Справа №639/8398/25
Провадження №1-кп/639/469/25
08 грудня 2025 року Новобаварський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Харкові обвинувальний акт по кримінальному провадженню зареєстрованому в ЄРДР 06 жовтня 2025 року за №12025221210000858 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, не працюючого, не одруженого, із середньою спеціальною освітою, який є особою з інвалідністю 3-ї групи довічно, раніше судимого 10.04.2024 Ленінським районним судом міста Харкова за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
ОСОБА_4 , будучи достеменно обізнаним про введення воєнного стану, поширеного на території України, де підрозділи збройних сил та інших військових формувань російської федерації продовжуючи агресивну війну проти України та повномасштабне вторгнення на територію України з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, будучи обізнаним про Указ Президента України № 64/2022 «Про введення стану в Україні» та Закону України №2102-ІХ від 24.02.2022р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», вчинив злочин проти власності на території Новобаварського району м. Харкова.
23.09.2025 о 16:10 ОСОБА_4 , знаходився в гостях у своєї знайомої ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_2 , де саме в цей час ОСОБА_4 побачив мобільний телефон «Моторола Джи 04», модель ХТ2421-5, імей 1: НОМЕР_1 , імей 2: НОМЕР_2 , серійний номер НОМЕР_3 , оперативна пам'ять 4 +64 ГБ, який залишила потерпіла ОСОБА_5 на столі кухні.
У цей момент у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення вищевказаного мобільного телефону.
Надалі, перебуваючи у квартирі за вищевказаною адресою, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння майнової шкоди власнику майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, скориставшись тим, що потерпіла ОСОБА_5 вийшла з приміщення кухні, шляхом вільного доступу ОСОБА_4 взяв зі столу вищевказаний мобільний телефон та поклав його до кишені вдягнутих на ньому штанів.
Таким чином, ОСОБА_4 , діючи усвідомлено, повторно виконав усі дії, які вважав за необхідне для проведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння мобільним телефоном, належним ОСОБА_5 .
Після цього, ОСОБА_4 звернувши на свою користь майно, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним в подальшому на власний розсуд. В результаті вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 спричинив матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_5 на суму 3 230 грн. 00 коп., що підтверджується висновком судово-товарознавчої експертизи №2839/25 від 29.10.2025.
Дотримуючись засад кримінального судочинства, а саме доступу до правосуддя і змагальності сторін та свободи в поданні ними доказів, відповідно до вимог ст. 351 КПК України, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину в інкримінованому йому злочині, визнав повністю, пояснив суду, що скоїв його саме так, як вказано в обвинувальному акті. Фактичні обставини справи, кваліфікацію своїх дії, а також наслідки не оспорює, цивільний позов визнає.
Потерпіла в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином, в порядку вимог ст. 135 КПК України, звернулась із заявою про розгляд справи без її участі, що відповідно до вимог ст. 325 КПК України не є перешкодою для проведення судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_4 вважав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються. Цю позицію підтримала і сторона обвинувачення.
Судом роз'ясненні положення ч. 3 ст. 349 КПК України, учасникам процесу вони зрозумілі.
Беручи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, а також те, що сторони не піддають сумніву фактичні обставини справи, відсутність у суду сумніву в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності та істинності позиції останнього, суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ними не оспорюються, розглянув дане кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, попередньо роз'яснивши наслідки такого порядку дослідження доказів, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів досудового розслідування, зокрема даних, що характеризують його особу.
Суд проводив розгляд даного кримінального провадження лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 в обсязі пред'явленого обвинувачення (ст. 337 КПК України) є доведеною.
Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Така юридична оцінка дій обвинуваченого відповідає фактичним обставинам, встановленим по справі.
Даними, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він не працює, не одружений, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, є особою з інвалідністю 3-ї групи, раніше судимий, має постійне місце мешкання та реєстрації.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд вважає: щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, а саме з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєних правопорушень, пом'якшуючі покарання обставини, особу ОСОБА_4 , його відношення до скоєного злочину та вважає, що виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових злочинів не можливо без відбуття покарання в місцях позбавлення волі, а тому слід обрати покарання пов'язане з ізоляцією від суспільства.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.09.2021 у справі № 127/25037/17 у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
Згідно матеріалів справи вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2024 року ОСОБА_4 було засуджено за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Судом встановлено, що кримінальне правопорушення - злочин, який є предметом теперішнього розгляду, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив після ухвалення вироку Ленінського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2024 року, але до повного відбуття покарання за вказаним вироком. Відповідно, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, суд до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Так, положеннями ч.4 ст.71 КК України встановлено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Наведене відповідає вимогам ст. 50 КК України, оскільки покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Процесуальні витрати на залучення експерта підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ст. 124 КПК України.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком, а саме вироком Ленінського районного суду міста Харкова від 10 квітня 2024 року та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 2 (два) місяця.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання.
Стягнути з ОСОБА_4 , на користь держави процесуальні витрати за проведену у кримінальному провадженні судову експертизу у розмірі 400 грн. 00 коп.
Скасувати арешт майна, який накладено ухвалою слідчого судді Новобаварського районного суду міста Харкова від 15.10.2025 на майно, а саме: мобільний телефон «Моторола Джи 04», модель ХТ2421-5, імей 1: НОМЕР_1 , імей 2: НОМЕР_2 , серійний номер НОМЕР_3 , оперативна пам'ять 4 +64 ГБ та повернути власнику - ОСОБА_5 , 1984 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Харківського апеляційного суду через Новобаварський районний суд міста Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1