Справа № 761/16396/24 Головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.
Провадження № 22-з/824/1603/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
(д о д а т к о в а)
19 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Браніцького Олександра Миколайовича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», третя особа - Київська міська рада, про відшкодування завданої шкоди,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на його користь завдану майнову шкоду у розмірі 279 550,00 грн і моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн, а також понесені судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнуто з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 279 550,00 грн майнової шкоди та 20 000,00 грн моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнуто з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 6 590,10 грн сплаченого судового збору.
08 грудня 2025 року до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представникапозивача - адвоката Браніцького О.М. про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просить стягнути з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 35 908,60 грн, а саме:
витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції - 19 730,00 грн;
витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 11 838,00 грн;
витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду - 4 340,60 грн.
Заяву обґрунтував тим, що у позовній заяві позивачем заявлялося про понесення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 25 000,00 грн, в апеляційній скарзі - про понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн, а також позивачем були понесені інші витрати, а саме витрати на оплату послуг спеціаліста зі складання звіту № 2/8-A від 18 серпня 2023 року (оцінка розміру завданих збитків) у розмірі 5 500,00 грн. Таким чином, сума судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, становить 45 500,00 грн.
Ціна пред'явленого позивачем позову становила 379 550,00 грн, однак постановою суду позовні вимоги було задоволено частково у розмірі 299 550,00 грн, що становить 78,92 % від заявленої суми позову.Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 35 908,60 грн (45 500,00 грн х 78,92 %).
Вважає, що заявлена сума витрат на правничу допомогу, яка була визначена позивачем та адвокатом в договорі та додаткових угодах до цього у фіксованому розмірі, є співмірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої та апеляційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Інші витрати, пов'язані з проведенням оцінки вартості майна та визначення розміру завданих збитків, також були неминучими та необхідними для захисту порушених прав позивача.
Заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Відповідно до положень частини третьої статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на зазначене, питання про ухвалення додаткового рішення у цій справі вирішується судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, вимоги та обґрунтування поданої заяви, колегія суддів вважає, що заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення слід частково задовольнити з таких підстав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
За приписами частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої вказаної статті).
У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 607/6424/20 Верховний Суд зазначив, що відповідними нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21.
Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.
Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.
Положення частини тринадцятої статті 141 ЦПК України зобов'язують суд апеляційної чи касаційної інстанції змінити розподіл судових витрат, якщо відповідний суд не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове.
Тобто, апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення у справі, зобов'язаний здійснити новий розподіл судових витрат, враховуючи також витрати, понесені під час розгляду справи у суді першої (та апеляційної) інстанції.
Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, встановлено, що у позовній заяві представникОСОБА_1 - адвокат Браніцький О.М. навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правову допомогу, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, зазначивши таке.
10 жовтня 2023 року між Адвокатським бюро (далі - АБ) «Олександра Браніцького» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 01-1010/2023.
Додатковою угодою № 01 від 10 жовтня 2023 року до вказаного договору про надання професійної правничої допомоги сторони погодили, що бюро надає клієнту правову допомогу у спорі з особою, що завдала майнову шкоду автомобілю Toyota Velffire 2.4i, державний номерний знак НОМЕР_1 ,щодо стягнення відшкодування за завдану майнову та моральну шкоду (пункт 1.1).
Згідно із пунктом 1.2 додаткової угоди правова допомога надаватиметься в суді першої інстанції (згідно територіальної підсудності спору), що включає зокрема, але не виключно: аналіз наданих клієнтом документів, збір доказів, підготовку і подання до суду позовної заяви, підготовку необхідних процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях в суді першої інстанції, вчинення інших дій, необхідних для надання клієнту правової допомоги у межах повноважень, визначених пунктами 1.1, 3.1 основного договору.
Розмір винагороди бюро за надання правової допомоги, обсяг якої визначено у пунктах 1.1, 1.2 цієї додаткової угоди до основного договору, становить грошову суму в національній валюті України (гривні), визначену згідно порядку обчислення гонорару у формі фіксованої оплати та складає 25 000,00 грн.
Таким чином, сторонами було визначено фіксований розмір винагороди у сумі 25 000,00 грн.
На виконання приписів частини восьмої статті 141 ЦПК України представник позивача зробив заяву про стягнення витрат на правову допомогу та повідомив, що протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення, стороною позивача будуть подані докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.
06 листопада 2024 року АБ «Олександра Браніцького» та ОСОБА_1 склали та підписали акт № ДУ-01 про надання професійної правничої допомоги до договору № 01-1010/2023 від 10 жовтня 2023 року, відповідно до якого погодили, що правнича допомога надана бюро в суді першої інстанції у необхідному обсязі та отримана клієнтом, у якого немає зауважень щодо якості наданої професійної правничої допомоги.
Згідно із пунктом 1.4 даного акту розмір винагороди визначений сторонами у фіксованому розмірі та у грошовому виразі становить 25 000,00 грн.
Аналогічна процедура щодо відшкодування судових витрат була дотримана представником позивача і на стадії апеляційного провадження у справі.
Так, додатковою угодою № 02 від 07 липня 2025 року до договору про надання професійної правничої допомоги № 01-1010/2023 від 10 жовтня 2023 року сторони визначили, що розмір винагороди бюро за надання правової допомоги, обсяг якої визначено у пунктах 1.1, 1.2 цієї додаткової угоди до основного договору, становить грошову суму в національній валюті України (гривні), визначену згідно порядку обчислення гонорару у формі фіксованої оплати та складає 15 000,00 грн.
Відповідно до акту № ДУ-02 про надання професійної правничої допомоги до договору № 01-1010/2023 від 10 жовтня 2023 року, складеного і підписаного АБ «Олександра Браніцького» та ОСОБА_1 05 грудня 2025 року, розмір винагороди визначений сторонами у фіксованому розмірі та у грошовому виразі становить 15 000,00 грн.
Отже, представником позивача дотримано порядок надання доказів щодо витрат на правову допомогу після прийнятого 03 грудня 2025 рокусудом апеляційної інстанції судового рішення про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалення нового судового рішення про стягнення з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 279 550,00 грн майнової шкоди та 20 000,00 грн моральної шкоди, а саме в апеляційній скарзі зроблено заяву про стягнення витрат на правову допомогу та намір подати докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення, тому існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під розгляду даної справи у судах першої та апеляційної інстанції.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 та від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21).
Згідно із частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.
Більше того, у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
З огляду на викладене, оцінивши зазначені вище докази та досягнуті домовленості між позивачем та АБ «Олександра Браніцького» у розрізі вимог статей 89, 137, 141 ЦПК України, колегія суддів вважає доведеним і обґрунтованим факт понесення позивачем 31 568,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції (19 730,00 грн) та її переглядом в суді апеляційної інстанції (11 838,00 грн) та з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, відсутність заперечень відповідача в контексті положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України, з урахуванням вимог частини другої статті 141 ЦПК України і часткового задоволення позовних вимог, покладає зазначені судові витрати на КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
У заяві про ухвалення додаткового рішення представникпозивача - адвокат Браніцький О.М. також просив апеляційний суд стягнути з відповідача 4 340,60 грн в якості понесених судових витрат на оплату послуг спеціаліста зі складання звіту № 2/8-A від 18 серпня 2023 року щодо оцінки розміру завданих збитків.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі».
Таким чином, додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених законом, і воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Зазначене відповідає роз'ясненням, які містяться у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 № «Про судове рішення у цивільній справі».
У постанові Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року зазначено, що позивач не надав до матеріалів справи доказів оплати ним послуг суб'єкта оціночної діяльності з оцінки вартості майнового збитку у розмірі 5 500,00 грн, тому ці вимоги позову також не можуть бути задоволенні.
Отже, вимоги представника позивача, які заявлені у заяві про ухвалення додаткового рішення, а саме щодо стягнення витрат по оплаті послуг зі складання звіту № 2/8-A від 18 серпня 2023 року про оцінку вартості матеріального збитку були вирішені у постанові суду апеляційної інстанції по суті спору, тому виходять за межі правового регулювання статті 270 ЦПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у даній справі в частині вирішення питання про витрати на оплату послуг суб'єкта оціночної діяльності, оскільки це питання уже вирішено при ухваленні рішення суду апеляційної інстанції.
За таких обставин заява представника ОСОБА_1 - адвоката Браніцького О.М. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат підлягає частковому задоволенню, а тому наявні правові підстави для ухвалення у цій справі додаткової постанови відповідно до вимог статті 270 ЦПК України.
Керуючись статтями 133, 137, 141, 270, 368, 382 ЦПК України, суд
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Браніцького Олександра Миколайовича про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Ухвалити у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», третя особа - Київська міська рада, про відшкодування завданої шкоди додаткове судове рішення.
Стягнути з комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 31 568,00 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній