Справа № 758/10913/25 суддя в І-й інстанції Ларіонова Н.М.
Провадження № 33/824/5833/2025 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
Іменем України
15 грудня 2025 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Загороднього Євгенія Олеговичана постанову Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків, НОМЕР_1 ,за ч.1 ст. 130 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 05 липня 2025 року серії ЕПР1 № 382640, 05 липня 2025 року о 23 годині 32 хвилин у місті Києві по вулиця Контрактова площа 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, а саме електросамокатом «512893 Bolt», з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, мова млява, запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я водій категорично відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн., із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Ухвалюючи оскаржувану постанову, місцевий суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 адвокат Загородній Є.О.подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову місцевого суду та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу правопорушення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Загородній Є.О. вказує, що на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинки працівниками поліції, наявності ознак сп'яніння та законної вимоги пройти огляд на стан сп'яніння, працівниками поліції не було долучено жодного належного, допустимого та достовірного доказу. З оглянутого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не керував будь-яким транспортним засобом, у тому числі електричним самокатом, біля ОСОБА_1 відсутні будь-які самокати чи інші транспортні засоби, а сам ОСОБА_1 неодноразово заперечував факт керування ним транспортним засобом. За кількадесят метрів від працівників поліції стояв самокат, до якого вони підійшли згодом. Водночас цей електросамокат стояв нерухомо, фари та стоп-сигнали самокату не підсвічувалися. Відомостей, які б свідчили про рух електричного самокату, відеозаписи не містять. Таким чином, у матеріалах справи відсутні беззаперечні, належні і допустимі докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Крім того, ОСОБА_1 при вчиненні дій, які йому було інкриміновано, нібито пересувався електросамокатом прокатної служби «Bolt». Водночас орган, що склав протокол про адміністративне правопорушення, не надав докази стосовно того, що самокати прокатної служби «Bolt» є транспортним засобом відповідно встановленим вимогам ПДР. Оскільки обов'язок щодо збирання доказів покладається на орган, який склав протокол про адміністративне правопорушення, відсутність таких даних вже сама по собі дає підстави вважати, що останній не довів можливість розповсюдження вимог ПДР на самокат, яким нібито керував ОСОБА_1 . Тобто, у розумінні ПДР України, ОСОБА_1 не є водієм та не керував механічним транспортним засобом, що не утворює складу інкримінованого йому правопорушення, та виключає його відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно наданої відповіді на адвокатський запит, номінальна потужність двигуна електросамокатів Bolt становить 350 Вт (0.35 кВт), швидкість кожного електросамоката програмно обмежена до 20 км/год., а вага 16.5 кг. З порівняння понять «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» вбачається, що електросамокат є різновидом механічного транспортного засобу, у випадку коли він обладнаний електродвигуном потужністю від 3 до 4 кВт. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 керував самокатом з ознаками алкогольного сп'яніння. При цьому, протокол не містить будь-яких посилань на технічні характеристики, які у своїй сукупності вказували б, що даний транспортний засіб віднесено до категорії саме механічних транспортних засобів. Місцевий суд не дослідив належним чином докази, надані стороною захисту, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.
Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_1 адвоката Загороднього Є.О., перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає її такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов'язана скласти протокол, в якому в обов'язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто, дії особи, які відповідають диспозиції статті 130 КУпАП та утворюють об'єктивну сторону складу зазначеного правопорушення.
Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 05 липня 2025 року о 23 годині 32 хвилин у місті Києві по вулиця Контрактова площа 2, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, а саме електросамокатом «512893 Bolt», з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме, мова млява, запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я водій категорично відмовився. В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що до нього додаються, серед іншого, пояснення свідків, відеозапис з бодікамери працівників муніципальної охорони.
Пунктом 1.10. ПДР України передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт., системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 року у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Зі змісту ч. 1 ст. 130 КУпАП вбачається, що обов'язковою ознакою зазначеного складу правопорушення є саме керування особою, щодо якої є обґрунтовані підстави вважати, що вона перебуває в стані сп'яніння, транспортним засобом. Тобто зазначене правопорушення може бути вчинено виключно водієм транспортного засобу.
Зазначене узгоджуються у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2015 року №14, де зазначено, що судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Як вбачається із наданого суду відеозапису, на ньому не зафіксовано ані руху транспортного засобу, ані моменту його зупинки, ані факту керування ОСОБА_1 електросамокатом «512893 Bolt». З вказаного відеозапису вбачається, що електросамокат «512893 Bolt» стоїть безпосередньо не біля ОСОБА_1 з вимкненими фарами. Саме з цього моменту починається відеозйомка.
У п.п. 1 п. 2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999 передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Згідно з п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 № 28/32999, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Відтак, наявний в матеріалах справи відеозапис не може бути прийнятий судом до уваги, як доказ керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки, в порушення вимог зазначеної Інструкції, він є неповним, не відтворює подій з моменту зупинки транспортного запису та не містить фіксування факту керування особою даним транспортом.
Отже, доказів керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки працівниками поліції матеріали справи не містять.
З наявного у матеріалах справи відеозапису вбачається, що поліцейські пропонують пройти ОСОБА_1 огляд на стан сп'яніння, від якого останній відмовився.
Свою відмову ОСОБА_1 мотивував тим, що він не керував електросамокатом, а, відтак, і не мав проходити огляд на стан сп'яніння.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що працівник поліції, складаючи протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, повинен був мати в своєму розпорядженні належні докази, які б спростовували твердження особи, що притягується до адміністративної відповідальності, щодо не керування ним транспортним засобом та підтверджували зазначені обставини.
В якості таких доказів працівником поліції в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено відеозапис з бодікамери працівників муніципальної охорони, на якому не зафіксовано факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, та пояснення свідків.
До матеріалів справи долучено пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтвердили факт керування ОСОБА_1 електромакатом.
Надаючи оцінку показам зазначених свідків апеляційний суд виходить з наступного.
Як зазначалось вище, свідками правопорушення, при проведенні огляду на стан сп'яніння або при фіксуванні відмови від такого огляду мають бути особи, щодо яких відсутні сумніви у їх неупередженості.
З наявних у матеріалах справи пояснень свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається, що під час несення служби в муніципальній охороні, останніми було помічено електросамокат, який рухався по пішохідній зоні хаотично та з порушенням координації рухів, мало не впав. Йому було зроблено зауваження. Під час розмови у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння та викликано працівників поліції.
Із вказаних пояснень вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є працівниками КО «Муніципальна охорона».
Відповідно до інформації з офіційного порталу Києва (КМДА КМР) «Муніципальна охорона» - комунальна організація виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що займається забезпеченням охорони комунального майна міста Києва, наданням охоронних послуг та охороною громадського порядку. Входить до Департаменту муніципальної безпеки КМДА.
Предметом діяльності Організації зокрема є, сприяння органам Національної поліції України у забезпеченні публічної безпеки і порядку та профілактики правопорушень на території міста Києва.
Отже, вказані свідки є працівниками муніципальної охорони, які співпрацюючи з Національною поліцією та, виконуючи свої посадові обов'язки з охорони громадського порядку, в ході спілкування з ОСОБА_1 викликали працівників поліції.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що працівники муніципальної охорони, які в силу статутних положень співпрацюють з Національною поліцією та які під час охорони громадського порядку затримали будь-яку особу за вчинення будь-якого правопорушення, не можуть бути віднесені до свідків, щодо неупередженості яких відсутні сумніви.
Працівники муніципальної охорони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у відповідності до вимог п.6 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння та п. 4 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не можуть бути свідками щодо особи, в затриманні якої вони брали участь.
З огляду на викладене, пояснення зазначених свідків апеляційний суд до уваги не приймає з підстав недопустимості зазначених доказів.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що жодного належного та допустимого доказу керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи не містять.
Відсутність в розпорядженні поліцейського доказів керування водієм транспортним засобом, в даному випадку позбавляє працівника поліції права вимагати у особи пройти огляд на стан сп'яніння.
При цьому, відмова особи, щодо якої відсутні докази керування нею транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп'яніння не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, через відсутність суб'єкта правопорушення.
Отже, апеляційним судом встановлено, що складання протоколу щодо відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння проведено працівниками поліції з порушенням вимог ст. 266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою КМ України № 1103 від 17 грудня 2008 року, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, в зв'язку з чим такий протокол не може бути покладений в основу обвинувачення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, місцевий суд на зазначене належної уваги не звернув, помилково дійшов висновку про наявність у діях водія складу зазначеного правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, апеляційний суд приходить висновку, що наявними у справі доказами не доведено наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому постанова місцевого суду підлягає скасуванню, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 - закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 245, п.1 ч.1 ст. 247, ст. 280, 294 КУпАП, суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Загороднього Євгенія Олеговичазадовольнити.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто, у зв'язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення виготовлене 19 грудня 2025 року.
Суддя В.О. Фінагеєв