22 грудня 2025 року
м. Київ
справа №320/18752/23
адміністративне провадження №К/990/39859/24
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.12.2025 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024 у справі № 320/18752/24 залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без задоволення.
Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне товариство «Акціонерний банк «Конкорд» (далі - АТ «АКБ «Конкорд») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), треті особи: ОСОБА_2 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, оверсайту платіжної інфраструктури НБУ від 01.05.2023 № 20/802-рк/БТ «Про накладення штрафу на Акціонерне товариство «Акціонерний банк «Конкорд» за порушення вимог частин першої та другої статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Рішення та мотиви судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2024, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024, заяву Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «АКБ «Конкорд» задоволено та залишено позовну заяву без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція Верховного Суду.
Переглядаючи у касаційному порядку вказані судові рішення за скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Суд поклав у основу свого рішення такі висновки:
1. Згідно з частинами другою та третьою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду.
Верховний Суд вказав, що закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є безумовним, адже сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
За такого правового регулювання суд зобов'язаний залишити подану заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.
У справі, яка розглядається, до суду першої інстанції від Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «АКБ «КОНКОРД» Грошової С.В. надійшла заява про залишення без розгляду позову АТ «АКБ «Конкорд» до НБУ, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , ФГВФО, про визнання протиправним та скасування рішення.
Судами встановлено, що Правлінням НБУ 01.08.2023 прийнято рішення № 265-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «АКБ «КОНКОРД».
Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 01.08.2023 № 932 розпочато процедуру ліквідації АТ «АКБ «КОНКОРД», призначено Уповноважену особу ФГВФО Грошову С.В. та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «АКБ «КОНКОРД».
Враховуючи такі обставини справи та правове регулювання, визначене Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що з моменту запровадження процедури ліквідації банку, Уповноважена особа ФГВФО набуває повноважень органів управління банку та реалізує їх незалежно від бажання колишніх керівників такого банку чи інших осіб.
Відтак, на переконання Суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 240 КАС України, для залишення позову АТ «АКБ «КОНКОРД» без розгляду, оскільки подати заяву про залишення позову без розгляду (до початку розгляду справи по суті) є правом позивача (у цій справі відповідна заява подана Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «АКБ «КОНКОРД» Грошовою С.В. до підготовчого засідання в порядку самопредставництва банку), який на власний розсуд розпоряджається своїми правами, таке право є безумовним і не залежить від волі інших учасників процесу.
Верховний суд зауважив також, що у суду відсутній визначений процесуальним законом обов'язок при вирішенні відповідного питання з'ясовувати обставини, які стосуються суті справи, або мотиви, у зв'язку з якими така заява подана.
2. Також Суд наголосив, що врахування того, чи суперечать процесуальні дії позивача закону або порушують чиї-небуть права, свободи чи інтереси з'ясовується у разі подання позивачем відмови від позову, адже в такому випадку суд закриває провадження у справі, що унеможливлює повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина шоста статті 47 КАС України).
Згідно ж з частиною четвертою статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Тобто, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
3. Щодо твердження скаржниць про те, що особа, яка є власником істотної участі в банку, має право звертатися до суду у зв'язку із втручанням органів державної влади в особі НБУ та ФГВФО в діяльність банку Верховний Суд зазначив, що залишення позову АТ «АКБ «КОНКОРД» без розгляду жодним чином не позбавляє права заявників касаційної скарги звернутися з аналогічним позовом (в інтересах банку) в окремому позовному провадженні, що, в свою чергу, спростовує й посилання скаржниць на невирішення заяви ОСОБА_1 щодо допуску останньої до представництва інтересів АТ «АКБ «Конкорд» в порядку статті 53 КАС України.
Мотиви окремої думки.
З вказаними висновками Верховного Суду не погоджуюсь з наступних підстав.
За частинами першою-третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вказані приписи норм процесуального права оскаржені у цій справі рішення судів попередніх інстанцій та постанову суду касаційної інстанції за наслідками їх перегляду вважаю необґрунтованими з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010, ЄСПЛ вчергове висловив свою позицію щодо застосування цієї конвенційної норми та зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Наведене означає, що суди під час розгляду справи мають обов'язок надати відповіді на всі вагомі аргументи сторін, які наведені під час розгляду справи.
У цій справі після подання Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ «АКБ «КОНКОРД» Грошовою С.В. заяви про залишення без розгляду позовної заяви АТ «АКБ «КОНКОРД» до НБУ, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , ФГВФО, про визнання протиправним та скасування рішення, ОСОБА_2 до суду було подано клопотання про застосування заходів впливу щодо учасників судового процесу за фактом зловживання процесуальними правами (т. 3 а. с. 1-9). Ці ж аргументи наведені ОСОБА_2 як заперечення проти задоволення заяви про залишення позову без розгляду.
Відповідне клопотання ґрунтувалося на приписах частини першої статті 45 КАС України, якою визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У клопотанні заявником було порушено питання про визнання подання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «АКБ «КОНКОРД» заяви про залишення позову без розгляду зловживанням процесуальними правами та залишення такої заяви без розгляду на підставі частини третьої статті 45 КАС України.
В обґрунтування клопотання заявницею наводилися такі аргументи:
а) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноважена особа якого подала заяву про залишення позову без розгляду, є підзвітним відповідачеві у справі - Національному банку України, а останній має достатні законодавчо визначені засоби впливу на Фонд. Заява ж про залишення позову без розгляду спрямована на співпрацю з НБУ, підтримку власне інтересів відповідача, оскільки судом не буде здійснено перевірку законності акта індивідуальної дії, виданого НБУ. На підтвердження своїх суджень ОСОБА_2 навела відповідне законодавче регулювання діяльності ФГВФО відповідно до Закону № 4452-VI, Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Вказане свідчить про наявність конфлікту інтересів в Уповноваженої особи Фонду, яка здійснює управління банком у процесі його ліквідації, та інтересів самого банку, який фактично позбавлений можливості самостійного захисту своїх прав та інтересів у суді. Наявність такого конфлікту інтересів, на переконання заявника, встановлена ЄСПЛ у справі «Фельдман та банк «Слов'янський проти України. За подібних правовідносин наявність конфлікту інтересів констатована також Верховним Судом у постановах від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17, від 26.02.2021 у справі № 826/20045/14, від 22.06.2023 у справі № 826/6665/16, від 18.10.2022 у справі № 826/4471/18.
б) Заявниця вказує на документальне підтвердження факту впливу НБУ на ФГВФО з метою спонукати до подання заяви про залишення позову без розгляду. На підтвердження своїх доводів надала копію листа НБУ № 18-0008/64018 від 30.08.2023 за підписом Директора Юридичного департаменту Олександра Зими, який безпосередньо брав участь у прийнятті оскарженого банком рішення у цій справі. Лист адресований ФГВФО і містить пропозицію Фонду розглянути питання щодо доцільності подальшого супроводження справ, зокрема і справи № 320/18752/23, та залишення позовних вимог без розгляду чи відмови від позову у цих справах (т. 3 а. с. 13).
На переконання заявниці вказане свідчить про наявність підтвердженого факту примусу відповідача у справі по відношенню до особи, яка представляє інтереси банку (позивача) у цій же справі подати заяву про залишення позову без розгляду.
Як на додаткове підтвердження своїх аргументів щодо наявності факту впливу НБУ на ФГВФО з метою залишити позов у цій справі без розгляду та узгодженості між ними своїх дій заявниця посилається також на безпідставне порушення Фондом строку розгляду адвокатського запиту щодо надання копії листа НБУ № 18-0008/64018 від 30.08.2023 та подальшу безпідставну відмову надати його копію за запитом адвоката від 28.09.2023 № 230739.
в) Ще одним доводом заявниці в обґрунтування клопотання про зловживання процесуальними правами представника банку - Уповноваженої особи ФГВФО, ОСОБА_2 вказує на суперечність між функціями Фонду та діями його Уповноваженої особи, спрямованими на залишення позову без розгляду.
На її переконання вжиття заходів з концентрації ліквідаційної маси з метою задоволення вимог кредиторів, а також вжиття заходів щодо повернення дебіторської заборгованості банку, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб безпосередньо належить до функцій Фонду. За оскарженим рішенням банком було сплачено НБУ штрафних санкцій на суму 400 000,00 грн. Відтак залишення позову без розгляду фактично позбавляє банк можливості повернути активи на суму 400 000,00 грн та суперечить завданням діяльності ФГВФО і Уповноваженої ним особи на ліквідацію банку.
Вважаю зазначені аргументи ОСОБА_2 суттєвими з огляду на те, що їх підтвердження під час розгляду справи судом має наслідком залишення без розгляду заяви про залишення позовної заяви без розгляду та продовження розгляду справи по суті і такими, що мали бути оцінені судом.
Проте судом першої інстанції такі доводи учасника справи не були оцінені взагалі, процесуальне рішення суду першої інстанції про залишення позову без розгляду взагалі не містить вказаних доводів, наведених як заперечення проти клопотання про залишення позову без розгляду, а також будь-якої їх оцінки. Цим судом також не встановлювались будь-які обставини щодо вказаних доводів. Зазначене суперечить приписам статті 242 КАС України щодо обґрунтованості судового рішення.
ОСОБА_2 оскаржила ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 про залишення позову без розгляду у справі до Шостого апеляційного адміністративного суду (т. 4 а.с. 1-26) та навела аналогічні що й до суду першої інстанції доводи про зловживання представником позивача процесуальними правами під час подачі заяви про залишення позову без розгляду. Проте судом апеляційної інстанції вказані доводи залишені без відповіді. Цим судом, всупереч приписам статті 308 КАС України, надані учасником справи до суду докази не досліджені, а доводи не оцінені.
Не відображені такі доводи і в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024, ухваленій за наслідками апеляційного розгляду справи, а також не надано їм оцінки, що суперечить приписам статті 322 КАС України.
Доводом касаційної скарги ОСОБА_2 також були зазначені вище обставини, вказання на те, що вони не досліджувалися судами попередніх інстанцій. У зв'язку з цим особа, яка подала касаційну скаргу, просила скасувати оскаржені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 122-141).
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Проте, на моє переконання, суд касаційної інстанції ухилився від виконання вказаних норм процесуального закону. Постанова Суду за наслідками касаційного перегляду справи також не містить будь-якої оцінки зазначеним вище доводам ОСОБА_2 щодо зловживання процесуальними правами представником позивача під час подання заяви про залишення позову без розгляду. Суд під час розгляду справи обмежився лише наданням оцінки наявності чи відсутності у представника позивача безумовного права на подання заяви про залишення позову без розгляду. При цьому наголошую, що ОСОБА_2 таке право оспорювалося з огляду на зловживання процесуальними правами представником Фонду і такі доводи як суттєві однозначно потребували відповіді.
Також варто відмітити, що згідно судових рішень судів попередніх інстанцій спірні правовідносини між позивачем та відповідачем у цій справі виникли внаслідок реалізації права АТ «АКБ «КОНКОРД» на оскарження рішення НБУ від 01.05.2023 року № 20/802-рк/БТ про накладення штрафу в сумі 400 000,00 грн. У подальшому під час розгляду справи судом НБУ, зокрема і з врахуванням оскарженого рішення про накладення штрафу, ухвалено рішення від 01.08.2023 № 265-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «АКБ «КОНКОРД». З цього моменту повноваження органів управління банку перейшли до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Зважаючи на вказані обставини, до закінчення підготовчого провадження ОСОБА_2 28.09.2023 звернулася до суду із заявою про залучення її до участі у справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. При цьому вказала, що рішення суду по справі може вплинути на її права з огляду на те, що вона є акціонером банку та власником корпоративних прав (акцій) банку із часткою 43,7675%. Суд першої інстанції своєю ухвалою від 09.11.2023 вказану заяву задовольнив, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , погодившись із доводами її заяви.
При цьому в розпорядження суду разом із заявою про залучення третьої особи було надано інформацію НБУ про ключових учасників у структурі власності АТ АКБ «КОНКОРД», де значилася окрім ОСОБА_2 акціонер банку ОСОБА_1 , яка є власником корпоративних прав (акцій) банку із часткою 56,2325% (т. 1 а. с. 174, 175). Проте суд першої інстанції, залучивши до участі у справі одного ключового акціонера банку - ОСОБА_2 , самостійно не вчинив послідовних дій із залученням до участі у справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача іншого ключового акціонера банку - ОСОБА_1 . При цьому такі повноваження у суду наявні відповідно до приписів частини другої статті 49 КАС України.
За наведених обставин вважаю, що у цій справі суди вирішили спір про право у публічно-правових відносинах, учасниками яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судами були громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відтак суд першої інстанції повинен був, зважаючи на приписи частин першої, другої та п'ятої статті 49, статей 179, 180 КАС України, ухвалити рішення щодо залучення ОСОБА_1 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, одночасно з ухваленням такого рішення про залучення третьою особою з відповідним статусом ОСОБА_2 .
У зв'язку з наведеним вважаю, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України це є обов'язковою підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Додатково до наведеного вище зауважую, що суди попередніх інстанцій, всупереч приписам статті 9, статті 242, статті 308 КАС України, не дослідили зібрані у справі докази, не надали оцінки всім вагомим арґументам учасників справи. Такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи та відповідно ухвалення судового рішення щодо правильного застосування у правовідносинах, щодо яких виник спір у цій справі, норм пункту 5 частини першої статті 240 КАС України.
Зокрема, до закінчення підготовчого провадження 21.12.2023 ОСОБА_1 подала до суду заяву про вступ у справу в якості особи, яка діє в інтересах АТ АКБ «КОНКОРД» у порядку статті 53 КАС України (т. 3 а. с. 16-38). Така заява була мотивована наявністю конфлікту інтересів між інтересами відповідача - НБУ, третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладу фізичних осіб на ліквідацію банку - Грошової С.В. щодо подальшого розгляду цієї справи судом. Всупереч пункту 10 частини другої статті 180 КАС України дана заява судом першої інстанції не вирішена, хоч і потребувала відповіді суду на наведені арґументи заявника.
Принагідно також варто зазначити, що у справі № 640/14469/22 з подібними правовідносинами та за участю аналогічного складу учасників справи Суд касаційної інстанції погодився з такими ж що й у справі, яка розглядається, доводами касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 240 КАС України та ухвалив рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому при розгляді цієї справи касаційний суд повинен був застосувати висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі № 640/14469/22.
За наведених обставин справи та їх правового регулювання вважаю, що суд повинен був скасувати оскаржені ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024 по справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя В. М. Шарапа