09.12.2025 Справа № 363/1129/24
Іменем України
09 грудня 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Свєтушкіної Д.А., за участі секретаря судового засідання Галай О.О., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя,-
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя, у якій просить провести поділ рухомого майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виділивши у власність йому: морозильну камеру вартістю 13999,90 грн, кондиціонер вартістю 18097,50 грн, вітальню вартістю 4 500,00 грн, спальню вартістю 23 000,00 грн, матрац вартістю 12 500,00 грн, мультиварку вартістю 2137,18 грн, всього майна на 74234,58 грн. Інші речі: рідкокристалічний телевізор вартістю 26495,08 грн, кріплення настінне 575,91 грн, кондиціонер вартістю 18097,50 грн, вбудовану шафу за 18 000,00 грн, планшет вартістю 6 699,00 грн, смартфон 2 165,83 грн, акустику вартістю 7 332,00 грн, всього майна на суму 79365,5 грн - залишити у власності ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1211,20 грн та витрати на надання професійної правової допомоги. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10 жовтня 2014 року, він зареєстрував шлюб з відповідачем у Деснянському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №1633. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 березня 2021 року шлюб між ним та відповідачем розірвано. Зазначив, що за час подружнього життя він із відповідачем придбали: в 2016 році - рідкокристалічний телевізор вартістю 26 495,08 грн, кріплення настінне 575,91 грн, мультиварку вартістю 2137,18 грн, морозильну камеру вартістю 13999,90 грн, в 2017 році 2 кондиціонера - вартістю 36 195,00 грн, вітальню 4 500,00 грн, в 2019 році - вбудовану шафу за 18 000,00 грн, в 2020 році - спальню вартістю 23 000,00 грн, матрац вартістю 12 500,00 грн, акустику вартістю 7 332,00 грн, планшет вартістю 6699 грн, смартфон 21 65,83 грн. Всього придбано майна за час перебування в шлюбі на суму 150 899,90 грн. Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між ними не досягнуто, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх майнових прав та інтересів.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено дату підготовчого судового засідання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03.12.2024 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач у судовому засіданні 04.03.2025 року позовні вимоги повністю підтримав та просив суд задовольнити позов з наведених у ньому підстав, зауважив, що вважає, що все перелічене в позовній заяві майно є спільним майном подружжя та підлягає поділу. Однак зауважив, що спільний побут та бюджет з відповідачем були до серпня 2020 року. В листопаді 2020 року він з'їхав з спільної квартири. Зазначив, що куплені у грудні 2020 року планшет подарував спільній з відповідачем дитині, смартфон - усиновленій дитині, а акустику - відповідачу. Щодо телевізора пояснив, що він працює, однак в нього згоріла неонове підсвічування. В наступні судові засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, неодноразово подавав до суду клопотання, в якому просив проводити розгляд справи без його участі.
Представник відповідача адвокат Шумський І.С. у судовому засіданні 04.03.2025 року позовні вимоги визнав частково. Зауважив, що сторона відповідача, визнає що перелічене в позовній заяві майно є спільною сумісною вартістю подружжя та його вартість, окрім акустики, планшету та смартфону, які були куплені у період коли сторони вже не проживали разом та не були пов'язані спільним бюджетом та побутом, тож зазначені речі є особистим майном позивача, яким він розпорядився на власний розсуд. Також зауважив, що відповідач стверджує, що телевізор згорів та не включається. Просив відмовити в стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони є неспівмірними та необґрунтованими. В наступні судові засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідач у судовому засіданні 08.12.2025 року позовні вимоги визнала частково, зазначила, що з позивачем роз'їхались та перестали разом жити приблизно з червня 2019 року. Зауважила, що дійсно у шлюбі за спільні грошові кошти було куплено майно, перелічене в позовній заяві, окрім акустики, планшету та смартфону, які були куплені самостійно позивачем, коли вони вже не проживали разом та знаходились на стадії розлучення. Планшет та смартфон позивач подарував дітям, де знаходиться акустика їй не відомо. При розподілі зазначеного в позові майна просила врахувати, що половина із зазначеного майна винесена позивачем з квартири та їй не відомо місце знаходження цих речей. На сьогодні має доступ до морозильної камери, кондиціонера, спальні, вітальні та вбудованої шафи, які залишились в квартирі. Тож просила зазначене майно виділити їй. Також при поділі майна просила визнати за нею право власності на майно сукупною вартістю менше, ніж за позивачем та не стягувати з неї жодних компенсацій. Також, стверджувала, що телевізор згорів та не включається, у зв'язку з чим просила виділити його у власність позивача, який стверджує, що ним можна користуватись за призначенням. Зауважила, що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу є неспівмірними та необґрунтованими, тож просила відмовити в їх стягненні з неї.
Заслухавши пояснення учасників справи, та дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_2 задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом установлено, що 10 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1633.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області 10.03.2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Перебуваючи у шлюбі, подружжя набуло у власність рідкокристалічний телевізор вартістю 26 495,08 грн, кріплення настінне вартістю 575,91 грн, мультиварку вартістю 2 137,18 грн, морозильну камеру вартістю 13 999,90 грн, 2 (два) кондиціонери вартість кожного з яких становить по 18 097,50 грн, вітальню вартістю 4 500,00 грн, спальню вартістю 23 000,00 грн, вбудовану шафу вартістю 18 000,00 грн, та матрац вартістю 12 500,00 грн, що підтверджується договорами купівлі-продажу від 23.06.2016 року, від 02.11.2016 року та копією фіскального чеку з магазину «Фокстрот» та визнається сторонами.
Як передбачено ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
П. 23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.
Відповідно ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно ч. 6 ст. 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскільки спірний рідкокристалічний телевізор, кріплення настінне, мультиварка, морозильна камера, 2 (два) кондиціонери, вітальня, спальня, вбудована шафа, та матрац були придбані сторонами у період перебування у шлюбі за їх спільні кошти, що сторонами не оспорювалось, вказане рухоме майно належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності.
Тож, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та встановлені в судовому засіданні обставини в тому числі щодо місця розташування майна, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю необхідно виділити у власність ОСОБА_2 - морозильну камеру вартістю 13 999,90 грн, кондиціонер вартістю 18 097,50 грн, матрац вартістю 12 500,00 грн, рідкокристалічний телевізор вартістю 26 495,08 грн, кріплення настінне вартістю 575,91 грн, а всього майна на суму 71 668,39 грн та у власність ОСОБА_1 - вітальню вартістю 4 500,00 грн, спальню вартістю 23 000,00 грн, мультиварку вартістю 2 137,18 грн, кондиціонер вартістю 18 097,50 грн, вбудовану шафу вартістю 18 000,00 грн, а всього майна на суму 65 734,68 грн.
Щодо решти рухомого майна, суд зазначає наступне.
Як вбачається з долученої копії видаткової накладної № КД000057114 спірні акустика, планшет та смартфон куплені позивачем 11.12.2020 року, тобто у період, коли сторони спільно не проживали та не були пов'язані спільним побутом та бюджетом, що було підтверджено самим позивачем в судовому засіданні. Тож зазначене майно є особистою приватною власністю позивача, яким він розпорядився на власний розсуд, та поділу між подружжям не підлягає.
Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частинами першою та другою статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 11 000,00 гривень, на підставі: додаткової угоди № 4 від 01 березня 2024 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги №7/2023 від 22 червня 2023 року. Загальна вартість витрат на правову допомогу складає 11 000,00 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з диспозиції частини першої статті 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи вищевикладене, заперечення відповідача щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на складність справи, обсяг виконаних адвокатами робіт в рамках цього цивільного позову, необхідно дійти висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 11 000,00 грн, який є завищеним.
За таких обставин, враховуючи, що поовні вимоги задоволено частково, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., як такий, що є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.
Крім того, згідно ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя - задовольнити частково.
У порядку поділу рухомого майна, що є спільною сумісною власністю, виділити у власність ОСОБА_2 - морозильну камеру вартістю 13 999,90 грн, кондиціонер вартістю 18 097,50 грн, матрац вартістю 12 500,00 грн, рідкокристалічний телевізор вартістю 26 495,08 грн, кріплення настінне вартістю 575,91 грн, а всього майна на суму 71 668,39 грн.
У порядку поділу рухомого майна, що є спільною сумісною власністю, виділити у власність ОСОБА_1 - вітальню вартістю 4 500,00 грн, спальню вартістю 23 000,00 грн, мультиварку вартістю 2 137,18 грн, кондиціонер вартістю 18 097,50 грн, вбудовану шафу вартістю 18 000,00 грн, а всього майна на суму 65 734,68 грн.
У задоволенні решти позовних вимог- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату правової допомоги у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя Д.А. Свєтушкіна