режиму розмір заробітної плати визначається трудовим договором з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, а заробітна плата виплачується працівнику у строки, встановлені цією статтею, та визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.
Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За вимогами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, оскільки на час розгляду справи заборгованість за нарахованою заробітною платою за період з листопада 2024 року по лютий 2025 року існує та не виплачена, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача ТОВ «АНТАРЕС 2022» заборгованості по заробітній платі за вказаний період у примусовому порядку.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з наступного.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( п.п.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 цього Закону).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.
За таких обставин, у зв'язку із задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 , до стягнення з відповідача у дохід держави підлягає судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 142, 259, 263-265, 268, 279, 280-284, 353 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАРЕС 2022» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАРЕС 2022» (ЄДРПОУ 44652829) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у загальному розмірі 31878 (тридцяти однієї тисячі вісімсот сімдесяти восьми) грн. 67 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАРЕС 2022» (ЄДРПОУ 44652829) у дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.О. Левчук