22 грудня 2025 року
м. Київ
справа №990/365/24
адміністративне провадження № П/990/365/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Головуючого судді - Бевзенка В. М.,
суддів: Єзерова А. А., Стеценка С. Г., Тацій Л. В., Шарапи В. М.,
за участю: секретаря судового засідання Кірсенко А.І.,
позивача: не прибув,
представника позивача: Романенка Я.М.,
представника відповідача: Таркаєвої О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції справу № 990/365/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29 листопада 2024 адвокат Романенко Ярослав Михайлович (далі - представник позивача, Романенко Я.М.), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подав до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України), в якій просить:
1. визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 15.10.2024 № 178/ко-24 (далі - оскаржуване рішення, рішення ВККС України від 15.10.2024 № 178/ко-24), ухвалене за результатами дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, яким вирішено:
- визначити, що суддя Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 602,72 бала;
- визнати суддю Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;
- внести подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 з посади.
2. зобов'язати ВККС України продовжити кваліфікаційне оцінювання судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді із стадії дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ВККС України понесені судові витрати.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2024 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Бевзенко В.М. - головуючий суддя, судді: Єзеров А.А., Стеценко С.Г., Тацій Л.В., Шарапа В.М.
В обґрунтуванні вимог позовної заяви позивач зазначив:
- Комісія порушила право позивача на участь у процесі прийняття рішення ВККС України від 15.10.2024 № 178/ко-24, оскільки всупереч пункту 12 Розділу III Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення від 03.11.2016 № 143/зп-16 (далі - Положення № 143/зп-16 у редакції рішення Комісії від 13.02.2018 № 20/зп-18) відповідач постановив оскаржуване рішення за відсутності позивача. Позивач зазначає, що причини його неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання є поважними, адже погіршення стану здоров'я настали незалежно від його волі та перешкодили йому взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні. Зазначає, що ці обставини підтверджуються відповідними медичними документами, а також позивач повідомив про них Комісію. У підсумку вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави розглядати питання щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді без його участі та відповідно такий розгляд за його відсутності порушив його право на особисту участь у кваліфікаційному оцінюванні.
- Не погоджується з діями відповідача щодо виставлення йому оцінки (1 бал) в частині діяльності щодо підвищення фахового рівня. Позивач вважає, що рішення в частині підвищення ним свого фахового рівня не містить належних обґрунтованих мотивів, не ґрунтується на підтверджувальних документах, зокрема на відповідних офіційних документах Національної школи суддів України, поясненнях позивача, які ним надані під час співбесіди.
- Всупереч вимогам пункту 10 Глави 2 Положення № 143/зп-16 відповідачем не враховано, що на момент проведення другого етапу кваліфікаційного оцінювання повноваження позивача на здійснення правосуддя були завершені. ОСОБА_1 втратив доступ до підсистеми ЄСІТС (через відсутність КЕП). У результаті, позивач, на відміну від інших суддів, які проходили оцінювання на відповідність займаній посаді, не мав змоги надати Комісії необхідну інформацію та документи в установлені пунктом 8 Розділу V Положення № 143/зп-16 строки, оскільки його можливості для цього були суттєво обмежені.
- Відповідач встановив інші додаткові обставини, які були проаналізовані та враховані при визначенні балів за критеріями професійної етики та доброчесності, зокрема, що у матеріалах суддівського досьє наявна заповнена суддею ОСОБА_1 таблиця, у якій міститься перелік скасованих та змінених судових рішень лише за 2017-2018 роки без зазначення підстав їх скасування та посилань на порушення норм матеріального чи/або процесуального права, тобто за два роки, а не п'ять як того вимагає пункт 8 розділу V Положення № 143/зп-16. При цьому Комісія не навела жодних мотивів та не врахувала, що позивач не мав доступу до матеріалів судових справ через вищезгадані обставини, що значно ускладнило його можливість належно підготуватися до процедури оцінювання, зокрема в частині скасованих або змінених рішень. Комісія, як суб'єкт владних повноважень повинна була зважати на існування додаткових чинників, пов'язаних з військовими діями та окупацією, які мають значення для захисту конституційно гарантованих прав позивача у процедурі оцінювання.
- Комісія мала б зважити на те, що позивач, порівняно з іншими суддями, перебуває в більш невигідному становищі, що могло суттєво вплинути на його можливість виконати вимоги процедури оцінювання у встановлений строк.
- Комісія, приймаючи оскаржуване рішення в частині оцінки недостовірних тверджень, наведених суддею в деклараціях доброчесності за 2016 та 2017 роки, вчинила суперечливу (непослідовну) поведінку у публічно-правових відносинах під час оцінювання.
- Допущені Комісією порушення під час оцінки відповідності судді критеріям: професійної компетентності; професійної етики та доброчесності є протиправними та суттєво вплинули на загальну оцінку відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, результатом чого є сукупність набраних балів 602,72, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, і є таким, що не відповідає займаній посаді тому прийняте рішення Комісії від 15.10.2024 № 178/ко-24 підлягає скасуванню.
- З приводу можливості оскарження рішення ВККС України від 15.10.2024 № 178/ко-24, зазначає, що з прийняттям Закону № 3511-IX від 09.12.2023 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», який набув чинності 30.12.2023, відбулись зміни попереднього правового регулювання відповідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Вважає, що ця істотна зміна нормативного регулювання спірних правовідносин, яка відбулась на момент подання позову, зумовлює необхідність перегляду вищезазначеного підходу щодо можливості самостійного оскарження рішення Комісії, прийнятого за результатами кваліфікаційного оцінювання судді. Окрім того, зазначає, що аналогічних висновків щодо можливості самостійного оскарження рішення Комісії, прийнятого за результатами кваліфікаційного оцінювання судді дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/51/24.
Суд ухвалою від 04.12.2024 позовну заяву залишив без руху та надав позивачеві строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до Суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Суд ухвалою від 18.12.2024 визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до ВККС України, відкрив провадження в адміністративній справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 16 січня 2025 року о 14 годині.
Ухвалою Суду від 22.05.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ВККС України про закриття провадження у справі № 990/365/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії судів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановляючи зазначену ухвалу Суд виходив з того, що рішення ВККС України від 15.10.2024 № 178/ко-24 позивач оскаржує, зокрема, з підстав недотримання процедури проведення кваліфікаційного оцінювання, недотриманні правил та порядку проведення відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання та прийняття відповідачем рішення за відсутності позивача. Ураховуючи зазначене, а також правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/51/24 та від 20.02.2025 у справі № 990/62/24, Суд дійшов висновку, що на цій стадії розгляду не встановлено та відповідачем не доведено визначену пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, підставу необхідну для закриття провадження у справі.
Наступне судове засідання у цій справі призначено на 22.12.2025 о 12 годині.
В судовому засіданні 22.12.2025 Судом з власної ініціативи поставлено на обговорення присутніх учасників справи питання щодо закриття провадження у справі на підставі норм пункту 1 частин першої статті 238 КАС України.
Заслухавши думку учасників справи, з'ясувавши предмет та підстави позову, Суд дійшов таких висновків.
З наявних у справі матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 . Указом Президента України від 24.09.2016 № 410/2016 призначено строком на п'ять років на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області.
Рішенням Комісії від 07.06.2018 № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 .
У межах кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 83,25 бала. За результатами виконаного практичного завдання суддя набрав 84,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 167,75 бала.
Рішенням Комісії від 26 листопада 2018 року №275/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. За результатами іспиту ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Рішенням від 15.10.2024 № 178/ко-24, ухваленого за результатами дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, ВККС України вирішено:
- визначити, що суддя Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 602,72 бала;
- визнати суддю Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;
- внести подання до ВРП про звільнення судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 з посади.
Відповідно до частини першої статті 127 Конституції України (тут і надалі у редакції, чинній станом на дату видання Президентом України Указу про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області), встановлено, що правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
Положенням частини першої статті 128 Конституції України визначено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України були внесені зміни, зокрема, до статей 126, 128.
Згідно із частиною п'ятою статті 126 Конституції України, з урахуванням внесення до неї змін відповідно до вищезгаданого Закону, суддя обіймає посаду безстроково.
За правилами частини першої статті 128 Конституції України у редакції, чинній з 30.09.2016, призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом.
Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" розділ XV "Перехідні положення" Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпунктом 4 якого встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) в редакції Закону № 3511-IX від 09.12.2023 передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри", та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених Законом № 1402-VIII, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Факт відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді встановлюється рішенням Комісії у пленарному складі. Під час ухвалення такого рішення у засіданні Комісії може брати участь представник Громадської ради доброчесності.
У разі систематичної (тричі) неявки судді на будь-який з етапів оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія може розглянути питання щодо відповідності такого судді займаній посаді за його відсутності.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри" від 09.12.2023 № 3511-IX (далі - Закон № 3511-IX) розділ ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII доповнено пунктом 20-1 такого змісту: Якщо Вищою радою правосуддя відмовлено в задоволенні подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення судді у зв'язку з його невідповідністю займаній посаді, суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС України в пленарному складі зі стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді.
Якщо Вищою радою правосуддя не визначено таку стадію, оцінювання продовжується із стадії, визначеної Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, включаючи рішення, прийняті Вищою радою правосуддя до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри".
Глава 1 розділу V Закону № 1402-VIII визначає порядок здійснення кваліфікаційного оцінювання суддів.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Частиною другою статті 84 Закону № 1402-VIII встановлено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.
Положенням частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII визначено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
Відповідно до частин другої, третьої статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Частиною восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII встановлено, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала висновки щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 27.06.2024 у справі № 990/48/24, від 07.11.2024 року у справі № 990/69/24 та від 07.11. 2024 року у справі № 990/115/24.
Подібність правовідносин у вищевказаних справах та у справі, що розглядається обумовлена наявністю тотожних (однакових, ідентичних) елементів:
- суб'єктного складу учасників таких відносин (з однієї сторони - суддя (позивач), якого за результатами кваліфікаційного оцінювання визнано таким, що не відповідає займаній посаді та щодо якого рішенням ВККС України внесене подання до ВРП про його звільнення з посади судді, а з іншої - Комісія (відповідач) як орган, уповноважений законом на проведення такого оцінювання та прийняття за його результатами відповідного рішення);
- предмету позову (оскаржується рішення ВККС України про визнання судді таким (такою), що не відповідає займаній посаді, та внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді із займаної посади);
- підстав позову (незгода суддів з висновками Комісії за результатами їхнього оцінювання, оскільки оскаржені рішення не містили посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, що є підставою для оскарження у суді та скасування таких рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII);
- позовних вимог (визнання протиправним та скасування вищезгаданого рішення ВККС України);
- характеру спірних правовідносин, які виникли у сфері суспільних відносин, врегульованих нормами Закону № 1402-VIII, щодо проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України;
- правового регулювання (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, статті 88, 101 Закону № 1402-VIII та пункти 20, 20-1 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону у редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри");
- обставин справи (кваліфікаційне оцінювання проводилось щодо суддів, які були призначені на посаду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" строком на п'ять років, та за результатами такого оцінювання були визнані такими, що не відповідають займаній посаді, й стосовно яких Комісія направила до ВРП подання про звільнення з посади, яке станом на момент звернення до суду не було предметом розгляду у Вищій раді правосуддя).
Таким чином, правовідносини у справі, яка розглядається, та у справах № 990/48/24, № 990/69/24 та № 990/115/24 є подібними, а висновки щодо застосування норм права, є релевантними.
У згаданих вище постановах Велика Палата Верховного Суду, визнаючи обґрунтованими висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі або про відмову у відкритті такого провадження, виходила з такого.
Кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Водночас за змістом статей 1 та 3 Закону України від 21.12.2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" ухвалення (прийняття) рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, у тому числі й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України за поданням ВККС України.
Отже, вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС України про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар'єри судді, є обов'язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
Рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме собою не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС України про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком Комісії.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення його підсумків (у ВККС України) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього "кваліфікаційного провадження".
Визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.11.2024 року у справі № 990/115/24).
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах "кваліфікаційного провадження" Вища рада правосуддя має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС України. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема можуть вплинути на об'єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов'язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС України про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення. Новими положеннями пункту 20-1 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", на які покликались позивачі під час розгляду справ № 990/48/24, № 990/69/24 та № 990/115/24, та на які також покликається позивач у справі, яка розглядається, врегульована ситуація щодо наслідків прийняття ВРП рішення про відмову у задоволенні рекомендації Комісії про звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. Це рішення є підставою для проведення повторного оцінювання відповідності судді займаній посаді.
Тому, зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС України у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду у наведених вище справах дійшла висновку, що передбачене нормами статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП, та разом із цим рішенням.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2024 у справі № 990/69/24 відзначала, що з урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися після остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП, а також зауважила, що таких підхід до застосування норм права у подібних правовідносинах неодноразово демонструвався в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 9901/672/18, від 08.09. 2021 у справі № 9901/396/19 та інших. Відступу від такого правозастосування у встановленому процесуальним законом порядку не здійснювалось.
Додатково до вищевказаних висновків Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2024 у справі № 990/115/24 зазначила, що якщо проаналізувати зміст частини восьмої статті 101 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", то в ній ідеться про те, що рішення ВККС України, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов'язкових умов - після ухвалення рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.
Окрім того у постанові від 07.11.2024 у справі № 990/115/24 зазначено, що установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС України до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.
У постанові від 07.11.2024 у справі № 990/69/24 Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи про те, що спірне рішення (аналогічне тому, що оскаржується у цій справі) за своєю правовою природою є імперативним приписом, має ознаки правозастосовного індивідуального (персонального) акта щодо позивачки, що порушує її права та законні інтереси, а тому може бути оскарженим до суду. Суд вказав, що такі доводи не є вагомими і переконливими для того, аби віднести цей акт до таких, що підлягають окремому, самостійному оскарженню всупереч вимогам закону про умови, час та обставини його оскарження. Щодо цього треба ще раз застерегти, що не заперечується (не ставиться під сумнів) те, що спірне рішення є і може бути предметом судового розв'язання спору. За законом цей акт підлягає оскарженню, але з дотриманням вимог про умови та час його оскарження, а також із фактом настання події, після якої можна буде виявити, чи справді таке рішення продовжує порушувати права та законні інтереси судді, якого воно стосується й щодо якого прийняте.
У цій же постанові від 07.11.2024 у справі № 990/69/24 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за формою, видовою ознакою, юридичним змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії, яким суддю визнано таким, що не відповідає посаді судді та внесено до ВРП подання про звільнення його (її) з посади, є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення ВККС України, позаяк містить опис перебігу кваліфікаційного оцінювання, за наслідками якого суддя визнана такою, що не відповідає займаній посаді. Таке визнання є формою первинного вираження Комісією свого негативного письмового відзиву (припущення, бачення) на те, чому суддя не може бути суддею (або не відповідає займаній посаді). За законом таке рішення ВККС України не призводить до автоматичної втрати суддею своєї посади, а лише стає підставою (рекомендацією) для компетентного органу - ВРП визначитися, чи висновки про невідповідність займаній посаді є законними, обґрунтованими, мотивованими і справедливими для звільнення судді з "рекомендаційних" причин.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вважала за необхідне вкотре наголосити, що відтермінування дати оскарження до адміністративного суду рішення ВККС України з рекомендацією чи рекомендаційними властивостями про звільнення судді із займаної посади не є обмеженням чи іншим проявом порушення права судді на доступ до суду, оскільки віддалення моменту звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування рішення Комісії з негативними для судді рекомендаціями про звільнення з посади судді само по собі ніяк не заперечує (не робить неможливим) права на доступ до суду.
Виходячи з аналогічних міркувань, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.11.2024 у справі № 990/115/24 також виснувала, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.
Виокремлено, що в протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.
У мотивувальній частині постанови від 07.11.2024 у справі № 990/115/24 Велика Палата Верховного Суду, констатувала, що з огляду на стадійність (послідовність) ухвалення остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена ухвалювати саме ВРП.
Застосовуючи норми пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, згідно з якими суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду у вже згаданій вище постанові також зазначила, що ужите в цій нормі формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
Велика Палата Верховного Суду вкотре зауважила, що подією чи фактором (підставою) для оскарження рішення ВККС України щодо надання рекомендації є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до обставин цієї справи, станом на момент звернення до Суду із цим позовом та дату винесення цієї ухвали рішення ВККС України від 15.10.2024 № 178/ко-24 не було предметом розгляду у ВРП і вона жодного рішення з цього приводу не ухвалювала.
Таким чином, оскаржуване у цій справі рішення, є тим рішенням, яке на стадії узагальнення підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС України не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій ухвалі Верховного Суду та постановах Великої Палати у справах № 990/48/24, № 990/69/24 та № 990/115/24, відступу від яких не відбувалось.
Щодо покликань позивача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/51/24 та від 20.02.2025 у справі № 990/62/24 та його доводів про можливість самостійного оскарження рішення ВККС України від 15.10.2024 № 178/ко-24 прийнятого за результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 та внесення подання до ВРП про його звільнення з посади судді Балаклійського районного суду Харківської області, Суд зазначає таке.
Так, у справі № 990/51/24, на відміну від справи, яка розглядається, позивачка оскаржила не лише рішення ВККС України про визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до ВРП про звільнення її з посади, але й просила визнати протиправними дії Комісії щодо продовження її кваліфікаційного оцінювання.
Відмінними є й підстави позову, які у зазначеній вище справі обґрунтовувались покликанням на обставини про те, що кваліфікаційне оцінювання стосовно неї вже проводилось раніше й було завершене з ухваленням ВРП рішення, яким підтверджено її відповідність займаній посаді судді, на підставі чого Президент України призначив її посаду судді безстроково.
У справі № 990/51/24 позивачка стверджувала, що за таких обставин Комісія протиправно вчинила дії щодо проведення пленарного засідання, на якому було прийняте оскаржене рішення про визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді, та про внесення подання до ВРП правосуддя про звільнення її з посади, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості проведення повторного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді. Позивачка вважала, що Комісія переглянула та скасувала своє попереднє рішення щодо проведення кваліфікаційного оцінювання у спосіб, не передбачений законом, чим порушила принцип верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 990/51/24 та направляючи справу на продовження розгляду, зауважила, що постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції не врахував, що у наведених справах судді оскаржували рішення ВККС України, якими було визнано їх таким, що не відповідають займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про їх звільнення з цієї посади, з підстави незгоди з висновками Комісії за результатами їхнього кваліфікаційного оцінювання, що має місце й у справі, яка розглядається, тоді як у справі № 990/51/24 підставою позову позивачка визначила завершення процедури її кваліфікаційного оцінювання, і саме у зв'язку з цими обставинами вона вважала протиправними оспорювані дії і рішення Комісії щодо її кваліфікаційного оцінювання.
У подібній ситуації Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.02.2025 у справі № 990/62/24 також зазначала, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі з покликанням на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 9901/541/18 та від 07.11.2024 у справі № 990/115/24, не врахував, що у наведених вище справах судді оскаржували рішення ВККС України, якими було визнано їх такими, що не відповідають займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про їх звільнення із цієї посади з підстави незгоди з висновками Комісії за результатами їхнього оцінювання, оскільки такі рішення не містили посилання на визначені законом підстави ухвалення та мотиви.
Проте особливістю справи № 990/62/24 було те, що позивач посилався не на відсутність мотивів або підстав ухвалення рішення ВККС України, а оскаржував процедуру, застосовану до нього, яка не передбачена законом.
У постанові від 20.02.2025 року у справі № 990/62/24, повертаючи справу для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду сформувала й такі висновки:
" 52… Велика Палата Верховного Суду змушена констатувати той факт, що коли межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам.
53. Аналіз наведених правових норм крізь призму сталої практики Верховного Суду щодо оскарження рішень ВККС, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням меж оскарження відповідного рішення, що є предметом розгляду в цій справі, дає підстави для висновку про можливість здійснення судового контролю щодо рішень ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання в частині перевірки цих рішень на наявність наведених в законі процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.
54. Іншими словами, ВРП уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення ВККС з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання ВККС процедури прийняття рішень. Отже, учасник кваліфікаційного оцінювання може оскаржити такі порушення в судовому порядку.".
З аналізу вищевикладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права вбачається, що у випадку оскарження передбаченого частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді з підстав незгоди з висновками Комісії за результатами їхнього кваліфікаційного оцінювання, зокрема, але не виключно, у зв'язку з тим, що такі рішення не містили посилання на визначені законом підстави ухвалення та мотиви, звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС України разом із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати таку рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення (ВРП). При цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією Вищою радою правосуддя.
Такі законодавчі обмеження у оскарженні рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаної ним посади обумовлені специфікою розподілу повноважень у такому оцінюванні між ВККС України, яка підбиває його підсумки, та ВРП, яка розглядає відповідну рекомендацію Комісії (подання про звільнення) й приймає остаточне, юридично значиме для кар'єри судді та обов'язкове до виконання рішення, а також особливостями правової регламентації самої процедур кваліфікаційного оцінювання, яка охоплює усі зазначені стадії (етапи) та має певну послідовність.
Зазначені обмеження обумовлені й тим, що вирішення питання про звільнення судді, зокрема на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України за поданням ВККС України, належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні вказаного подання й лише Вища рада правосуддя має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість передбаченого частиною першою статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді.
У разі ж виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема можуть вплинути на об'єктивність оцінювання, Вища рада правосуддя має не лише право, але й обов'язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
Здійснюючи замість ВРП перевірку вмотивованості та обґрунтованості передбаченого частиною першою статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді до моменту розгляду ВРП викладеної у ньому рекомендації у вигляді подання про звільнення з посади судді, що фактично просить зробити позивач у поданому в цій справі позові, суд втручатиметься у таку виключну компетенцію ВРП і в саму процедуру кваліфікаційного оцінювання, підміняючи вказаний орган і дублюючи його повноваження, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, наявними у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 990/115/24, є неприпустимим.
У такому випадку застосуванню підлягають правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 9901/672/18, від 08.09.2021 у справі № 9901/396/19, від 27.06.2024 у справі № 990/48/24, від 07.11.2024 у справі № 990/69/24, від 07.11.2024 у справі № 990/115/24 та інших, які зводяться до неможливості й передчасності оскарження рішень Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді, що мають рекомендаційний характер, до моменту прийняття ВРП остаточного рішення за результатом розгляду відповідної рекомендації, до якої віднесене й подання про звільнення судді з посади на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.
Якщо ж рішення ВККС України за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді оскаржуються у зв'язку з наявністю наведених в законі процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП, то в такому випадку правила частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII не діють, оскільки в таких умовах виправити ці порушення та захистити права судді може лише суд, уповноважений законом на розгляд відповідної категорії адміністративних справ. В цій ситуації рішення Комісії, яке за своєю юридичною природою є актом індивідуальної дії, може бути оскаржене на підставі статті 55 Конституції України, статей 5 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В такому разі належить застосовувати правові позиції, що містяться, зокрема в постановах від 11.07.2024 у справі № 990/51/24, від 20.02.2025 року у справі № 990/62/24 та інших, у яких сформована позиція про можливість оскарження учасником кваліфікаційного оцінювання таких порушень в судовому порядку безвідносно до рішення ВРП, оскільки остання уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення ВККС України з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання Комісією процедури прийняття зазначених рішень.
Такий підхід до визначення права на оскарження передбаченого частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наявній у постанові від 07.11.2024 року у справі № 990/115/24, й обумовлений необхідністю уникнення дублювання функцій щодо перегляду такого рішення Комісії Верховним Судом та Вищою радою правосуддя, що є неприпустимим і суперечить закону.
З урахуванням висновків, викладених вище, Верховний Суд вважає не релевантними до спірних у цій справі правовідносин правові позиції Великої Палати Верховного Суду, вказані у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/51/24 та від 20.02.2025 у справі № 990/62/24 , щодо наявності у судді права оскаржити рішення ВККС України про непідтвердження ним здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді з поданням (рекомендацією) про звільнення судді з посади, оскільки фактичні обставини, підстави позову, предмети спору та доказування у цій справі та у справі, що розглядається, не є тотожними, а отже й правовідносини у цих справах не є подібними, що не дозволяє врахувати такі висновки у порядку приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
З приводу доводів позивача про зміну починаючи з 30 грудня 2023 року правового регулювання правовідносин, пов'язаних з проведенням ВККС України кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаних ними посад, то Верховний Суд відзначає, що така зміна безпосередньо не торкнулась норм статей 88 та 101 Закону № 1402-VIII у тих правовідносинах, у яких виник спір у справі, яка розглядається, й не змінила регламентацію вказаних відносин настільки, щоб виникало питання про необхідність відступу від викладених раніше висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних до справи, яка розглядається, правовідносинах.
Неможливість оскарження рішень ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання суддів саме у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27.06.2024 у справі № 990/48/24, від 07.11.2024 у справі № 990/69/24 та від 07.11.2024 у справі № 990/115/24, у яких спірні правовідносини виникли після 30 грудня 2023 року - дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», а предмет спору охоплював рішення Комісії, прийняті після вказаної дати.
У підсумку Верховний Суд констатує, що провадження у справі, яка розглядається, належить закрити на підставі норм пункту 1 частин першої статті 238 КАС України, що не суперечить наявному і викладеному у цій ухвалі правозастосуванню Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах та з ним повністю узгоджується, відповідає закону і жодним чином не обмежує гарантоване статтею 55 Конституції України, статтею 5 вказаного Кодексу та статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод право на судовий захист (на оскарження адміністративних актів суб'єктів владних повноважень, на справедливий суд), оскільки стосовно справ означеної категорії на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка встановлює особливі умови звернення за оскарженням рішення ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання судді й відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
З огляду на те, що дана справа на тій стадії спірних правовідносин, які існували станом на момент звернення позивача до суду та за фактичних її обставин, не підлягає розгляду жодним судом, Верховний Суд не має можливості й, відповідно, не роз'яснює позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Керуючись статтями 238, 241-243, 248, 250, 256, 262, 266 КАС України, Суд
Закрити провадження у справі № 990/365/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Бевзенко
Судді: А. А. Єзеров
С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій
В. М. Шарапа