Справа № 372/75/25
Провадження № 1-кп-159/25
іменем України
22 грудня 2025 року Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42024112340000187 від 13.09.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Обухів Київської області, громадянина України, освіта середня спеціальна, одруженого, на утриманні дітей не має, ФОП, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,-
ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, у період дії воєнного стану, введеного на всій території України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, який неодноразово продовжувався, під час загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України №69/2022 від 24.02.202, яка діє до теперішнього часу, вчинив кримінальне правопорушення проти державних інтересів в сфері забезпечення призову та мобілізації на особливий період за наступних обставин.
Так 17 червня 2024 року громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у місті Обухів Київської області, будучи військовозобов'язаним прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_3 у зв'язку з оголошенням Указом Президента України № 69-2022 від 24 лютого 2022 року загальної мобілізації та призивом на військову службу у Збройні Сили України, перебуваючи у вищезазначеному приміщенні, будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками вищевказаного центру про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації оголошеної Указом Президента України №69-2022 від 24 лютого 2022 року, після проходження військово-лікарської комісії, згідно довідки якої від 20 травня 2024 року № 1415 - придатний до військової служби, отримав повістку на відправку до команди за призивом по мобілізації на 27 червня 2024 року для поставки до 169-го навчального центру ЗСУ для проходження курсів підготовки.
ОСОБА_4 , 27 червня 2024 року діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.ст.1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №69-2022, ігноруючи підставу бойової повістки не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим не відправився до 169-го навчального центру ЗСУ для проходження курсів підготовки, чим умисно, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
В подальшому 25 липня 2024 року ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_3 у зв'язку з оголошенням Указу Президента України № 69-2022 від 24 лютого 2022 року загальної мобілізації та призивом на військову службу у Збройні Сили України, перебуваючи у вищезазначеному приміщенні, будучи належним чином у встановленому законом порядку повідомленим працівниками вищевказаного центру про призов на військову службу під час загальної мобілізації, а також про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації оголошеної Указом Президента України №69-2022 від 24 лютого 2022 року, після проходження військово-лікарської комісії, згідно довідки якої від 20 травня 2024 року № 1415 - придатний до військової служби, отримав повторну повістку на відправку до команди за призивом по мобілізації на 01 серпня 2024 року для поставки до 169-го навчального центру ЗСУ для проходження курсів підготовки.
Після чого 01 серпня 2024 о 06 год. 45 хв. ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст.ст.1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №69-2022, ігноруючи підставу бойової повістки не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим не відправився до 169-го навчального центру ЗСУ для проходження курсів підготовки, чим умисно, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Обвинувачений ОСОБА_4 не оспорюючи факту отримання мобілізаційних повісток та неявки на збори для направлення до НЦ, свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав, просив його виправдати. Показав, що отримав повістку, коли перебував в м.Тернопіль. Не тікав і не переховувався, а добровільно з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 де повідомив, що є віруючим, священнослужителем в релігійній організації Свідків Єгови, надав відповідні документи. Після проходження ВЛК двічі отримував мобілізаціне розпорядження на відправку до військової частини та двічі не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до навчального центру для подальшого проходження служби в ЗСУ. Він неодноразово звератвся до РТЦК, райдержадміністрації із відповідними зверненнями, де пояснював, що є свідком ОСОБА_6 і не може проходити військову службу через релігійні переконання, просив замінити її на невійськову, альтернативну. Зазначав, що є Свідком Єгови більше половини свого життя, охрестився у віці 14 років, на разі є священнослужителем у релігійній громаді м.Узин. Його головним релігійним переконанням є відмова від насильства, використання зброї та служби у ЗС. Прийняття присяги, носіння зброї, форми, отримання зарплатні військового, виконання військової присяги суперечить його навченій по Біблії совісті. Разом з тим, він переймається долею країни під час війни, вважає себе корисним суспільству і бажає бути таким у цивільному статусі.
Свідок ОСОБА_7 суду показав, що проходить військову службу по мобілізації на посаді заступника командира роти ІНФОРМАЦІЯ_3 та до його функціональних обов'язків, згідно внутрішнього наказу керівника Обухівського РТЦК, входить ведення адміністративної практики; складання адмінпротоколів; відправка до НЦ ВЧ; складання матеріалів до правоохоронних органів у разі неприбуття осіб; вручення повісток для прибуття до РТЦК та СП для уточнення даних, проходження ВЛК, відправка до навчальних центрів військових частин. Першу повістку обвинуваченому він особисто не вручав, а вручав його колега. Перша відправка відбувалась теж не за його участю. Він формував звернення до правоохоронних органів уже по факту неявки. Йому відомо, що причина неявка ОСОБА_4 була його релігійні переконання, він неодноразово звертався про заміну служби на альтернативну, йому надавалась відповідь, що це неможливо, оскільки вказана норма діяла у мирний час, а під час воєнного стану замінити військову службу не має можливості.
Свідок ОСОБА_8 суду показав, що ОСОБА_4 знає з 2018 року. Йому відомо, що останній з 2004 року являється членом релігійної організації «Свідки Єгови», а з 2015 року є священнослужителем вказаної організації, служить в м.Узині. Організація Свідків Єгови має статут, визнана державою. Релігійні переконання Свідків Єгови не дозволяють приймати участь у війні. Біблія вчить їх жити мирно. Під час війни Свідки Єгови, в т.ч. і обвинувачений, дуже активно допомагають іншим людям, надають допомогу цивільним і військовим, можуть виконувати будь-яку службу у статусі цивільної особи.
Окрім показань обвинуваченого та свідків обставини кримінального правопорушення підтверджується письмовими доказами:
- повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 04.07.2024 №10159 про вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за ст.336 КК України;
-копією рапорту від 03.07.2024 року заступника начальника центру-начальника мобілізаційного відділення ОСОБА_9 яким він повідомляє Начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , що в ході проведення відправки військовозобов'язаних 27.06.2024 року до 169 НЦ було виявлено відсутність ОСОБА_4 . На телефонні дзвінки ОСОБА_4 не відповідає, на зв'язок не виходить;
- копією розписки про отримання ОСОБА_4 о 16.50 год. 17.06.2024 року повістки про прибуття 27.06.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
-копією поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 і відправлені у складі команди в/ч НОМЕР_1 опбр 27.06.2024 №9778 від 26.06.2024 року в якому наявна відмітка, що солдат ОСОБА_4 не з'явився;
-копією військового квитка ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 від 09.01.2009 та обліково-послужною карткою серії НОМЕР_2 ;
- копією довідки № 1415 військово-лікарської комісії від 20.05.2024 року про те, що содат ОСОБА_4 , 1990 р.н. пройшов медичний огляд ВЛК та визнаний придатним до військової служби;
- копією картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 від 15.05.2024 року про придатність до військової служби,
- повторним повідомленням Начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.08.2024 №12001 про вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за ст.336 КК України;
- копією розписки про отримання ОСОБА_4 о 17.11 год. 25.07.2024 року повістки про прибуття 01.08.2024 року о 06.45 до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- копією поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_4 і відправлені у складі команди в/ч НОМЕР_3 НЦ 01.08.2024 № НОМЕР_4 від 31.07.2024 року в якому наявна відмітка, що солдат ОСОБА_4 не з'явився;
-протоколом огляду (перегляду) відеозапису від 14.10.2024 року на якому зафіксовано, як працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 вручає ОСОБА_4 бойову повістку з призовом на військову службу, в якій вказано про необхідність прибуття на збірний пункт 01.08.2024 року о 06.45 год.
- повідомленням №14880 від 14.08.2024 керівного комітету Центру Свідків Єгови в Україні, з якого слідує, що ОСОБА_4 з 22 травня 2004 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні. 04 травня 2015 року призначений Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» і на даний час займає посаду священнослужителя - старійшиною (єпископом) збору.
- Довідкою №9621 від 28 травня 2024 керівного комітету Центру Свідків Єгови щодо призначення ОСОБА_4 священнослужителем, його обов'язки
-іншими дослідженими судом доказами в сукупності.
Проаналізувавши показання обвинуваченого, свідків, оцінивши всі подані суду письмові докази з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та логічного взаємозв'язку, суд дійшов висновку про доведення винуватості ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що є кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 336 КК України.
Доводи сторони захисту з приводу того, що обвинувачений не міг проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконаннями та мав законні сподівання на дотримання конституційних гарантій щодо заміни йому військової служби невійськовою службою, а тому його відмова від призову на військову службу під час мобілізації є сумлінною, що виключає кримінальну відповідальність, суд відхиляє з огляду на таке.
Об'єктом кримінального правопорушення. передбаченого ст.336 КК України є передбачений законом порядок управління в державі, спрямований на підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки. У більш вузькому розумінні об'єктом посягання за вказаною нормою кримінального закону є встановлений законом порядок призову та мобілізації з метою забезпечення особовим складом Збройних Сил України.
Суспільна небезпечність правопорушення полягає в тому, що ухилення від призову на військову службу громадян з числа військовозобов'язаних та резервістів під час воєнних дій, створює реальні перешкоди для реалізації державної політики у сфері оборони в обставинах, що загрожують територіальній цілісності та незалежності України.
Об'єктивна сторона відповідного правопорушення виявляється як у діях так і у бездіяльності, спрямованих на ухилення будь-яким способом (у тому числі шляхом відмови) від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх дій та вчинків, проте має намір і бажання так діяти, щоб досягти мети - уникнути призову під час мобілізації. При цьому мотиви ухилення від військової служби для кваліфікації дій винного не мають значення.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації, яка триває до теперішнього часу.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до положень ч.4, ч.5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України мають право на заміну військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлені види військової служби, серед яких: базова (строкова) військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені як два самостійні види служби, проходження якої регулюється різними нормами Закону.
За змістом ч.1 ст. 1, ст. 4 та ст. 15 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян віком 18-25 років. При цьому, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 1 ст. 35 Конституції України визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч.2 ст. 35 Конституції).
Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Згідно положень ч.1 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі - Пакт, МПГПП) кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень.
Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб. (ч.3 ст. 18 Пакту)
За змістом ч.1 ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч.2 ст. 9 Конвенції).
Отже, всупереч доводам сторони захисту про конституційну непорушність права на свободу світогляду і віросповідання, це право не є абсолютним, адже ч. 2 ст. 35 Конституції, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ч. 3 ст.18 Пакту і частина 2 ст. 9 Конвенції в схожих виразах допускають обмеження свободи сповідувати свою релігію в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров'я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети).
Право громадян на свободу совісті та віросповідання є конституційним правом громадян згідно ст 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина. Проявом сумлінної відмови від військової служби, серед іншого є реалізація особою законодавчо врегульованого права та можливостей заміни військової служби альтернативною (невійськовою) службою.
Оцінюючи доводи захисника в яких вона, як на правомірність дій обвинуваченого послалась на рішення Європейського суду з прав людини (рішення «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Баятян проти Вірменії») суд зазначає, що ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у тих випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями.
У той же час ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
Об'єднана палата ККС Верховного суду у постанові від 27.10.2025 в справі № 573/838/24 зауважила, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об'єднана палата.
Не погоджуючись з твердженням сторони захисту стосовно конституційних гарантій заміни військової служби невійськовою, суд також зазначає, що національне законодавство чітко розмежовує два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника за релігійними переконаннями доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову на військову службу під час мобілізації цей та інші Закони України не передбачають такої можливості й, відповідно, процедури заміни.
Обвинувачений ОСОБА_4 , маючи вік 34 роки, будучи військовозобов'язаним у званні «солдат», призивався не на строкову військову службу, заміна якої невійськовою службою передбачена спеціальним законом, а на службу за призовом під час мобілізації у порядку Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині, що стосується резервістів та військовозобов'язаних.
В умовах воєнного стану, згідно названих законів у ОСОБА_4 не було законодавчих підстав відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за релігійними переконаннями. Заміна такого виду військової служби альтернативною (невійськовою) службою законодавством України не передбачено.
Ненадання можливості громадянину України відмовитися від військової служби за призовом під час мобілізації на підставі релігійних переконань та совісті є свідомим та послідовним вибором законодавця та має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває Україна. Український народ змушений захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її території. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєнням, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувані та виключні обставини.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025, справа: 573/838/24 з врахуванням наведених мотивів та факторів наголосила, що в Україні загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від російської військової агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у т.ч мобілізації військовозобов'язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
У згаданій постанові об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду констатувала, що право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, що гарантоване частиною 4 ст. 35 Конституції України, не поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає статті 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України. За таких обставин, на думку об'єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі стаття 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить статті 35 Конституції України.
На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що в Україні військова служба під час загальної мобілізації у період воєнного стану обов'язкова для всіх, без виключення, військовозобов'язаних та резервістів, незалежно від їх світогляду та віросповідання, що виключає можливість сумлінної відмови від військової служби в розумінні прав, передбачених ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Законодавство в України не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань і таке обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету.
Щодо пропорційності такого обмеження суд визнає, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має додатковий елемент.
У постанові Верховного Суду від 27.10.2025 в справі №573/838/24 об'єднана палата ККС визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань. Тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Водночас, на думку об'єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов'язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.
Верховний суд у згаданій постанові зробив правовий висновок, що відмова особи від призову під час мобілізації з релігійних або інших переконань, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
Встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги наведені вище міркування, мотиви та аргументи, суд визнає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 , священнослужитель у релігійному об'єднанні Свідків Єгови, будучи військовозобов'язаним, достовірно знаючи, що не має законодавчо передбачених підстав для звільнення його від військової служби за призовом під час мобілізації та, що рішення про заміну військової служби альтернативною службою відносно нього не приймалось, умисно, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 за повісткою на 01 серпня 2024 для відправки до навчального центу та проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Здійснення призову на військову службу ОСОБА_4 під час загальної мобілізації в період дії воєнного стану в Україні, незважаючи на його релігійні переконання, є законним, а обмеження його конституційних прав на свободу совісті, світогляду і віросповідання - необхідним та пропорційним втручанням в особисте та релігійне життя.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети, принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При призначенні покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння, приймає до уваги особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Характеризуючі матеріали на засудженого свідчать, що ОСОБА_4 має постійне зареєстроване місце проживання, одружений, ФОП, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Враховуючи вищевикладене, а також взявши до уваги відсутність чітких законодавчо визначених обмежень прав громадян на свободу світогляду і віросповідання під час воєнного стану, що певною мірою вплинуло на протиправну поведінку ОСОБА_4 , враховуючи мотиви відмови від призову на військову службу, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання останнього, а також для попередження вчинення подібних кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, необхідним та достатнім буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст.336 КК України, яке на думку суду є адекватним покаранням характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд вважає, що ОСОБА_4 хоч і вчинив кримінальне правопорушення з прямим умислом, однак не є настільки суспільно-небезпечною особою, що вимагало б його ізоляції від суспільства для досягнення легітимної мети покарання. При цьому суд враховує тяжкість вчиненого, досудову доповідь органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, що він суспільно інтегрований та є священнослужителем - старійшиною (єпископом) збору.
Отже, у суду є підстави вважати, що виправлення та перевиховання засудженого можливе без реального відбування покарання, а тому на підставі ст.75 КК України суд звільняє ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та встановлює йому іспитовий строк тривалістю один рік з покладенням обов'язків, визначених у ст. 76 цього Кодексу.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370 -376 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю один рік.
Відповідно до ст. 76 КК України на період іспитового строку покласти на засудженого наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти орган пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Контроль за поведінкою ОСОБА_4 покласти на Білоцерківський районний відділ №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Київській області.
Речові докази: CD-R диск залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо скаргу не було подано жодним з учасників справи. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
СуддяОСОБА_1