22 грудня 2025 року
м. Київ
справа №420/19952/25
адміністративне провадження № К/990/49512/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., перевіривши касаційну скаргу Бикової Оксани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі №420/19952/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
23 червня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, у якому представник позивача просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 07 серпня 2024 року № 2054 в частині застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0129221) інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19 серпня 2024 року №1306 ос про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0129221) інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області;
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 19 серпня 2024 року на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 19 серпня 2024 року по день проголошення рішення суду;
- рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 19 серпня 2024 року на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями, 28 листопада 2025 року представник позивача звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу для усунення недоліків позовної заяви слід надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших причин поважності його пропуску та підтверджуючих доказів.
На виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду.
В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що підставами заявленого позову є той факт, що причиною службового розслідування і застосування його наслідків є складений відповідно до положень КУпАП протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП. Норми чинного законодавства передбачають, що розгляд справ про адміністративне правопорушення, складених з підстав статті 130 КУпАП є виключною компетенцією судових органів, які і мають встановити вину особи, стосовно якої складено протокол, в тому числі наявність події та складу адміністративного правопорушення. Презумпція вини - це правова норма, згідно з якою особа, яка вчинила правопорушення вважається винною, якщо не буде доведено інше. У випадку звільнення з посади, де має значення презумпція вини, звільнення може відбуватися на підставі вчиненого правопорушення, при цьому відсутність вини повинен довести звільнений. Недоведена подія та вина особи прирівнюються до доведеної невинуватості цієї особи. Постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року, отриманою засобами Укрпошти 30 квітня 2025 року, що набрало законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. В той же час судом надана правова оцінка усім наявним доказам в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та встановлена відсутність належних, достовірних та допустимих доказів, які підтверджують вину ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Тривалість з розгляду справи про адміністративне правопорушення ніяким чином не пов'язано з діями ОСОБА_1 . Саме результати розгляду справи є правовою підставою для визнання наказів відповідача протиправними, їх скасування із застосуванням відповідних наслідків у вигляді поновлення на роботі і саме поінформованість особи про висновки, встановлені судом, є моментом, з якою об'єктивно виникло право у ОСОБА_1 на звернення до суду. Отже, термін розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо унеможливило вчинення ОСОБА_1 процесуальних дій у визначений законом строк (стаття 122 КАС України). Наведена обставина є об'єктивною, незалежала від волі ОСОБА_1 і є доказом поважності причин порушення ОСОБА_1 процесуальних строків на звернення до суду з відповідним позовом. Поряд з цим, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, Законами України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступу до правосуддя в строки, визначені статтею 122 КАС України, яке полягає, насамперед, у безперешкодному отриманні судового захисту.
Суди виходили з того, що приписами пункту 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Положеннями статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За правилами частини п'ятої статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, що предмет даного спору стосується проходження позивачем публічної служби.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач має право звернутися до суду з даним позовом в межах місячного строку.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суди виходили з того, що позивач, серед іншого, оскаржує наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1306 ос від 19 серпня 2024 року про звільнення зі служби в поліції.
Судами встановлено, що позивач звернувся до суду із даним позовом лише 23 червня 2025 року, тобто з пропущенням місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (№3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що "…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.".
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суди виходили з того, що посилання позивача, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, на прийняття Одеським апеляційним судом постанови від 30 квітня 2025 року не може бути визнана судом поважною причиною пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення жодним чином не впливає на можливість подання до адміністративного суду позову з зазначеним предметом.
Щодо посилань позивача на обставину введення в Україні воєнного стану суди їх до уваги не приймали, оскільки Верховний Суд неодноразово наголошував, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості вчинити процесуальну дію у встановлені строки не може вважатися поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Воєнний стан наразі триває, що не завадило зверненню позивача до суду з позовом з пропуском строку.
Водночас, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого.
Пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цим позовом, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом ним не наведено та не доведено.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, повертаючи позов, правильно застосували положення статті 169 КАС України, правильне її застосовування є очевидним, не викликає сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми права.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених ними обставин не спростовують і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Бикової Оксани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі №420/19952/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько