Справа № 344/10942/25
Провадження № 22-ц/4808/1682/25
Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.
Суддя-доповідач Луганська
16 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів - Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.
за участю секретаря - Кузів А.В.
учасники справи
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Василь Романович,
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року, ухвалене в складі судді Польської М.В.,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації прав власності та визнання права власності на спадкове майно,
У червні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації прав власності та визнання права власності на спадкове майно.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 .
У володінні померлої перебували дві земельні ділянки:
№ 702 площею 0.0481га за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» згідно свідоцтва про право на спадщину за законом №2-1112 виданого 11.06.2010 року;
№702-а площею 0.0482 га за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир», яка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №041993, виданого Івано-Франківською міською радою 01.09.1999 року на підставі рішення виконкому від 24.03.1998 року №103 та зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право власності на землю №6532.
Позивач є єдиним спадкоємцем померлої та відповідно звернувся до нотаріальної контори із заявою при прийняття спадщини за законом та видачу свідоцтв.
З матеріалів кримінального провадження №12024090000000342 стало відомо, що були виготовлені фіктивні документи щодо земельних ділянок, які належать його матері, підроблено державні акти на відповідачів, а державним реєстратором 08.04.2024 року зареєстровано на підставі підроблених документів право власності на ОСОБА_2 ОСОБА_3
08.04.2024 року відповідачі відчужили вказані вище земельні ділянки ОСОБА_6 , який 15.05.2024 року подав заяву про поділ обох земельних ділянок на дві частини кожну.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:23:001:1452 була розділена на дві земельні ділянки із кадастровим номером 2610100000:23:001:1469 площею 0, 0033 га та кадастровим номером 2610100000:23:001:1470 площею 0, 448 га.
Земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:23:001:1453 була розділена на дві земельні ділянки із кадастровим номером 2610100000:23:001:1472 площею 0, 0034 га та кадастровим номером 2610100000:23:001:1473 площею 0,434 га.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що унеможливлює подання позивачем позову про витребування майна з чужого незаконного володіння і належним способом захисту порушеного права є вимоги про визнання державних актів не дійсними та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки за відповідачами.
У вересні 2025 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що після смерті ОСОБА_6 була заведена спадкова справа №168/2024 щодо майна померлого ОСОБА_6 , яка відкрита за заявою його сина ОСОБА_7 .
Позивач зазначив, що спірні земельні ділянки земельна ділянки з кадастровим номером 2610100000:23:001:1469 площею 0, 0033 га та з кадастровим номером 2610100000:23:001:1470 площею 0, 448 га та з кадастровим номером 2610100000:23:001:1472 площею 0, 0034 га, кадастровим номером 2610100000:23:001:1473 площею 0,434 га не були включені у спадкову масу та не були предметом спадкування.
Просив суд визнати недійсними Державні акти на право приватної власності на землю, серії ІФ, виданих 01.09.1999 року на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
скасувати державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:23:001:1453 за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир», що зареєстроване за ОСОБА_2 та всі її подальші реєстрації;
скасувати державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:23:001:1452 за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир», що зареєстроване за ОСОБА_3 та всі подальші реєстрації земельних ділянок;
визнати за позивачем в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0481 га за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №041994, виданого Івано-Франківською міською радою 01.09.1999 року на підставі рішення виконкому від 24.03.1998р. №103 та зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право власності на землю №6533 та Свідоцтва про право на спадщину за законом №2-1112 виданого 11.06.2010р. у спадковій справі 320/2010 державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Антонюк Л.І.;
визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0.0482 га за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №041993, виданого Івано-Франківською міською радою 01.09.1999 року на підставі рішення виконкому від 24.03.1998р. №103 та зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право власності на землю №6532.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації прав власності та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук В.Р., звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач у встановлений строк звернувся до нотаріальної контори про прийняття спадщини, фактично спадщину прийняв, однак свідоцтво про спадщину на земельні ділянки № НОМЕР_1 площею 0, 0481 га та № НОМЕР_2 площею 0, 0482 га не отримав, оскільки право власності на спірні земельні ділянки набуто незаконно на підставі фіктивних документів, було відчужено та зареєстровано за іншими особами, що перешкоджає реалізації його спадкових прав.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обрання позивачем невірного способу захисту його порушеного права на успадкування земельних ділянок шляхом визнання недійсними державних актів, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки за відповідачами на підставі фіктивних державних актів,скасування всіх подальших реєстрацій та визнання права власності на земельні ділянки за позивачем як спадкоємцем. Оскільки саме такий спосіб захисту призведе до відновлення порушених прав позивача - набуття права власності в порядку спадкування, якого позивач був позбавлений внаслідок протиправних дій відповідачів та третіх осіб .
В даному випадку, відновлення порушеного права позивача шляхом подання позову про витребування чотирьох земельних ділянок у спадкоємця (сина) ОСОБА_6 , який не заявляв спадкових прав та не прийняв спадщину спірні земельні ділянки, є недоцільним, оскільки, навіть у випадку задоволення вказаного позову ОСОБА_1 набуде у власність чотири земельні ділянки, право власності на які було зареєстровано на підставі фіктивних державних актів та технічної документації. У випадку подання ОСОБА_1 позову про витребування майна у останнього власника, предметом позову буде витребування на його користь земельних ділянок, формування та державна реєстрація яких відбулась злочинним шляхом. Крім того, реалізація позивачем своїх спадкових прав на підставі правомірно виданих державних актів та свідоцтва про право на спадщину залишається неможливою.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явився. Згідно інформації, яка надана ВОМІРМП УДМС в Івано-Франківській області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за даними Західного міжрегіонального управління ДМС зареєстрованим/знятим з реєстрації місця проживання не значиться.
У судове засідання ОСОБА_3 не з'явився. Згідно інформації, яка надана ВОМІРМП УДМС в Івано-Франківській області ОСОБА_3 за даними Західного міжрегіонального управління ДМС зареєстрованим/знятим з реєстрації місця проживання не значиться.
Апеляційним судом за останнім місцем реєстрації відповідачів направлялися судові повістки повідомлення, які повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме викликається до суду через оголошення на офіційному веб - сайті судової влади України, яке повинно бути розміщено не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. Оскільки місце реєстрації відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відомо, то відповідачі повідомлялись про дату, час та місце судового засідання шляхом розміщення оголошення про виклик на сайті судової влади України.
Відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що вимоги позивача про визнання Державних актів недійсними, скасування державної реєстрації на підставі підроблених Державних актів, скасування всіх подальших реєстрацій та визнання прав за позивачем не є належним способом захисту його прав, а вимоги про витребування майна у останнього власника позивачем не заявлено.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 була власницею двох земельних ділянок: № НОМЕР_1 площею 0,0481га за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир», що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом №2-1112 від 11.06.2010 року, виданого Державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Антонюк Л.І. після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 у спадковій справі 320/2010;
№ НОМЕР_2 площею 0,0482га за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир», що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №041993, виданого Івано-Франківською міською радою 01.09.1999 року на підставі рішення виконкому від 24.03.1998р. №103 та зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право власності на землю №6532.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_3 ).
Позивач ОСОБА_8 є спадкоємцем померлої та відповідно звернувся 25.08.2023 року до нотаріальної контори із заявою при прийняття спадщини за законом та видачу свідоцтв.
Органами СУ ГУНП в Івано-Франківській області порушено кримінальне провадження №12024090000000342 від 21.05.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190, ч.2 ст.364, ч.4 ст.358 КК України, службовими особами ДП в області були виготовлені фіктивні документації щодо земельних ділянок.
Дане кримінальне провадження скероване до суду та перебуває на розгляді.
Судом встановлено, що за однією і тією ж датою видачі Державних актів на право власності на землю на підставі яких було правомірно зареєстровано за ОСОБА_5 , були підроблені Державні акти на ім'я відповідачів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які по факту не видавались 01.09.1999 року Івано-Франківською міською радою.
Державним реєстратором виконавчого комітету Угринівської сільської ради Івано-Франківської області Канюк О.С. на підставі підробленого документу -Державного акту на право власності на землю, було зареєстровано 11.03.2024 року право власності на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:23:001:1453 площею 0,0481га за адресою м. Івано-франківськ, садівниче товариство «За Мир» на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серія ІФ, виданого 01.09.1999 року Івано-Франківською міською радою, про що свідчить Інформація з Державного реєстру.
Державним реєстратором виконавчого комітету Угринівської сільської ради Івано-Франківської області Канюк О.С. на підставі підробленого Державного акту на право власності на землю, було зареєстровано 11.03.2024 року право власності на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:23:001:1452 площею 0,0468га за адресою м.Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» про, що свідчить Інформація з Державного реєстру.
Як встановлено слідством, дана реєстрація прав на земельні ділянки державним реєстратором здійснено на підставі неіснуючого Державного акту на підставних осіб (відповідачів у даній справі), без постійного місця їх реєстрації, які не володіли жодною інформацією про вчинення дій іншими особами стосовно незаконного виготовлення такої документації, з подальшим укладенням кожним відповідачем договору без отримання будь-якої оплати за продаж ділянки, а тільки за послугу проставлення підпису на договорі та пов'язаних з ним документах.
При здійсненні державної реєстрації 08.04.2024р року прав на спірне нерухоме майно за відповідачами, були наявні чинні та видані Івано-Франківською міською радою 01.09.1999 року на ім'я ОСОБА_5 (згідно отриманої спадщини за Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11.06.2010р.) за Державним актом на право власності на землю серії ІV-ІФ №041994, зареєстрованого за №6533 на ділянку № НОМЕР_1 площею 0.0481га та Державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №041993 зареєстрованого за №6532 на ділянку № НОМЕР_2 площею 0.0482га, які знаходяться за адресою м. Івано-франківськ, садівниче товариство «За Мир».
З отриманих матеріалів справи встановлено, що одна земельна ділянка за № НОМЕР_1 належна ОСОБА_5 не мала кадастрового номера, оскільки Державний акт було видано ще у 1999 році. Проте, земельна ділянка за №702-а отримана нею у спадщину після смерті сина, мала кадастровий номер 2610100000:23:001:0610, дані земельні ділянки були виділені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як земельні паї.
Державна реєстрація прав на земельні ділянки була здійснена на підставі підроблених документів, а рішень ні в 1998-1999 роках стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконкомом не виносились, Державні акти на землю їм Івано-Франківською міською радою не видавались та не реєструвались за датами вказаними у підроблених Державних актах - 01.09.1999р року.
Згідно договору купівлі продажу земельної ділянки від 08.04.2024 року ОСОБА_2 продав земельну ділянку площею 0, 0481 га, розташовану за адресою: Івано-Франківська обл., Івано-франківський район, садівниче товариство «За мир», ділянка № НОМЕР_1 кадастровий номер 2610100000:23:001:1453 ОСОБА_6 .
Згідно договору купівлі продажу земельної ділянки від 08.04.2024 року ОСОБА_3 продав земельну ділянку площею 0, 0468 га, розташовану за адресою: Івано-Франківська обл., Івано-Франківський район, садівниче товариство «За мир», ділянка № НОМЕР_1 а кадастровий номер 2610100000:23:001:1452 ОСОБА_6
ОСОБА_6 15.05.2024 року подав приватному нотаріусу Чіпко І.П. заяву на поділ обох земельних ділянок на дві частини кожну.
Земельна ділянка площею 0,0481га за кадастровим номером 2610100000:23:001:1453 за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» (за №702), була поділена на земельні ділянки:
площею 0,0448га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1470 та площею 0,0033га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1469.
Земельна ділянка площею 0,0468га за кадастровим номером 2610100000:23:001:1453 за адресою м. Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» (за №702-а), була поділена на земельні ділянки:
площею 0,0034га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1472 та площею 0,0434га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1473.
Вказані земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняв його син ОСОБА_7 , що підтверджується його заявою про прийняття спадщини від 30.10. 2024 року.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.
Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов'язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інших.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 03 вересня 2025 року у справі №911/906/23 зазначено, що « земельна ділянка, насамперед, є частиною земної поверхні і в цьому контексті застосовна стаття 79 ЗК України. Проте, не можна залишити поза увагою зміст статті 79-1 ЗК України, яка визначає, що земельна ділянка стає оборотоздатною винятково з моменту її формування, яке завершується присвоєнням кадастрового номера й здійсненням її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на неї. Тож Велика Палата Верховного Суду враховує, що у земельної ділянки подвійний правовий режим: з одного боку, вона є частиною земної поверхні, а з іншого - відомості в державному реєстрі є неодмінними для того, щоб земельна ділянка стала оборотоздатною. Відповідно, залишаючись незмінно певними частинами земної поверхні, спірні земельні ділянки тим не менш припинили своє існування в розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки безпосередньо на них вже не зареєстровані будь-які речові права за Товариством у відповідному державному реєстрі. До того ж, відповідні розділи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже закрито, як закрито і Поземельні книги на спірні земельні ділянки, які існували до їх об'єднання».
У справі встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які за підробленимм документами зареєстрували право власності на земельні ділянки № НОМЕР_1 , НОМЕР_1 , розташовані за адресою: Івано-Франківська обл., Іванор-Франківський район, садівниче товариство «За мир» та 08.04.2024 року продали земельні ділянкі ОСОБА_6 .
На підставі заяви ОСОБА_6 від 15.05.2024 року приватним нотаріусом було здійснено поділ обох земельних ділянок на дві частини кожну.
Земельна ділянка площею 0,0481га за кадастровим номером 2610100000:23:001:1453 за адресою м.Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» (за №702), була поділена на земельні ділянки:
площею 0,0448га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1470 та площею 0,0033га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1469.
Земельна ділянка площею 0,0468га за кадастровим номером 2610100000:23:001:1453 за адресою м.Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» (за №702-а), була поділена на земельні ділянки:
площею 0,0034га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1472 та площею 0,0434га з присвоєнням нового кадастрового номера 2610100000:23:001:1473.
Тобто, внаслідок поділу первісні земельні ділянки, залишаючись незмінними як частини земної поверхні в розумінні статті 79 ЗК України, припинили своє існування як окремі об'єкти цивільних прав у розумінні статті 79-1 ЗК України, оскільки їхня державна реєстрація скасована із закриттям відповідних розділів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, зокрема й гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Основною ознакою об'єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість бути вільно відчуженим або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є нерозривно пов'язаними з фізичною чи юридичною особою.
Згідно із частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Правилами частини першої статті 79 ЗК України врегульовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом правил частин першої - четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки відбувається шляхом визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із частиною тринадцятою згаданої статті земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону № 1952-IV.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною четвертою статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться винятково за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Статтею 16 Закону № 3613-VI визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій [навіть тій самій] земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об'єкта цивільного права обов'язковою умовою є наявність характеристик такого об'єкта, зокрема й її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі.
Апеляційний суд зазначає, що у цій справі йдеться про ті самі частини земної поверхні, ті самі ділянки у контексті статті 79 ЗК України, втім після поділу спірних ділянок утворилися нові об'єкти цивільних прав, а саме чотири земельні ділянки.
Спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 2610100000:23:001:1453 та 2610100000:23:001:1452 втратили статус об'єкта цивільних прав, тому саме лише рішення суду про витребування майна не є достатньою підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за ОСОБА_7 вже зареєстровано право на новоутворені земельні ділянки. Наведене не відповідатиме меті віндикаційного позову, якою є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, а у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає, зокрема, у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно за його правомірним власником (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
З урахуванням висновків, які викладені к постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №911/906/23 від 03 вересня 2025 року правомірними та ефективними способами захисту прав позивача, крім вимоги про витребування спірного майна, яка для спірних відносин є основним способом захисту, також є припинення речових прав на новостворені земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації.
З урахуванням особливостей фактичних обставин справи, що переглядається, задоволення лише віндикаційного позову шляхом витребування спірних земельних ділянок , не приведе до повного відновлення порушеного права законного власника цих ділянок, який не зможе вчиняти щодо свого майна будь-які дії у зв'язку з відсутністю державної реєстрації на конкретно визначене майно, а отже, не приведе до ефективного вирішення спору.
Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що останній набувач земельних ділянок - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадкоємцем якого є ОСОБА_7 .
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та підстави їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Позивач в уточненій позовній заяві заявив вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки скасувати державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки кадастровий номер 2610100000:23:001:1453 та 2610100000:23:001:1452 за адресою м.Івано-Франківськ, садівниче товариство «За Мир» та всі подальші їх реєстрації.
Спадкоємцем власника новостворених земельних ділянок є ОСОБА_7 , доказів того, що вказана особа відмовилася у визначеному законом порядку від спірних земельних ділянок матеріали справи не містять.
Колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги стосуються прав та обов'язків ОСОБА_7 , який не був залучений позивачем до участі у цій справі в якості співвідповідача.
Відповідно до змісту ст.ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити через неналежний суб'єктний склад учасників справи.
В свою чергу, позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості повторно звернутися до суду першої інстанції з відповідним позовом до належних відповідачів.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієїпостанови.
Керуючись ст. ст. 367,374,376,382,384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Василь Романович, задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.А. Девляшевський
Є.Є. Мальцева