"23" грудня 2025 р. Справа № 363/5094/25
23 грудня 2025 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого-судді Чіркова Г.Є., при секретарі Пчолкіну М.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики з подружжя солідарно,
встановив:
у суді представник відповідачки ОСОБА_3 клопотав призначити судову технічну експертизу документів для визначення фактичного часу виготовлення та підписання договору позики від 11 березня 2020 року, боргових розписок від 11 березня 2020 року та від 27 липня 2021 року.
Заслухавши заперечення представника позивача й дослідивши справу, суд доходить таких висновків.
Експертиза призначається в суді згідно вимог ст. 102 ЦПК України для з'ясування обставин, які входять до предмету доказування і мають значення для справи, щодо яких необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
В статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
Зазначене також ґрунтується на правовому висновку в постанові КЦС ВС від 16.09.2020 року справа № 363/4926/15.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відтак, суд зазначає, що в позові порушено питання про солідарне стягнення з відповідачів, як колишнього подружжя, заборгованості за договором позики укладеним і виконаним в інтересах сім'ї за час шлюбу сторін.
У той же час, у відзиві сторона відповідача ОСОБА_3 ставить під сумнів законність укладення договору позики та боргових розписок між ОСОБА_1 та іншим відповідачем ОСОБА_2 , посилаючись на те, що ці договори могли бути складені й підписані пізніше в часі, після погіршення відносин між подружжям.
Вказані доводи сторони відповідача, суд має розглянути й оцінити в сукупності з іншими обставинами справи й доказами про них.
Водночас, суд зазначає, що предметом позову й обставинами, які підлягають доказуванню в цій справі є насамперед правильність виконання відповідних договірних зобов'язань, оскільки питання про їх оспорювання не є предметом спору в цій справі і не входить до меж судового розгляду в цій справі, з огляду на принцип презумпції правомірності правочину.
При розв'язуванні цивільних спорів суд не вирішує всі спірні правовідносини, які склалися між відповідними сторонами, а лише розглядає справи в межах заявлених позовних вимог й на підставі поданих доказів, які мають стосуватися предмету доказування по справі.
За таких обставин суд не вбачає підстав для призначення у справі судової технічної експертизи стосовно давності виконання договорів позики і боргових розписок, які не є спірними в цій справі, проте враховуватиме відповідні доводи сторони й обставини на які посилається представник відповідача, як на підставу своїх заперечень.
При цьому сторона відповідача не позбавлена права звернутися до суду із відповідним самостійним позовом про визнання недійсними договору позики та боргових розписок з відповідних підстав й у межах заявлених позовних вимог ініціювати перед судом питання проведення відповідної експертизи.
Беручи до уваги викладене достатніх підстав для призначення по справі судової технічної експертизи документів не встановлено, а тому в задоволенні клопотання про це слід відмовити.
На підставі викладеного і керуючись статтями 83, 84, 103 і 260 ЦПК України,
ухвалив:
у задоволенні клопотання відмовити.
Ухвала згідно вимог ст. 353 ЦПК України окремому оскарженню не підлягає, заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя: