Справа № 635/3271/19
Провадження № 1-кп/643/300/25
18.12.2025
18 грудня 2025 року місто Харків
Салтівський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників: ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
перекладача ОСОБА_6 ,
обвинувачених: ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015220000000670, внесеному до ЄРДР від 10.05.2015, відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187 КК України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 187, ч.4 ст. 187 КК України та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 358, ч.4 ст. 187 КК України,
В провадженні Салтівського районного суду м. Харкова перебуває вищевказаний обвинувальний акт.
Потерпілі в судове засідання не з'явилися.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився.
Від прокурора надійшло клопотання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки існують ризики, передбачені положеннями ст.177 КПК України, а саме, обвинувачений вчинив особливе тяжке кримінальне правопорушення із застосуванням насильства та погрозою такого застосування відносно до потерпілих, не має постійного місця проживання на території України зокрема, м. Харкова, є особою без громадянства, раніше вчиняв злочини на території інших держав, у тому числі, вчинено втечу з під варти тощо. Отже, сторона обвинувачення, вважає, що з урахуванням наявності вагомих доказів вчинення ОСОБА_7 інкримінованих злочинів, тяжкості покарання, що йому загрожує, у разі визнанні останнього винуватим, є усі підстави для продовження дії запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки ніякі ризики при обранні такого заходу, не зникли.
Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_4 в заперечувала щодо заявленого прокурором клопотання, посилаючись на те, що міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - є мірою передчасною, ризики, на які посилається прокурор не змінюються, нових доказів останнім не пред'явлено. У ОСОБА_7 є можливість проживати в м. Харкові, особа яка надає житлове приміщення для проживання зобов'язується забезпечити його всім необхідним. Крім того, ОСОБА_7 не має можливості виїхати за межі України, відповідно будь-яким чином сховатися від суду, а тому усі доводи прокурора необґрунтовані і є підстави для зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.
Інші учасники процесу підтримали позицію захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу її підзахисного та позицію ОСОБА_7 , заперечуючи щодо доводів прокурора та задоволенні клопотання останнього про продовження дії запобіжного заходу останнього у вигляді тримання під вартою.
Вивчивши заявлене прокурором клопотання, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, клопотання прокурора таким, що підлягає задоволенню, виходячи із такого.
Так, встановлено, що відносно обвинуваченого ОСОБА_7 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого спливає.
Положеннями ст. 178 КПК України визначений перелік обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, в тому числі, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим, стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність утриманців, майновий стан тощо.
Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Згідно із ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЕСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, з постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі №166/313/17, від 13.08.2020 по справі №674/1202/19, від 27.02.2019 по справі №0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання під вартою.
Далі, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (п.35 рішення ЄСПЛ №12369/86 від 26.06.1991 року «Летельє проти Франції»).
По справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи - тримання під вартою, що завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обвинувачується у вчинені злочину, постала перед компетентними органами.
ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів, передбачених ч.4 ст. 187 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, з конфіскацією майна, а тому, будучи обізнаними про ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів та покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим, існує реальний ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдається до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
При визначені ризиків закон не вимагає неспростованих доказів того, що підозрюваний, обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави судді вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
По оцінці ризик переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (&76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії», № 31315/96 від 25.04.2000).
При вирішенні питання про доцільність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому суд враховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, вік та стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зав'язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.
Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочинів, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , дають підстави для вважати, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків відсутні і наявність даних, що характеризують про особу обвинуваченого, його, на думку захисту, наявність укладання договору оренди, а тому, нібито бездоганну процесуальну поведінку, не виключають наявність зазначених вище ризиків, а також ризику продовження чи повторення протиправної поведінки.
Крім того, дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, докази судом на даний час в повному обсязі не досліджені.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Отже, тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати.
Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням обставин справи, з метою об'єктивного встановлення істини по справі, забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, для запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, запобігання спробам переховуватися від суду, перешкоджати виконанню судового рішення, вчинити інше правопорушення, оцінюючи в сукупності всі обставини і у відповідності до вимог ч.1 ст. 178 КПК України, а також те, що судовий розгляд не завершений, суду не надано будь-яких відомостей щодо постійного заробітку, стану здоров'я, сімейного стану, як наявність малолітніх, неповнолітніх дітей або осіб на утриманні, доказів про незаконне затримання тощо, а тому суд переконаний у необхідності задоволення клопотання прокурора та вважає за необхідне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_7 строком не більше двох місяців.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Непогодження з висунутими доводами прокурора у клопотанні, не спростовують висновків суду.
Усі інші питання, фактичні обставини кримінальних правопорушень, питання винуватості чи не винуватості у скоєнні кримінальних правопорушень, питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час судового розгляду, який у даному випадку, як зазначено вище, ще не завершений.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, враховуючи обставини справи, особу обвинуваченого, а також практику Європейського суду з прав людини, у суду відсутні підстави для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на більш м'яку, яку запропоновано захисником у виді цілодобового домашнього арешту.
При цьому, враховуючи вищевикладене, аналіз та сукупність встановленого вище, дає суду дійти висновку про обґрунтованість доводів сторони обвинувачення про продовження дії запобіжного заходу обвиненому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 203,331,350, 372, 376, 392 України, суд,
Задовольнити клопотання прокурора.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком не більше двох місяців, тобто до 15.02.2026.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова протягом 5 днів.
Суддя ОСОБА_1