Єдиний унікальний номер 953/8291/23
Номер провадження 22-ц/818/1618/25
23 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Мальованого Ю.М.,
суддів - Грошевої О.Ю., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року в складі судді Єфіменко Н.В. по справі № 953/8291/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з централізованого опалення,
У вересні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» звернулось до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості з централізованого опалення в сумі 51 570, 61 грн за період з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2022 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за відповідачами утворилась заборгованість, у зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
29 березня 2024 року представником відповідачів подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на пропущення строку позовної давності та необґрунтованості суми заборгованості за наявності у будинку обліку теплової енергії та відсутності показань, розрахунку розподілу обсягу спожитої теплової енергії. Також зазначив, що позивачем не доведено користування послугами з теплопостачання ОСОБА_3 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість з теплопостачання в сумі 44 731 грн 26 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , звернулись з апеляційною скаргою, в якій просять частково скасувати рішення суду першої інстанції в задоволеній частині позовних вимог, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповним дослідженням матеріалів справи.
Зазначають, що позивачем не зазначено за якими формулами проводився розрахунок обсягу спожитої теплової енергії за показаннями засобу обліку теплової енергії та розрахунково за його відсутності у спірний період та не викладено детальну інформацію щодо нарахувань за послугу з постачання теплової енергії, спожитої теплової енергії по будинку та окремо по споживачах.
Таким чином, вважають, що висновки Київського районного суду м. Харкова, викладені в рішенні від 28 листопада 2024 року частково не відповідають фактичним обставинам справи і порушення норм матеріального та процесуального права при розгляді справи в суді першої інстанції призвело до частково неправильного вирішення справи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявної заборгованості відповідачів зі сплати послуг з централізованого опалення. При цьому, суд на заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосував позовну давність, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 24 серпня 2023 року, та є споживачами послуг, що надає позивач.
У будинку АДРЕСА_2 встановлений загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії, що підтверджується паспортом на тепловий лічильник, гарантійним талоном, свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, тому, розподіл спожитої теплової енергії здійснюється з урахуванням показань комерційного приладу обліку.
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.
Як вбачається з відомостей про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , утворилась заборгованість в сумі 51 570, 61 грн за період з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2022 року.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачами не спростований, контррозрахунок не наданий.
У період з 12 квітня 2022 року по 01 травня 2022 року мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями рф, що полягали у здійсненні обстрілів по об'єктам КП «Харківські теплові мережі», що призвело до пошкодження та знищення адміністративних будівель, будівель котелень та теплообмінного обладнання, що підтверджується Витягом з ЄРДР від 06 травня 2022 року, кримінальне провадження № 22022220000001128 за ч.1 ст.438 КК України.
Як на підставу позовних вимог КП «Харківські теплові мережі» посилалося на те, що зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення відповідачі належним чином не виконують, тому наявні підстави для стягнення з них суми заборгованості з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України.
З огляду на фактичне споживання відповідачем наданих позивачем послуг, відповідно до ст. 11 ЦК України між сторонами склалися правовідносини щодо надання та отримання вищевказаних послуг, та у відповідачів виникло грошове зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Встановивши, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення у квартирі АДРЕСА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з урахуванням строків позовної давності, про застосування яких було зазначено відповідачем.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому термін дії карантину неоднаразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX було внесено зміни до законодавчих актів та зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Вказаний Закон України набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».
В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.
Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що з огляду на вищевикладене стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в межах позовної давності з 02 квітня 2017 року по 31 січня 2022 року, яка складає 44 731,26 грн.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Грошева
В.Б. Яцина