Новосанжарський районний суд Полтавської області
Справа № 542/2136/24
Провадження № 2/542/54/25
11 грудня 2025 року селище Нові Санжари
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді - Афанасьєвої Ю.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Чиж Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, третя особа: Полтавська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» про виключення зі Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій, уточнивши вимоги, просить скасувати в Спадковому реєстрі реєстрацію заповіту заповідача ОСОБА_3 від 08.02.2007 року, номер в реєстрі нотаріальних дій: 17, зареєстрованого у Спадковому реєстрі 26.02.2007 року №41868027, місце посвідчення: Малоперещепинська сільська рада, Новосанжаського району, Полтавської області, Новосанжарський район, село Мала Перещепина, вул. Незалежності, 44, місце зберігання: Малоперещепинська сільська рада, Новосанжарського р-ну, 33320, Полтавська обл. Новосанжарський р-н.
Зобов'язати Новосанжарську селищну раду подати до реєстратора Спадкового реєстру заяву про реєстрацію зміни і скасування заповітів та зміни розірвання спадкових договорів щодо скасування в Спадковому реєстрі реєстрації заповіту заповідача ОСОБА_3 від 08.02.2007, номер в реєстрі нотаріальних дій: №17, зареєстрованого у Спадковому реєстрі 26.02.2007 №41868027, місце посвідчення: Малоперещепинська сільська рада, Новосанжаського району, Полтавської області, Новосанжарський район, село Мала Перещепина, вул. Незалежності, 44, місце зберігання: Малоперещепинська сільська рада, Новосанжарського р-ну, 33320, Полтавська обл. Новосанжарський район.
Вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який на день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: с.Мала Перещепина, участок Красне Село, Полтавського району, Полтавської області разом з дружиною ОСОБА_4 , сином ОСОБА_5 та падчеркою ОСОБА_6 .
З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого батька ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , він звернувся до державного нотаріуса Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманця М.В., однак нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності документів, які б підтверджували родинні відносини зі спадкодавцем.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 31 серпня 2023 року був встановлений факт батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначає, що йому стало відомо про те, що після померлого батька ОСОБА_3 заведена спадкова справа № 177/2021 від 04 серпня 2021 року, подана заява про прийняття спадщини від ОСОБА_2 на підставі заповіту та заява про відмову від прийняття спадщини від ОСОБА_5 .
Так, 8 лютого 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким на випадок смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповідав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином, спадкоємницею за заповітом є ОСОБА_2 .
При цьому вважає, що вказаний заповіт посвідчений особою - секретарем Малоперещепинської сільської ради ОСОБА_7 , яка не мала на це права, тобто складений з порушенням вимог до його форми, а тому є нікчемним.
Так, станом на 8 лютого 2007 року в с.Мала Перещепина, Новосанжарського району, Полтавської області не було нотаріусів, тому посадові особи виконавчого комітету ради мали право на вчинення нотаріальних дій, у тому числі на посвідчення заповітів у цьому населеному пункті. Але станом на 8 лютого 2007 року виконавчим комітетом Малоперещепинської сільської ради не було прийнято рішення, яке б надавало секретарю виконкому ОСОБА_7 право на вчинення нотаріальних дій. Отже, остання не вправі була посвідчувати заповіт ОСОБА_3 , в зв'язку з чим оспорюваний заповіт складено з порушенням вимог щодо його посвідчення і він є нікчемним в силу ч.1 ст.1257 ЦК України.
Просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом виключення зі Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту за №17 складеного 08 лютого 2007 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (том 1 а.с.37-39).
Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року вказана позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та призначене підготовче судове засідання на 23.12.2024 року (том 1 а.с.57-58).
Ухвалою суду від 27 лютого 2025 року поновлено відповідачці ОСОБА_2 строк для подання відзиву на позовну заяву. Витребувано докази (том 1 а.с.183-184).
Ухвалою суду від 20 березня 2025 року замінено статус учасника справи Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - на відповідача (том 1 а.с.210-211).
Ухвалою суду від 13 травня 2025 року підготовче провадження у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті (том 2 а.с.21-22).
Ухвалою суду від 11 грудня 2025 року було залишене без розгляду клопотання представника позивача про приєднання до справи письмових доказів (том 2 а.с.136-137).
В судове засіданні позивач ОСОБА_1 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання (а.с. 31-32, 46, 66, 78, 93,108) та надавав заяви про розгляд справи без його участі, позов просив задовольнити (том 2 а.с. 101, 114).
Представник позивача адвокат Євтухова Т.Д. в судовому засіданні підтримувала заявлені вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позові. Зазначила, що секретар Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Савлук В.І. у передбаченому законодавством порядку не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати оспорюваний заповіт від 08 лютого 2007 року, оскільки не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради, тому вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений. Тому вважає, що такий заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та є нікчемним. Позов просила задовольнити.
В подальшому в судові засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання (том 2 а.с. 76, 91,105), надавши заяви про розгляд справи без її участі, позов просила задовольнити (том 2 а.с. 101, 114).
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, пояснивши, що те, що ОСОБА_3 заповів все своє майно на її користь було волею її дідуся. Вказаний заповіт дідусь склав в 2007 році й піля цього не змінював його змісту. В задоволенні позову просила відмовити.
В подальшому в судові засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання (том 2 а.с. 40, 62, 82, 95, 109).
Представник відповідачки адвокат Цокало Т.М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві, зазначила, що у заповіті складеному Носенком В.О. та посвідченого секретарем сільської ради 08.02.2007 року відсутні дефекти волі та волевиявлення ОСОБА_3 , а також дефекти щодо його форми, так як він посвідчений відповідною посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка уповноважена на вчинення нотаріальних дій.
Просила відмовити в задоволенні позову.
В подальшому в судові засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання (том 2 а.с. 41, 65, 79-80, 94, 106-107), надавши заяву про розгляд справи без її участі, в задоволенні позову просила відмовити (том 2 а.с. 133).
Також, до суду представником відповідачки адвокатом Цокало Т.М. 07.01.2025 року був наданий відзив на позовну заяву (том 1 а.с.119-127), в якому зазначає, що враховуючи дотримання принципу свободи заповіту, обов'язковості виконання волі заповідача та за відсутності встановлених дефектів волі та волевиявлення ОСОБА_3 при складанні і посвідченні заповіту від 08 лютого 2007 року, відсутні підстави вважати, що заповіт посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій.
Так законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на відповідну посадову особу повноважень з вчинення нотаріальних дій. Більш того, оспорюваний заповіт було посвідчено ОСОБА_7 , яка згідно з рішенням першої сесії сільської ради п'ятого скликання від 11.04.2006 р. була обрана секретарем як сільської ради, так і секретарем виконавчого комітету, яка згідно з приписами частини 3 статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у випадку, передбаченому частиною першою статті 42 цього Закону, здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови, який в свою чергу є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села та очолює виконавчий комітет відповідної сільської ради, головує на її засіданнях.
Отже, ОСОБА_7 , будучи обраною секретарем Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району та за посадою виконуючи обов'язки секретаря виконавчого комітету Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району, за законом та на підставі делегованих державою і законодавцем повноважень, була наділена правом на посвідчення оспорюваного заповіту.
Зазначає, що позивач на підтвердження своїх вимог не надав разом із позовною заявою доказів, які б підтвердили факт неправомірної реєстрації Реєстратором (ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) заповіту у Спадковому реєстрі за №41868027, бланк в реєстрі №17, дата посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце посвідчення: Полтавська область, Малоперещепинська сільська рада Новосанжарського району, дата реєстрації: 26.02.2007 р., адміністратором Спадкового реєстру: Полтавською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.
13.01.2025 року позивачем була надана відповідь на відзив (том 1 а.с.145-153), в якій вказує, що секретар Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області ОСОБА_8 у передбаченому законодавством порядку не була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати оспорюваний заповіт від 08 лютого 2007 року, отже, вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений.
Так, на момент посвідчення спірного заповіту вимагалося наявність рішення сесії сільської ради про уповноваження посадової особи, зокрема секретаря, на здійснення нею нотаріальних дій і секретар Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області ОСОБА_8 не була уповноважена вчиняти нотаріальні дії відповідно до ст.1251 ЦК України та ст.37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на час вчинення нотаріальних дій).
Станом на 08 лютого 2007 року виконавчим комітетом Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області не було прийнято рішення, яке б надавало секретарю виконавчого комітету сільської ради ОСОБА_8 право на вчинення нотаріальних дій, а тому остання не вправі була посвідчувати заповіт, у зв'язку з чим він складений з порушенням вимог щодо його посвідчення і є нікчемним в силу ч.1 ст.1257 ЦК України.
11.03.2025 року позивачем ОСОБА_1 було надано додаткові пояснення на відзив (том 1 а.с.194-201), в яких, зокрема зазначає про те, що посилання відповідача на правовий висновок у постанові від 29 січня 2024 року у справі №369/7921/21 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду та на постанову Великої палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №522/9893/17 не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у вказаних справах та в даній справі випливають з різних обставин.
А також 10.07.2025 року позивачем ОСОБА_1 було надано додаткові пояснення (том 2 а.с.43-45) щодо вимоги про зобов'язання Новосанжарську селищну раду подати до реєстратора Спадкового реєстру заяву про реєстрацію зміни і скасування заповітів та зміни розірвання спадкових договорів щодо скасування в Спадковому реєстрі реєстрації заповіту заповідача ОСОБА_3 від 08.02.2007, номер в реєстрі нотаріальних дій: №17, зареєстрованого у Спадковому реєстрі 26.02.2007 №41868027, місце посвідчення: Малоперещепинська сільська рада, Новосанжаського району, Полтавської області, Новосанжарський район, село Мала Перещепина, вул. Незалежності, 44, місце зберігання: Малоперещепинська сільська рада, Новосанжарського р-ну, 33320, Полтавська обл. Новосанжарський р-н.
Представник відповідача Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області Давиденко С.Д. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві, зазначила, що ОСОБА_7 була обрана секретарем Малоперещепинської сільської ради та була членом виконавчого комітету, а отже відповідно до ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування» мала право посвідчувати заповіти. Крім того норми ЦК України не передбачають такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на посадову особу обов'язків вчинення нотаріальних дій. А також законодавство України не передбачає обов'язку селищної ради подавати до реєстратора Спадкового реєстру заяву про реєстрацію змін чи скасування заповітів.
Просила відмовити в задоволенні позову.
В подальшому в судові засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання (том 2 а.с. 42, 61, 77, 92, 104), надавши заяви про розгляд справи без її участі, в задоволенні позову просила відмовити (том 2 а.с. 98, 113).
Також, до суду представником відповідача Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області 09.04.2025 року було надано відзив на позовну заяву (том 1 а.с.220-226), в якому зазначає, що вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.
Так, зазначає, що свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
08.02.2007 року ОСОБА_3 склав заповіт на користь ОСОБА_2 , який було посвідчено секретарем Малоперещепинської сільської ради 08.02.2007 року, яка була обрана секретарем Малоперещепинської сільської ради з виконанням обов'язків секретаря виконавчого комітету відповідно до рішення першої сесії Малоперещепинської сільської ради п'ятого скликання від 11 квітня 2006 року, а отже мала право вчиняти нотаріальні дії, зокрема, посвідчувати заповіти.
При цьому, законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу обов'язку вчинення нотаріальних дій.
Вважає, що це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Представник третьої особи Полтавської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (том 1 а.с. 68, 142, 162, 194, 215, том 2 а.с.14, 30, 47, 64, 81, 96-97). Надавши клопотання про розгляд справи без їх участі, в якому також просили врахувати їх пояснення від 13.12.2024 року. Просили відмовити у задоволенні позову в частині зобов'язання Полтавської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» та державного підприємства «Національні інформаційні системи» внести інформацію до Спадкового реєстру щодо виключення зі Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту №41868027, складеного 08.02.2007 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідченого секретарем Малоперещепинської сільської ради (том 2 а.с.67-68, 83-84, 110-111).
Так, 18.12.2024 року до суду надано пояснення представника Полтавської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» (том 1 а.с. 69-78), в яких заперечує проти позову в частині зобов'язання Полтавської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» виключити зі Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту № 41868027, складеного 08.02.2007 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідченого секретарем Малоперещепинської сільської ради, та просить відмовити у задоволенні позову в частині зобов'язання Полтавської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» виключити зі Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту № 41868027, складеного 08.02.2007 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідченого секретарем Малоперещепинської сільської ради, з огляду на наступне.
Так, зокрема, повідомляють, що державне підприємство «Національні інформаційні системи» (код ЄДРПОУ - 39787008) створене 12.05.2015 не є правонаступником державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ - 25287988), Полтавської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ - 25162063), а тому відсутні будь-які юридичні факти, що можуть свідчити про порушення державним підприємством «Національні інформаційні системи» прав та законних інтересів позивача, та як наслідок в ДП «НАІС» та Полтавської регіональної філії ДП «НАІС» відсутній обов'язок, визначений чинним законодавством відновлювати можливо порушене третіми особами право позивача.
Крім того, просять суд звернути увагу на той факт, що позивач не навів обставин, які підтверджують заявлені вимоги і докази того, яким чином та в який спосіб ДП «НАІС» та Полтавська регіональна філія ДП «НАІС», як треті особи у справі, порушили його права. Та зазначають, що пред'явлення позовних вимог щодо зобов'язання вчинити певну дію, до третьої особи чинним законодавством не передбачено.
Щодо порядку ведення Спадкового реєстру та внесення до нього інформації про посвідчені заповіти органами місцевого самоврядування зазначили, то питання реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі регулюється, в тому числі, Порядком державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491 (далі - Порядок), Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5.
ДП «Національні інформаційні системи» та його регіональні філії, в тому числі Полтавська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи», відповідно до чинного законодавства, є реєстраторами заповітів, посвідчених посадовими особами, органів місцевого самоврядування.
У разі надходження від органу місцевого самоврядування Заяви в електронній формі з використанням системи взаємодії за формою, наведеною в додатках 1-3, 9 до Положення, Полтавською регіональною філією ДП «НАІС» будуть вжиті всі, передбачені чинним законодавством, заходи щодо розгляду та, у разі відповідності чинному законодавству, внесенню до Спадкового реєстру.
Заслухавши пояснення у вступному слові представника позивача адвоката Євтухової Т.Д., відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки адвоката Цокало Т.М., представника відповідача Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області Давиденко С.Д., всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно дослідивши та оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 є батьком позивача ОСОБА_1 (том 1 а.с. 13-21) та дідом відповідачки ОСОБА_2 .
08 лютого 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого, він заповів все своє майно ОСОБА_2 .
Вказаний заповіт посвідчений секретарем Малоперещепинської сільської ради Савлук В.М., зареєстрований в реєстрі за №17 (том 2 а.с.8).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (том 2 а.с.7).
Після смерті ОСОБА_3 04 серпня 2021 року Новосанжарська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу №177/2021 року та з заявою про прийняття спадщини звернулись: позивач ОСОБА_1 за законом (том 2 а.с.11), ОСОБА_5 про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 (том 2 а.с.4) та відповідачка ОСОБА_2 (том 2 а.с.3).
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилається на те, що станом на 08 лютого 2007 року виконавчим комітетом Малоперещепинської сільської ради не було прийнято рішення, яке б надавало секретарю виконавчого комітету ОСОБА_7 право на вчинення нотаріальних дій, в зв'язку з чим вважає, що остання не вправі була посвідчувати заповіт ОСОБА_3 , через що вважає, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми та він є нікчемним в силу ч.1 ст.1257 ЦК України.
Так, у статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Відповідно до ч.ч.3,4 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації
у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача
(стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 (пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
Згідно з положеннями статей 1, 37 Закону України «Про нотаріат», у редакції чинній на час складання спірного заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, зокрема, посвідчення заповітів (крім секретних), вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Наведена вище норма закону містила пряму вказівку щодо покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій. При цьому посилань на необхідність прийняття виконавчим комітетом рішень про наділення посадової особи такими повноваженнями зазначений законодавчий припис не містить.
Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій (пункт 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем (абзац третій пункту 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Судом встановлено, що заповіт, складений 08 лютого 2007 року ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Малоперещепинської сільської ради Савлук В.М.
Так, судом встановлено, що рішенням першої сесії Малоперещепинської сільської ради 5 скликання від 11 квітня 2006 року ОСОБА_7 була обрана секретарем Малоперещепинської сільської ради з виконанням обов'язків секретаря виконавчого комітету (том 1 а.с.29).
Та рішенням першої сесії Малоперещепинської сільської ради 5 скликання від 11 квітня 2006 року був затверджений персональний склад виконавчого комітету, відповідно до якого, секретарем виконавчого комітету є ОСОБА_7 (том 1 а.с. 30).
На підтвердження відсутності рішення виконавчого комітету Малоперещепинської сільської ради яке б надавало секретарю ОСОБА_7 право на вчинення нотаріальних дій позивачем надані відповіді на запити адвоката архівного відділу Полтавської районної військової адміністрації №07-05-Н/130 від 15.10.2024 року про те, що в протоколах сесій та засідань виконавчого комітету за 2006, 2007 роки рішення про покладення обов'язків вчинення нотаріальних дій на секретаря ради не значиться (том 1 а.с. 28), та №07-05-Н/155 від 18.11.2024 року про те, що в протоколах сесій та засідань виконавчого комітету за 2006, 2007 роки рішення про покладення обов'язків по реєстрації актів цивільного стану на секретаря виконавчого комітету Малоперещепинської сідьської ради не значиться. Посадові інструкції працівників Малоперещепинської сільської ради на державне зберігання до архівного відділу не надходили (том 1 а.с. 32).
Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно із п.п. 5 п. «б» ч.1 ст.38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, в редакції чинній на час посвідчення заповіту, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських
рад належать делеговані повноваження вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.
При цьому делегованими повноваженнями є повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад (стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Виходячи із вищевикладеного та з урахуванням положень Закону України «Про нотаріат» у відповідній редакції, суд зазначає, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, якою, в тому числі є його секретар, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу прямої норми закону.
Згідно з ч.4 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно
здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету
відповідної ради.
Отже, ОСОБА_7 , будучи обраною секретарем Малоперещепинської сільської ради та будучи членом виконавчого комітету -секретарем виконавчого комітету Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району за законом, відповідно до статті 1251 ЦК України, статті 37 Закону України «Про нотаріат», статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» була наділена правом на вчинення нотаріальної дії - посвідчення заповіту.
Посилання же позивача на вимоги п.2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин є безпідставними, оскільки така Інструкція не є актом цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину та недотримання чи порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, зазначено, що слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить.
А Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 зазначив, що: 1)для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; 2) ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена. На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Отже, суд зазначає, що законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на відповідну посадову особу повноважень з вчинення нотаріальних дій.
Тому посвідчення заповіту секретарем сільської ради, з його державною реєстрацією, не свідчить про наявність дефектів форми заповіту, а отже не є підставою для висновку про нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21.
При цьому суд враховує, що позивачем, як підстава для визнання нікчемності заповіту та застосування наслідків його нікчемності зазначається саме порушення форми його посвідчення. Тоді як позивач не посилається та судом не встановлено дефекту волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту від 08 лютого 2007 року.
Отже, суд дійшов висновку, що вказаний заповіт відповідає вимогам
ЦК України щодо форми та порядку його посвідчення, а відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення, а отже такий заповіт не є нікчемним, тому й підстави для застосування наслідків його нікчемності відсутні.
Такі висновки узгоджуються також з постановами Верховного Суду у складі: колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21), в яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій.
Щодо посилання позивача на правові висновки, які викладені в постановах Верховного Суду: від 12 червня 2019 року у справі № 607/15112/17-ц; від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18; від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17; від 26 жовтня 2022 року у справі № 647/2133/19; від 08 лютого 2023 року у справі № 517/129/20 (провадження № 61-8933св22); від 28 вересня 2022 року у справі № 147/1062/21 про те, що секретар сільської ради може посвідчувати заповіт лише на підставі відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради, у протилежному випадку, він не має на це повноважень та відповідний заповіт є нікчемним у силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України, суд зазначає, що у постанові від 29 січня 2024 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №369/7921/21 відступив від вказаних правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду.
А доводи позивача про те, що правовий висновок, викладений в Постанові ОП ВС від 29 січня 2024 року у справі 369/7921/21, в даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки правовідносини у даній справі та ті, що викладені в Постанові ВС від 29 січня 2024 року, випливають з різних обставин, суд вважає, безпідставними, оскільки Верховним Судом зроблений правовий висновок про те, що законодавець у ЦК України не передбачив таких підстав для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу повноважень на вчинення нотаріальних дій, що й є підставою заявленого позову у даній справі.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд бере до уваги, що в задоволенні позову відмовлено, тому судові витрати покладаються на позивача.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.
У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Так, представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Цокало Т.М. у відзиві на позовну заяву зазначала, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 35000,00 грн.
За результатами розгляду справи, представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Цокало Т.М. просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу понесених відповідачем в розмірі 11000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу було надано: договір №1149 про надання правничої допомоги від 21.12.2024 року (том 1 а.с.129-131, том 2 а.с.122-124), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (том 2 а.с. 125), детальний опис робіт (наданих послуг) (том 2 а.с.127), згідно з яким вартість правової допомоги становить 11000 грн. Факт оплати вказаної суми підтверджується квитанцією №1149 від 21.12.2025 року на суму 11000 грн. (том 2 а.с.126).
При цьому, згідно вказаного детального опису робіт (наданих послуг) вбачається, що були надані наступні послуги: надання усної консультації в аспекті перспективності захисту та представництва у справі, ознайомлення з матеріалами цивільної справи, підготовка та написання відзиву (заява по суті справи) по справі, представництво в суді першої інстанції, підготовка та написання судових дебатів, всього на суму 11000 грн.
Матеріали справи свідчать, що такі дії фактично були вчинені представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Цокало Т.М.
А також, як вбачається з протоколу судового засідання, представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Цокало Т.М. приймала участь у судовому засіданні 08.07.2025 (том 2 а.с. 36-37).
Водночас у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.
Позивач не надав жодних заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачкою, клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги не заявляв та не співмірність цих витрат не доводив.
Визначаючи сукупний розмір сплачених відповідачкою витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачем, суд, застосовуючи наведений правовий висновок у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) щодо реальності (дійсності та необхідності) витрат на правничу допомогу, з урахуванням положень ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог розумності та справедливості, доходить висновку, що такі витрати підлягають задоволенню. При цьому суд враховує тривалість затраченого представником відповідача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи.
Таким чином з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 11000 гривень.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, третя особа: Полтавська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи» про виключення зі Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 11000 (одинадцять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
представник позивача: адвокат Євтухова Тамара Дмитрівна, адреса робочогомісця: АДРЕСА_2 ;
відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;
представник відповідачки: адвокат Цокало Тетяна Михайлівна, адреса робочого місця: АДРЕСА_4 ;
відповідач: Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області, місцезнаходження: вул.Центральна, 23, селище Нові Санжари, Полтавського району, Полтавської області;
представник відповідача: Давиденко Світлана Дмитрівна, адреса робочого місця: вул.Центральна, 23, селище Нові Санжари, Полтавського району, Полтавської області;
третя особа: Полтавська регіональна філія державного підприємства «Національні інформаційні системи», місцезнаходження: вул.Соборності, 40В, м.Полтава.
Повний текст рішення складений 19 грудня 2025 року.
Суддя Новосанжарського районного суду
Полтавської області Ю.О.Афанасьєва