СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
759/15484/25
2/759/6876/25
22 грудня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
11.07.2025 року до Святошинського районного суду м. Києва через підсистему «Електронний суд» надійшли матеріали позовної заяви, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 197,54 грн, судовий збір у розмірі та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 14.09.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та гр. ОСОБА_1 укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір про надання фінансового кредиту № 311464, відповідно до умов якого, товариство надало відповідачу позику у сумі 7 000,00 грн. Отже, ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 311464 від 14.09.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7 000,00 грн., проте відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС», оскільки 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ВІН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 311464 від 14.09.2018 року.
Ухвалою суду від 16 липня 2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.72).
Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.73-74).
Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.75).
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься один із договорів №311464 укладений 14.09.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 про надання фінансового кредиту, відповідно до умов якого Товариство надає Клієнту грошові кошти в розмірі 4 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Відповідно до пунктів договору, а саме: 1.2 Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1.2.1. 1,26 % (один кома два шість процентів) від суми кредиту за кожний день користування кредитом (459,90 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту. 1.3. Сукупна вартість кредиту складає 137,80 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 6201,00 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: 1.3.1. проценти (відсотки) за користування кредитом 37,80 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 1701,00 грн. (у грошовому виразі). 1.4. Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором. Кредит надається строком на 30 днів. 1.5 Кредит надається шляхом: 1.5.1. перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта; 1.5.2. здійснення грошового переказу на ім'я Клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи.
Відповідно до п. 2.4. Договору, клієнт зобов'язаний у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
12.04.2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» укладено Договір факторингу № 1, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Згідно із реєстру прав вимоги № 12 від 30.01.2029 року, ОСОБА_1 є боржником за Договором №311464 від 14.09.2018 року із загальною сумою заборгованості 21934,60 грн.
Згідно із протоколу № 1706 Загальних зборів учасників «ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25.07.2024 року, вирішено змінити найменування «ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Зі змісту ст. 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, положеннями ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
В ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що позивач на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеним договором, боржником за якими є відповідач.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Договір про надання фінансового кредиту № 311464 від 14.09.2018 року укладений в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Відповідно до Довідки ТОВ «Авентус Україна», кредитний договір №311464 від 14.09.2018 року був підписаний відповідачем електронним підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора А318721, який було направлено на номер телефону НОМЕР_1 .
Проте, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що вказаний номер телефону належить саме відповідачу по справі, а також відсутні докази того, що саме на номер відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор.
При цьому наданий позивачем кредитний договір не містить номеру одноразового ідентифікатора А318721, а лише дату і час, внаслідок чого не можливо встановити чи підписувався вказаний договір кредиту зазначеним ідентифікатором.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Згідно довідки ТОВ «Авентус Україна» № 4407/25-Е від 09.05.2025 року, було здійснено видачу онлайн кредиту ОСОБА_1 за договором № 311464, проте, у ній відсутня інформація про суму кредиту та дату його видачі.
Також, у матеріалах справи міститься довідка ТОВ ФК «Вей Фор Пей» № 5590-ВП від 07.05.2025 року, де вбачається, що у різні дати відбувалися перекази коштів на різні карти клієнтів у різних розмірах, однак суд не може належним чином дослідити вказаний доказ, заважаючи на те, що у ній відсутні відомості кому та за яким кредитним договором було направлено такі грошові кошти.
Суд зауважує, що ТОВ «Він Фінанс» не звертався до суду із клопотання про витребування доказів з банківської установи про те, чи дійсно належить банківська карта, на яку було здійснено перерахунок кредитних коштів, відповідачу та чи успішним було зарахування таких кредитних коштів на карту відповідача.
Крім цього, матеріали справи не містять первинних документів видачі кредитних коштів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Таким чином на підставі вищенаведених доказів, судом не можливо встановити, що саме 14.09.2018 року на банківську картку ОСОБА_1 від ТОВ «Авентус Україна» було зараховано кредитні кошти у розмірі 4 500,00 грн.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч. 2 ст. 83, ч. 1 ст. 84 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зі змісту позовної заяви та наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №311464 від 14.09.2018 року у відповідача наявна заборгованість у розмірі 23 197,54 грн, яка складається із: сума боргу - 17 725,00 грн, сума збитків з урахуванням 3% річних - 1 596,71 грн, та сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 3 875,83 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/2284/16-ц, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц.
Відповідно до п. 45, 46 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, касовими документами оформляються операції з готівкою. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України щодо організації касової роботи в банках України. Відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті.
У постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено: «Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу».
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначив про те, що інші докази не можуть бути подані у встановлений законом строк з об'єктивних причин (як це передбачено ч. 4 ст. 83 ЦПК України) та на підставі ч. 1 ст. 84 ЦПК України не звертався до суду з клопотанням про витребування доказів.
Тому, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач у позові не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Отже, ураховуючи викладене вище, суд вважає, що договір про надання фінансового кредиту, не був підписаний саме відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Оскільки відсутні належні та допустимі докази введення одноразового ідентифікатора саме відповідачем, а не будь-якою іншою особою.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України, оскільки стороною позивача не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимоги позивача, як це передбачено статтями 77-81 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, стягнення судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України на користь позивача не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.11, 13-15, 207, 526, 626, 628, 638, 639, 1048,1056-1, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Ключник А.С.