Справа № 495/7426/25
№ провадження 2/495/3892/2025
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
12 грудня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого - одноособово судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря - П'єлик Д.О.,
справа №495/7426/25,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права власності на майно,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права власності на майно, просить суд визнати дійсним договір купівлі- продажу нерухомого майна № 449/Б, укладений 23 липня 1996 року у Білгород - Дністровському представництві Одеської товарної біржі та зареєстрований на Одеській товарній біржі в Журналі реєстрації біржових правочинів з нерухомістю, реєстраційний номер 449/Б, і зареєстрований у КП «Білгород - Дністровське БТІ» 13 серпня 1996 року, в реєстровій книзі за № 88, за реєстровим номером № 4806, між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ); визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , поверх 1: 1- коридор; 2- туалет; 3- ванна; 4- кухня; 5 - шафа; 6 - житлова; 7 - житлова; 8 - лоджія, що розташована по АДРЕСА_2 .
Стислий виклад позиції позивача
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23 липня 1996 року на Одеській товарній біржі було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ).
Згідно п.1 Договору, предметом договору є квартира АДРЕСА_3 .
На виконання п. 8 Договору, даний договір зареєстрований 13.08.1996 року в КП «Білгород - Дністровське БТІ» в реєстровій книзі №4806 за реєстровим номером 88.
Даний факт підтверджується відповіддю КП «Білгород - Дністровське БТІ» від 19.08.2025 за № 966.
Вона вступила у право володіння квартирою та володіє нею на протязі повних 29 років, сплачує усі необхідні комунальні послуги, обов'язкові платежі.
ОСОБА_8 звернулася до приватного нотаріуса за консультацією з приводу оформлення договору купівлі- продажу або дарування.
На консультації вона дізналась що згідно чинного законодавства України нотаріус не має право вчиняти нотаріальні дії на підставі договору купівлі- продажу посвідчений на Одеській товарній біржі (філії).
У зв'язку із тим, що її право на розпорядження нерухомістю обмежено, вона і змушена звернутися з позовом до суду.
Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі.
06 жовтня 2025 року Ухвалою Білгород - Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження з призначенням справи до її підготовчого розгляду.
05 листопада 2025 року ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито та вона призначена до судового розгляду по суті справи.
Представник позивача в судове засідання надав заяву з проханням позовні вимоги задовольнити, розглянувши справу у її відсутність. Не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, причина неявки суду не відома.
Суд розглядає справу за відсутність належним чином повідомлених сторін, за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ухвали Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2025 року, суд перейшов до заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст. ст. 280 - 281 ЦПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом
Вивчивши матеріали справи, ретельно перевіривши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що дійсно 23 липня 1996 року між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла від себе особисто та від імені неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з однією сторони та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ), з іншої сторони, на Одеській товарній біржі було укладено Договір купівлі - продажу нерухомого майна № 449/Б. (а.с. 12-13)
Згідно Договору купівлі - продажу нерухомого майна № 449/Б від 23.07.1996 року, зареєстрованого МБТІ м. Білгород - Дністровський, предметом даного правочину є квартира за адресою: АДРЕСА_4 .
Підтвердженням наміру сторін, досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору, а також змісту умов домовленості про передачу права власності на спірну квартиру є договір купівлі - продажу нерухомого майна № 449/Б від 23 липня 1996 року, укладений та зареєстрований в Одеській товарній біржі.
Підтвердженням факту виникнення права власності у ОСОБА_9 на придбану квартиру, є реєстрація договору купівлі - продажу Білгород - Дністровським бюро технічної інвентаризації 13.08.1996 року, реєстрова книга № 88, реєстровий номер 4806, що підтверджується реєстраційним посвідченням. (а.с. 13)
Відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_10 уклала шлюб 30.04.1993 року, змінивши прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_11 . (а.с. 10)
Крім того, для повного та всебічного розгляду справи, судом з КП «Білгород - Дністровське БТІ» витребувана інформація щодо реєстрації Договору купівлі - продажу нерухомого майна № 449/Б від 23.07.1996 року.
На виконання запиту суду, надійшов 09.10.2025 рок за № 1253 з виконавчого комітету Білгород - Дністровської міської ради Комунального підприємства «Білгород - Дністровське бюро технічної інвентаризації» надійшов лист, відповідно до якого зазначено, що Білгород - Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації 13.08.1996 року була проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору № 449/Б купівлі - продажу нерухомого майна від 23.07.1996 року (а.с. 42)
Судом встановлено, що сторони повністю виконали умови договору, позивач передав відповідачу обумовлену п.5 Договору суму, зареєстрував вищевказаний договір, отримала технічний паспорт.
Нормативне обґрунтування
Правовідносини між сторонами регулюються ЦК України в редакції 1963 року та Законом України "Про товарну біржу".
Згідно з ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", зокрема угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Відповідно до ст. 224 ЦК України, 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього визначену грошову суму.
Відповідно до ст. 225 ЦК України, 1963 року право продажу майна належить власнику.
Відповідно до ст. 47 ЦК України якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.
В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах при визнання угод недійсними", суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.
Крім того, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.
Згідно з ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов, а саме: якщо вона являє собою куплю-продаж, допущений до обороту на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про товарну біржу").
Тобто, чинне на момент укладання спірного правочину законодавство, а саме ч.2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу", дозволяло укладати угоди купівлі продажу квартири за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.
Відповідно до абз.3 п.2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009, в якому роз'яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.
Оскільки в даних правовідносинах наявна колізія норм матеріального права, що мають однакову юридичну силу - ст.15 Закону України "Про товарну біржу" та ст.277 ЦК Української РСР 1963 року, Закон України "Про товарну біржу" було прийнято в 1991 році, а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року, тому при вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, суд вважає правомірним застосування ст.15 Закону України "Про товарну біржу" (як нормативного акта, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження житлової нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.
У відповідності до діючого на даний час законодавства - а саме ст. 204 ЦК України «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним».
Оцінка аргументів сторін, висновки суду
Як встановлено з наданого до матеріалів справи договору № 449/Б він укладений 23 липня 1996 року між ОСОБА_2 , яка діяла від себе особисто та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діяла від себе особисто та від імені неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з однією сторони та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ), з іншої сторони, однак ОСОБА_5 не зазначена в якості відповідача. (а.с. 12-13)
17 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 309/2340/15-ц, провадження № 61-16776св20 (ЄДРСРУ № 96977985) досліджував питання щодо наслідків незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.
За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом.
Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.
Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Окрім цього, процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов'язків (24 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 1316/364/12, провадження № 61-7023св20 (ЄДРСРУ № 96106030).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).
З урахуванням усього вищенаведеного, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, допустимості, достатності, об'єктивності, та у їх логічному взаємозв'язку, виходячи із норм права, що врегульовують дані правовідносини, того, що ОСОБА_5 , від імені якої укладався договір купівлі - продажу не залучена в якості співвідповідача, жодного клопотання про заміну неналежного відповідача на належного до суду стороною позивача не надано, що є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад, тому суд вважає за необхідне в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права власності на майно - відмовити.
Керуючись ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», ст. ст. 41, 42, 47, 227, 241, 242 ЦК України (в ред. 1963 року), ст. ст. 12, 13, 83, 263, 264, 265,280, 281, 354 ЦПК України, суд,
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання права власності на майно - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_5 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення складений 22 грудня 2025 року.