Справа № 541/1184/24 Номер провадження 22-ц/814/3323/25Головуючий у 1-й інстанції Шатілова Л. Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
11 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Чумак О.В.,
суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2025 року, ухвалене суддею Шатіловою Л.Г.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила встановити факт сумісного, постійного проживання в будинку АДРЕСА_1 разом з її чоловіком ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та перебування на його утриманні в період з 2014 року до смерті останнього, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вона, проживала з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 2014 року. Шлюб не реєстрували так як в цьому не було потреби. ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою проживання своїх батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 , однак постійно проживав з нею у її будинку по АДРЕСА_1 .
З моменту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 вона не мала постійного місця роботи, а отже і постійного джерела доходів, тому перебувала на повному матеріальному і фінансовому утримані свого чоловіка. З лютого місяця 2015 року вона здійснює догляд за дитиною-інвалідом від першого шлюбу ОСОБА_5 до досягнення ним 18 років. По догляду за дитиною отримує щомісячно кошти в розмірі 2 100 грн. Її чоловік ОСОБА_4 сплачував комунальні платежі за будинок де вони проживали, утримував житло, робив у ньому ремонти, купував продукти харчування їй та її дітям від першого шлюбу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які також проживали з ними. ОСОБА_4 піклувався про її дітей як про рідних, матеріально забезпечував їх та займався вихованням. Зазначила, що спільно з цивільним чоловіком проводили всі сімейні свята.
В 2019-2021 роках ОСОБА_4 був на заробітках в Польщі. Зароблені ним кошти також були використані для забезпечення їхньої сім'ї, і ці кошти фактично були єдиним джерелом його та її доходів, також тримали домашню птицю, корм для якої купував чоловік за свої кошти.
У зв'язку зі збройною агресією Росії проти України, ОСОБА_4 06 серпня 2022 року було мобілізовано до Збройних Сил України. При проходженні служби її чоловік отримував заробітну плату, що становила понад 100 000 грн. Всі ці кошти становили основу їхнього спільного сімейного бюджету. Під час несення служби ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 загинув.
З метою отримання одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців вона звернулась із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_5 , який уповноважений скеровувати документи членів сім'ї загиблих військовослужбовців до Департаменту соцзабезпечення Міністерства оборони України. Однак їй було відмовлено у направленні документів у Міністерство оборони України, мотивуючи тим, що немає підтвердження її перебування на утриманні чоловіка.
Допомога її чоловіка була постійним і основним джерелом засобів існування, оскільки дійсно надавалася систематично, носила постійний характер та була її основним джерелом до належного існування.
З 2014 року і до самої смерті її чоловіка вони проживали разом однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, піклувалися один про одного та мали спільний бюджет. Вона не мала постійного місця роботи, а чоловік працював, мав стабільні заробітки, а будучи військовослужбовцем на постійній основі отримував стабільний заробіток в розмірі що перевищував 100 000 грн. Зі своїх доходів чоловік сплачував комунальні послуги, купував їй необхідні речі повсякденного вжитку, утримував будинок та прилеглу до нього територію в належному стані, проводив ремонт, купував одяг, тощо.
Перебуваючи на службі в Збройних Силах України, ОСОБА_4 віддав їй свою банківську картку на яку йшли кошти і ці кошти вона використовувала для забезпечення себе та своїх дітей продуктами харчування, одягом, іншими необхідними речами, тобто заробітки чоловіка були єдиним джерелом доходів її сім'ї.
Оскільки іншим шляхом довести факт постійного проживання з чоловіком та перебування на його утриманні не можливо, вимушена звернутися до суду з відповідною позовною заявою.
Встановлення даних фактів їй необхідне, для отримання в подальшому допомоги та інших пільг, передбачених законодавством України.
Батьки загиблого ОСОБА_4 не бажають аби вона отримувала частину допомоги, тобто вирішити питання за взаємною згодою з іншими членами сім'ї з приводу отримання нею одноразової допомоги в зв'язку зі смертю чоловіка - не досягнуто, тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази, які б свідчили про те, що позивачка та двоє її дітей знаходилися на повному утриманні військовослужбовця ОСОБА_4 , який би прийняв на себе обов'язок по їх утриманню. Нерегулярне перерахування військовослужбовцем грошових коштів на картковий рахунок не свідчить про систематичність надання такої допомоги протягом перебування на службі, а тим більше про те, що ці кошти були єдиним джерелом для існування сім'ї позивачки, що свідчить про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними змісту позовної заяви.
Від представника ОСОБА_3 адвоката Сидоренка Ю.В. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання з?явився представник ОСОБА_3 адвокат Сидоренко Ю.В.
Інші учасникик справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з?явилися, що що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника третьої особи ОСОБА_3 адвоката Сидоренка Ю.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 06 серпня 2022 року (а.с. 9).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 загинув поблизу населеного пункту Червонопопівка Северодонецького р-ну, Луганської області, що підтверджується копією сповіщення сім?ї № 77, адресоване ОСОБА_7 (а.с. 50).
ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 з заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , проте останній було повідомлено, що вона не належить до осіб, яким передбачена дана допомога, оскільки вона не надала доказів перебування на утриманні ОСОБА_4 (а.с. 6, 13-14).
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що вона з 2014 року проживала разом з ОСОБА_4 однією сім?єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу та перебувала на його утриманні.
На підтвердження вказаних обставин долучила копію своєї трудової книжки, в якій останній запис датовано 06.03.2022 р. про припинення виплати допомоги по безробіттю на підставі п.1.12 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а.с. 18).
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_4 останній офіційно був працевлаштований з 14.05.2019 по 02.09.2019 і звільнився за власним бажанням (а.с. 18).
17.05.2019 року ОСОБА_4 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» було відкрито картковий рахунок (а.с. 11-12).
Згідно копії закордонного паспорта ОСОБА_4 , останній з 09.11.2020 по 24.01.2021 та з 28.04.2021 по 22.08.2021 перебував у Республіці Польща (а.с. 47).
ОСОБА_4 мав банківські картки АТ «Райффайзен Банк» з кінцевим номером 5324, термін дії 02/25 і АТ «Універсал банк» з кінцевим номером 8446 з терміном дії 07/25 , банківську картку АТ «Райффайзен Банк» з кінцевим номером 5963, термін дії 01/23 (а.с. 74, 91).
Згідно інформації про рахунок з 06.08.2022 року по 20.02.2023 на дану картку зараховувалися кошти, з них ОСОБА_4 12.09.2022 - 10000.00 грн., 01.10.2022- 3000,00 грн., 14.10.2022- 2200,00 грн, 30.11.2022, 03.12.2022, 03.12.2022, 08.12.2022, 24.12.2022, 25.12.2022, 30.12.2022, 03.01.2023, 20.02.2023 на загальну суму 3340,00 грн., інші кошти надходили від іншх осіб. Дана картка активно використовувалася як в Україні так і поза її межами (а.с. 92, 197-203).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки та перебування на утриманні військовослужбовця ОСОБА_4 необхідно ОСОБА_1 для отримання грошової виплати, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за деякими виключеннями.
Відповідно до пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, зокрема, в разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, зокрема, жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22 зазначено, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Долучені ОСОБА_1 докази на підтвердження заявлених вимог, у їх сукупності не підтверджують тривалого спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 однією сім'єю, наявності у них спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, ведення спільного господарства, формування спільного бюджету та наявності взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю/сім'їтощо.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про не доведення позивачем факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 2014 по 21.02.2023 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Щодо позовних вимог про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_4 апеляційний суд зазначає наступне.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно роз'яснень, які містяться у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Згідно ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», члени сім'ї, які вважаються утриманцями, - це члени сім'ї померлого, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Конституційний Суд України в рішенні від 03 червня 1999 року у справі № 1-8/99 (№ 5-рп/99) роз'яснив, під членом сім'ї військовослужбовця треба розуміти особу, пов'язану кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства. До кола членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.
Членом сім'ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать, зокрема непрацездатні.
Крім того, Конституційний суд України у своєму рішенні зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат; спільний бюджет: спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у виді витрат на утримання житла, його ремонті, сплату комунальних платежів, купівлі продуктів харчування, речей першої необхідності тощо. Тому отримання особою інших виплат не можуть бути перешкодою для визнання факту перебування її на утриманні .
Повне утримання означає відсутність у члена сім'ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов'язок щодо утримання цього члена сім'ї. Основне значення допомоги необхідно з'ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що померлий ОСОБА_4 матеріально забезпечував її та двох її дітей від попереднього шлюбу, проте належних і допустимих доказів, які б підтверджували даний факт нею не надано.
Оскільки за життя загиблий ОСОБА_4 регулярного та постійного доходу не мав, його неофіційні заробітки мали періодичний характер, тому доводи заявниці, що вона регулярно отримувала від нього матеріальну допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування не знайшли свого підтвердження в результаті розгляду справи.
Не регулярне перерахування військовослужбовцем ОСОБА_4 грошових коштів на картковий рахунок не свідчить про систематичність надання такої допомоги протягом перебування на службі, а тим більше про те, що ці кошти були єдиним джерелом для існування сім'ї позивачки.
Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що на момент загибелі ОСОБА_4 заявниця була працездатною. Жодних доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, що мають право на призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суду не надано. Відсутні також належні докази того, що допомога, яку вона отримувала від ОСОБА_4 , була для неї єдиним або основним джерелом засобів існування, а не додатковою підтримкою.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 442/1002/24.
Таким чином, суд першої інстанцій дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 червня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді Ю.В. Дряниця
Л.І. Пилипчук