Житомирський апеляційний суд
Справа №279/2305/25 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П.
Категорія 96 Доповідач Шевчук А. М.
17 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №279/2305/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: територіальна громада в особі Коростенської міської ради Житомирської області, про встановлення факту постійного проживання
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2025 року, яка постановлена під головуванням судді Коваленко В.П. у м.Коростені,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення юридичного факту. Просить встановити факт постійного проживання однією сім'єю з 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Починаючи з 1997 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі на земельну ділянку загальною площею 3,35 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Хотинівської сільської ради Коростенського району Житомирської області, та належить померлому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №001298. Спадщину після смерті ОСОБА_2 фактично прийняла ОСОБА_3 , але за життя її не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 . Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв він ( ОСОБА_1 ), але реалізувати своє право на спадщину не може через неможливість підтвердження наявності підстав для закликання до спадкування після смерті ОСОБА_2 .
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2025 року у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: територіальна громада в особі Коростенської міської ради Житомирської області, про встановлення факту постійного проживання, - відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступних вирішенням спору про право. Виключається можливість під час розгляду справ в порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що його вимоги належить розглядати за правилами позовного провадження, оскільки відсутній спір про право. Він є спадкоємцем за законом та жодна особа не оспорює його право на спадщину, а тому встановлення юридичного факту можливе у порядку окремого провадження. Суд першої інстанції не вказав між ким саме виник спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому законом, який би оспорював його право на спадщину, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про те, що його вимоги про встановлення факту постійного проживання пов'язані зі спором про право, а саме - про право на спадщину, на яку можуть претендувати також й інші спадкоємці.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Заявник ОСОБА_1 та представник заінтересованої особи Коростенської міської ради в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належними чином (а.с.63-64). ОСОБА_1 спрямував до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, одночасно у заяві зазначивши, що він апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити. Відповідно до змісту частини другої ст.372 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
За змістом положень ст.55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
У частині першій ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року в справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви №7714/06 та №23654/08), яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), заява №48778/99).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
У ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій ст.13 згаданого Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою ст.5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами першою та другою ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст.315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі №560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 05 червня 2024 року в справі №557/1535/23, від 24 квітня 2024 року в справі №694/2318/23, від 08 травня 2024 року в справі №214/4921/23 тощо.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта ст.315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі №632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Необхідність встановлення факту постійного проживання однією сім'єю з 1997 року по 15 січня 2006 року ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 обґрунтовано неможливістю реалізації права на спадщину (неможливістю підтвердження наявності підстав для закликання до спадкоємства після смерті ОСОБА_2 ).
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо, згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Як роз'яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Суд не врахував, що встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 однією сім'єю з 1997 року по 15 січня 2006 року необхідне заявнику для реалізації права на спадщину та останній не має іншої можливості встановити цей факт. ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про необхідність розгляду заяви ОСОБА_1 у порядку позовного провадження, оскільки не вказав, між ким виник спір про право на спадщину. Зазначене унеможливлює розгляд справи за правилами позовного провадження через відсутність наразі відповідача (відповідачів).
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і наразі нічим не підтверджений.
Відповідно до ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому передчасна ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття у справі окремого провадження.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 квітня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: