Справа №461/8015/25
Провадження № 2/461/3750/25
16 грудня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.
секретаря судових засідань Чубей К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Залізничного району м. Львова про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з батьком, встановлення факту їх самостійного виховання та утримання батьком-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить розірвати шлюб, укладений з відповідачем, який зареєстровано 07 серпня 2015 року, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , та встановити факт, що батько самостійно виховує та утримує дітей.
В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що перебуває з відповідачем у шлюбі з 07 серпня 2015 року. Від даного шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначив, що з серпня 2023 року разом з відповідачем не проживають, спільного господарства не ведуть, тобто подружні відносини між ними фактично припинилися, шлюб існує лише формально. Малолітні діти проживають разом з ним, за адресою його реєстрації, повністю перебувають на його утриманні, відповідач участі в утриманні дітей не бере. Після останньої сварки у жовтні 2023 року відповідач зібрала речі та покинула місце проживання з чоловіком та фактично самоусунулась від виховання та утримання дітей. Таким чином, збереження сім'ї є неможливим та суперечить спільним інтересам кожного подружжя, а в першу чергу інтересам малолітніх дітей. Спору між сторонами з приводу поділу спільного майна немає. Крім цього, позивач стверджує про те, що поруч з ним діти завжди будуть у достатку та спокої, що для нього в пріоритеті, оскільки відповідач немає постійного місця проживання, а діти з ним призвичаїлися до їхнього спільного побуту та уставу життя, а новий переїзд буде черговим стресом для обох дітей в разі визначення місця проживання малолітніх дітей не з ним. З огляду на зазначене просить позов задоволити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03.10.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
11.11.2025 представник позивача ОСОБА_5 подав заяву про долучення доказів до матеріалів справи на підтвердження доводів позивача щодо офіційного місця праці та підтвердження права власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
15.12.2025 представник позивача ОСОБА_5 через канцелярію суду подав заяву про долучення доказів до матеріалів справи на підтвердження доводів позивача щодо самостійного утримання дітей.
16.12.2025 відповідач ОСОБА_2 через канцелярію суду подала заяву, у якій повідомила, що не заперечує щодо задоволення позову - позовні вимоги визнає та просила проводити розгляд справи без її участі.
Позивач та представник позивача в підготовче судове засідання призначене на 16.12.2025 не з'явилися, однак позивач ОСОБА_1 через канцелярію суду подав заяву, в якій просить суд проводити підготовче судове засідання за його відсутності, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в підготовче судове засідання не з'явився, однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що 07.08.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстровано Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №448, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 /а.с.15/.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданими 17.12.2015 Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції /а.с. 16-17/.
Згідно наказу №10-20/150 від 21.05.2025, підписаного директором ОСОБА_7 та класним керівником Мелень Р., видано довідку про те, що учні 3-б класу ОСОБА_4 , 2012 р.н., ОСОБА_3 , 2012 р.н., постійно відвідують ліцей №17, не пропускають навчальних занять без поважних причин. До ліцею дітей приводить батько ОСОБА_1 , та займається їх вихованням /а.с.18/.
З акта обстеження умов проживання, складеного комісією Служби у справах дітей Залізничного району м.Львова від 20.08.2025 вбачається, що малолітні діти проживаються разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . В помешканні створено необхідні умови для проживання, навчання, розвитку та відпочинку дітей./а.с.20/.
Згідно відомостей з реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №191039 від 01.05.2025, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 4 особи, а саме: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації 20.11.1978, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації 02.11.2004, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації 05.01.2016, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації 05.01.2016 /а.с. 21/.
29.08.2025 комісією в складі начальника технічного відділу ЛКП «Левандівка» Кирик Г.І., майстрів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 складено акт №92 про те, що зі слів сусідів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не зареєстрована та не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з серпня 2024 року по даний час /а.с.22/.
Крім цього, з долучених копій квитанцій вбачається, що позивачем здійснюється оплата за навчання дітей.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом також встановлено, що спільне життя позивача з відповідачем не склалось, внаслідок чого шлюбні відносини між ними фактично припинилися, подальше спільне життя, збереження сім'ї та шлюбу між ними неможливе.
Як роз'яснено у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 р., проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
З огляду на викладене, оскільки сторони подружніх відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть, відповідач щодо позовних вимог не заперечила, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, суперечить інтересам сторін, тому позов в цій частині необхідно задоволити.
Щодо визначення місця проживання дітей з батьком, встановлення факту їх самостійного виховання та утримання батьком суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
За ч. 1, 2 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані та проживають разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, заявою ОСОБА_2 від 16.12.2025, повідомила, що не заперечує щодо задоволення позову - позовні вимоги визнає, довгий час не проживає та не спілкується з позивачем та дітьми, можливості доглядати та фінансово утримувати дітей немає.
Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини.
Враховуючи вимоги ст. 51 Конституції України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов'язком суду.
Однак, в ході судового розгляду встановлено, що малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач не заперечує щодо проживання дітей разом із батьком, що свідчить про те, що між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо місця проживання дітей.
Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2 ст. 161 СК України.
Разом з тим, відповідно до ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов'язане з встановленням обставин щодо невиконання матір'ю батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2025 року по справі №128/3616/24.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про відсутність доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права позивача, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також не вбачає наявності реального спору між сторонами.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дітей з батьком, встановлення факту їх самостійного виховання та утримання батьком.
Відповідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч.1 ст. 142 ЦПК України, в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні суду вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору сплаченого при поданні позову.
Позивач при подачі позову сплатив судовий збір в розмірі 3633,60 грн., тобто за кожну позовну вимогу в розмірі 1211,20 грн., таким чином, враховуючи те, що відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, а саме в частині позовних вимог про розірвання шлюбу з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі 605,60 грн. та повертаються з державного бюджету 50 % судового збору сплаченого при поданні позову.
Окрім того, судові витрати, у зв'язку із відмовою в іншій частині позовних вимог необхідно залишити за позивачем.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 56, 141,157,160,161 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 141-142, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Залізничного району м. Львова про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з батьком, встановлення факту їх самостійного виховання та утримання батьком- задоволити частково.
Розірвати шлю б, укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який зареєстровано Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис №448, та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей Залізничного району м. Львова, адреса: 79022, м.Львів, вул. Виговського, 34.
Суддя Зубачик Н.Б.