Справа № 761/34080/25
Провадження № 2/761/9781/2025
08 грудня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в м.Києві про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання, що виникло на виконання рішення суду, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ПФУ в м.Києві про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання, що виникло на виконання рішення суду, у якому просив стягнути: грошові кошти в сумі 19198 (дев'ятнадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн. 21 коп. в якості сплати за інфляційні збитки за період з 01.08.2024 року по 30.06.2025 року, грошові кошти в сумі 4160 (чотири тисячі сто шістдесят) грн. 01 коп. в якості сплати трьох відсотків річних за період з 18.07.2024 року по 29.07.2025 року, грошові кошти в сумі 23358 (двадцять три тисячі триста п'ятдесят вісім) грн. 22 коп. в якості компенсації моральної шкоди за період з 18.07.2024 року по 29.07.2025 року у зв'язку з простроченням виконання грошового зобовязання, що виникло на підставі Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 21.03.2024 року по справі №761/37740/23.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21 березня 2024 року Шевченківський районний суд м.Києва ухвалив рішення по справі №761/37740/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118985559), яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві. Не погоджуючись з вищезначеним рішенням суду, 17 липня 2024 року Київський апеляційний суд постановив ухвалу в апеляційному провадженні №22-ц/824/13076/2024, якою повернув відповідачу апеляційну скаргу. Таким чином, вищеозначене рішення ШРС м.Києва від 21.03.2024 року по справі №761/37740/23 набрало законної сили 17.07.2024 року.
20 липня 2025 року позивач направив на електронну адресу відповідача «Досудову вимогу», в якій запропонував відповідачу добровільно, протягом семи календарних днів перерахувати на пенсійний рахунок позивача грошові кошти в сумі 134253 (сто тридцять чотири тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 23 коп., які належать позивачу на виконання вище зазначеного рішення ШРС м.Києва.
Однак, оскільки станом на день подання цього позову відповідач не перерахував позивачу вище зазначені грошові кошти в сумі 134253 (сто тридцять чотири тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 23 коп., позивач просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 19198 грн.21 коп. в якості сплати за інфляційні збитки за період з 01.08.2024 року по 30.06.2025 року у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 21.03.2024 року по справі №761/37740/23, також стягнути грошові кошти в сумі 4160 грн. 01 коп. в якості сплати трьох відсотків річних в період з 18.07.2024 року по 29.07.2025 року у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 21.03.2024 року по справі №761/37740/23.
13.08.2025 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
14.08.2025 року через підсистему «Електронний суд від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
14.08.2025 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
02.10.2025 року через систему «Електронний Суд» надійшла заява від позивача ОСОБА_1 щодо виправлення описки.
07.10.2025 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Києва Мальцева Д.О. задоволено заяву позивача ОСОБА_1 , щодо виправлення описки в ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року по справі 761/34080/25 та виправлено описку в ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року по справі 761/34080/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання, що виникло на виконання рішення суду, а саме: у вступній частині ухвали суду зазначити та читати адресу відповідача «04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16».
У відповідності до ст.ст. 174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом та не направила суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявив, суд вирішує справу за наявними матеріалами, як це передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено що, 21 березня 2024 року Шевченківський районний суд м.Києва ухвалив рішення по справі №761/37740/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118985559), яким частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві. Не погоджуючись з вищезначеним рішенням суду, 17 липня 2024 року Київський апеляційний суд постановив ухвалу в апеляційному провадженні №22-ц/824/13076/2024, якою повернув відповідачу апеляційну скаргу. Таким чином, вищеозначене рішення ШРС м.Києва від 21.03.2024 року по справі №761/37740/23 набрало законної сили 17.07.2024 року.
20 липня 2025 року позивач направив на електронну адресу відповідача «Досудову вимогу», в якій запропонував відповідачу добровільно, протягом семи календарних днів перерахувати на пенсійний рахунок позивача грошові кошти в сумі 134253 (сто тридцять чотири тисячі двісті п'ятдесят три) грн. 23 коп., які належать позивачу на виконання вище зазначеного рішення ШРС м.Києва.
Позивач вказує, що відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань, коштів позивачу не повернув, однак, доказів наведеним твердженням стороною позивача до позову долучено не було, як і не було долучено доказів належного звернення до виконання зазначеного рішення суду у справі №761/37740/23, та фактичного ухилення відповідача від виконання зобов'язань, в т.ч. і не сплату коштів за судовим рішенням після його ухвалення.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
В ході розгляду справи було встановлено, що доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, в т.ч. після ухвалення судового рішення, та фактичного не повернення коштів, в т.ч. в рамках відкрито виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного судового рішення, стороною позивача суду надано не було.
Варто вказати, що пред'явивши даний позов, позивачем не було доведено достатніми доказами наявність протиправного невиконання (неналежного виконання), в т.ч. судового рішення, за яким на користь позивача були стягнуті кошти з огляду на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, а тому пред'явлені позовні вимоги за наведених в позові підстав, на думку суду, є передчасними.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи стороною позивача не доведено достатніми доказами факт протиправного невиконання (неналежного виконання), фактично ухилення відповідача від виконання зобов'язань, в т.ч. не належного виконання рішення суду, та не повернення коштів після його ухвалення без поважних причин, а тому достатніх підстав для стягнення із відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд не вбачає, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо вимоги позову про відшкодування моральної шкоди, судом встановлено наступне.
Як зазначає позивач, відповідач в якості компенсації моральної шкоди, завданої Позивачу протягом періоду з 18.07.2024 р. по 29.07.2025 р., у зв'язку з неналежним виконанням рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 21.03.2024 року по справі №761/37740/23 повинен сплатити на користь Позивача 100% відсотків від розрахункової частини майнової ціни даного позову, тобто: 23358 (двадцять три тисячі триста п'ятдесят вісім) грн. 22 коп.
Відшкодування моральної шкоди може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди. Виходячи з вищевикладеного, вимога у частині про відшкодування моральної шкоди в розмірі 23358 (двадцять три тисячі триста п'ятдесят вісім) грн. 22 коп. також не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 13, 19, 77-78, 80-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в м.Києві про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних за невиконання грошового зобов'язання, що виникло на виконання рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя