Справа №442/6363/25
Провадження №2/442/1957/2025
23 грудня 2025 року місто Дрогобич Львівської області
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складів головуючого-судді Коваля Р.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому, просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за договором позики від 04.10.2022 в розмірі 10500 доларів США в еквіваленті рівнозначній сумі національній валюті України - гривні по курсу НБУ на час прийняття рішення,але не менше 435тис. 214грн 50 коп, що відповідає курсу НБУ 13.08.2025 на день подачі позову до суду, а також стягнути з ОСОБА_2 в його користь суму заборгованості за неналежне виконання зобов'язання - 3% річних від суми позики, що становить 315 дол США за місяць прострочи по курсу НБУ, за весь період прострочи на день постановлення рішення суду, стягнути судовий збір, комісію банку, витрати на оплату правничої допомоги.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 21.03.2021 між ним та відповідачем укладено договір позики, який зафіксовано розпискою, відповідно до змісту якої відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає у АДРЕСА_1 , 04.10.2022 отримала в позику від ОСОБА_1 10500 дол. США, що по курсу НБУ станом на 04.10.2022 становило 389 970 грн 70 коп., які зобов'язувалась повернути повністю на його першу вимогу.
В кінці 2024 позивач, маючи намір повернути позику, спробував задзвонити відповідачці, однак вона уникала телефонних розмов, в подальшому уникала зустрічей з ним. Після кількох спроб зв'язатись, виявилось, що ОСОБА_2 виїхала в Республіку Польща. 18.02.2025 позивачем надіслано відповідачу заяву-вимогу, завірену приватним нотаріусом з проханням повернути гроші протягом місяця з моменту отримання листа. Відповідно до письмового рекомендованого поштового повідомлення ОСОБА_2 отримала заяву-вимогу 26.06.2025, але зобов'язання не виконала. Враховуючи вказане, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді від 25.08.2025 подану позивачем позовну заяву залишено без руху, надано термін для усунення недоліків, які вказані в ухвалі.
Після виконання вимогчастин 6, 7 ст. 187 ЦПК України, 13.11.2025 ухвалою судді справа прийнята до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Дана ухвала надсилалась сторонам по справі.
Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу скеровувалася копія ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13.11.2025 з матеріалами позовної заяви на адресу його зареєстрованого місця проживання, засобами поштового зв'язку рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № R067042823004 яке повернулось на адресу суду з конвертом з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б/
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю фізичну особу.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Учасники справи належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час судових засідань по їх справі, про що свідчать наявні у справі письмові докази. До того ж, інформація про дату, час та місце розгляду справи цієї цивільної справи розміщувалася на офіційній веб-сторінці Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області на ресурсі «Судова влада України» у розділі «інформація для громадян з найменуванням ГРОМАДЯНАМ за посиланням https://dgm.lv.court.gov.ua.
Відповідач не скористалася правом на відзив, направлена судом судова повістка повернулась з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до положень пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України дата проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за місцем проживання є днем вручення судової повістки.
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини восьмої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження на підставі доказів та письмових пояснень, викладених у заявах по суті справи.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників справи не надходило.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що 04.10.2022 ОСОБА_2 одержала у ОСОБА_1 10500 доларів США у борг, що підтверджується розпискою.
18.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Молокуса Б.В. із заявою, в якій просить передати на ім'я ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_2 , заяву такого змісту: «Цією заявою я, ОСОБА_1 , доводжу до Вашого відома про те, що згідно з розпискою, виданою Вами 04.10.2022, ви зобов'язані на першу вимогу повернути мені гроші в сумі 10500 доларів США. Тому, прошу Вас на протязі місяця з дня отримання листа повернути мені вищевказану суму, в іншому випадку я буду змушений звернути стягнення на Ваше майно в судовому порядку».
З копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що дану заяву адресату ОСОБА_2 вручено 26.06.2025.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (п.5 ч.2 16 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Положеннями статей 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4)відшкодування збитків та моральної шкоди.
Судом встановлено наявність між сторонами правовідносин саме з договору позики, що підтверджується змістом розписки, яка містить умови отримання позичальниками у борг коштів із зобов'язанням їх повернення та дати отримання цих коштів. У передбачений договором строк кошти не повернуті, тому наявні правові підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, в розмірі 10500 доларів США .
Разом з тим, позивач просить стягнути суму позики у розмірі 10500 доларів США в еквіваленті рівнозначній сумі національної валюти України - гривні по курсу НБУ на час прийняття рішення, але не менше 435 214 грн 50 коп. Суд зазначає, що загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом..
При прийнятті рішення судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц від 4 липня 2018 року щодо єдиного підходу у вирішенні спорів про належне виконання зобов'язання, визначеного в іноземній валюті. За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Суд встановлює, чи визначено зобов'язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.
Крім того, у Постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) вказано, що оскільки із часу звернення до суду з позовом або із часу ухвалення судового рішення та до часу його виконання проходить достатньо тривалий період часу, а права позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції за вказаний період не можуть бути захищені нарахуванням інфляційних втрат, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17, адже в розумінні частини другої статті 533 ЦК України днем платежу в цьому випадку є дата виконання судового рішення, тому і сума, що підлягає сплаті у гривнях, повинна визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день виконання судового рішення, а не на день подання позову.
Отже, при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.
Крім того, відповідно до положень ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При зверненні з позовом позивачем було також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних за прострочення виконання зобов'язання у відповідності до приписів статті 625 ЦК України, а саме 315 доларів США річних по курсу НБУ на день постановлення рішення суду. Враховуючи зроблені вище висновки щодо курсу НБУ за яким рахується заборгованість, суд приходить до висновку, що стягненню підлягає 26,25 доларів США за кожний місяць прострочення, починаючи з 26.07.2025, у загальній сумі 131,25 доларів США. Зазначена сума розрахована у відповідності до норм законодавства, зокрема за період допущеного прострочення, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Враховуючи вказане, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Щодо стягнення судових витрат cуд зазначає наступне.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, з врахуванням доплати, за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 4359,06 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4359,06 грн у відшкодування судових витрат.
Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню підтверджені платіжною інструкцією від 10.07.2025 код Р24А4567410999D1566 витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача комісії банку в розмірі 39 грн 00 коп та 240 грн, такі не підлягають стягненню, оскільки банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.
У Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №523/12032/18 зроблено висновок, що стягненню на користь позивачки підлягають виключно судові витрати без врахування комісії, оскільки банк було обрано нею самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов'язковим до сплати. Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання йому банківської послуги.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, рішення не проголошується, а датою його ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 вказав: "З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін."
Таким чином, датою ухвалення цього рішення є 23.12.2025.
Враховуюче викладене, керуючись ст. ст. 11, 204, 526, 533, 625, 626, 627, 628, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі еквівалентному 10500(десять тисяч п'ятсот) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, що становить 131,25 (сто тридцять один долар 25 центів) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4359,06(чотири тисячі триста п'ятдесят дев'ять гривень 06 копійок) грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000 (вісім тисяч) гривень витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 23.12.2025.
Повне найменування сторін та інших учасників справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Суддя Роман КОВАЛЬ