22 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 2а-35/10
адміністративне провадження № К/990/34731/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (суддя Козак О. В.) від 19 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (судді: Полотнянко Ю. П., Смілянець Е. С., Драчук Т. О.) від 29 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Хмельницькій області, третя особа - дочірнє підприємство державної акціонерної компанії «Хліб України» (далі -ДП ДАК «Хліб України»), про визнання дій протиправними, зобов'язання усунути страхувальником порушення, стягнення моральної шкоди, і
ОСОБА_1 у грудні 2006 року звернулася до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії та бездіяльність начальника ГУ ПФУ в Хмельницькій області, через які вона не може реалізувати своє право на перерахунок пенсії за віком відповідно до вимог статті 64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки пенсійний орган не усуває виявлені порушення законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків страхувальником, протиправно сприяє страхувальнику, що ухиляється від сплати внесків до Пенсійного фонду України із заборгованої та виплаченої їй за рішенням суду зарплати за липень-грудень 2000 року;
- зобов'язати відповідача усунути порушення страхувальником частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та забезпечити її право на перерахунок пенсії за віком з використанням заробітку за період, обраний нею для обчислення пенсії, з 01 липня 1995 року по 30 червня 2000 року, та за даними персоніфікації з усієї заробленої нею зарплати за липень-грудень 2000 року помісячно з урахуванням сум заборгованої і виплаченої за рішенням суду зарплати за місяцями її нарахування, зокрема з урахуванням сум компенсації за нині чинними ставками страхових внесків і максимальною величиною на час справляння внесків згідно зі статтею 41 цього Закону;
- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановою від 03 лютого 2010 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії відповідача та зобов'язав його усунути порушення страхувальником - ДП ДАК «Хліб України», сплатити внески з усієї заробітної плати ОСОБА_1 за липень - грудень 2000 року помісячно, з урахуванням сум заборгованої і виплаченої за рішенням суду заробітної плати за місяцями її нарахування з урахуванням сум компенсації за ставками страхових внесків на час їх справляння і таким чином забезпечити право позивача на перерахунок пенсії за віком. Постановив стягнути з управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому моральну шкоду в сумі 300 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Цей самий суд додатковою постановою від 08 квітня 2010 року доповнив резолютивну частину постанови присудом про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому усунути порушення страхувальником - ДП ДАК «Хліб України» сплатити внески з усієї заробітної плати ОСОБА_1 за липень-грудень 2000 року помісячно реченням за місяцями її нарахування та за ставками й максимальними обмеженнями на час їх справляння - за липень 2000 року 1 812 грн 64 коп., за серпень - 1391 грн 21 коп., за вересень 2000 року - 869 грн 46 коп., за жовтень - 884 грн, за листопад - 882 грн 53 коп., за грудень - 1 290 грн 38 коп., з урахуванням сум заборгованої і виплаченої за рішенням суду заробітної плати за місяцями її нарахування, з урахуванням сум компенсації за ставками страхових внесків на час їх справляння, забезпечивши право позивачки на перерахунок пенсії за віком.
За наслідками апеляційного перегляду Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову від 17 листопада 2011 року, якою апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково, постанову суду першої інстанції скасував у частині визнання дій та бездіяльності управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому протиправними, стягнення з управління Пенсійного фонду України в місті Хмельницькому моральної шкоди і в цій частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. В решті постанову та додаткову постанову від 08 квітня 2010 року залишив без змін.
Сторони не примирилися із таким присудом і подали касаційні скарги, за наслідками розгляду яких 29 січня 2014 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу, якою касаційні скарги залишив без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Надалі, через невиконання судового рішення, позивачка звернулася до суду із заявою в порядку контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 10 жовтня 2019 року у справі № 686/14496/16-а, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, задовольнив заяву ОСОБА_1 , подану в порядку контролю за виконанням судового рішення у справі № 2а-35/10, та наклав штраф на керівника суб'єкта владних повноважень ? начальника ГУ ПФУ в Хмельницькій області Заярнюк Ольгу Сергіївну, як на відповідальну за виконання постанови Хмельницького міськрайонного суду від 03 лютого 2010 року та додаткової постанови від 08 квітня 2010 року у справі № 2а-35/10, у сумі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з якого половину стягнув на користь ОСОБА_1 , а іншу половину ? до Державного бюджету України.
31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із заявою-клопотанням про зобов'язання управління Пенсійного фонду у місті Хмельницькому подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення та додаткового рішення у справі № 2а-35/10.
Цей же суд 03 жовтня 2022 року постановив ухвалу, якою задовольнив частково подане клопотання. Наклав штраф на керівника суб'єкта владних повноважень ? начальника ГУ ПФУ у Хмельницькій області Крупу О. В., відповідального за виконання постанови Хмельницького міськрайонного суду від 03 лютого 2010 року та додаткової постанови від 08 квітня 2010 року у справі № 2а-35/10, в розмірі 25 (двадцяти п'яти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на суму 105 140 грн, з якого половину суми (52 570 грн) стягнув на користь ОСОБА_1 , іншу половину в розмірі 52570 грн - до Державного бюджету України.
Суд також встановив новий строк подання звіту до 20 жовтня 2022 року та повторно зобов'язав начальника ГУ ПФУ у Хмельницькій області Крупу О. В. подати до суду звіт про виконання постанови Хмельницького міськрайонного суду від 03 лютого 2010 року та додаткової постанови від 08 квітня 2010 року у справі № 2а-35/10. У задоволенні решти вимог відмовив.
Відповідач не погодився із таким рішенням і подав апеляційну скаргу, за наслідками розгляду якої Сьомий апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу задовольнив повністю, скасував оскаржувану ухвалу (від 03 жовтня 2022 року) та ухвалив нову постанову, якою відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 31 серпня 2020 року щодо судового контролю за виконанням судового рішення.
05 червня 2023 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд постанови цього ж суду від 20 грудня 2022 року за нововиявленими обставинами. Цей самий суд ухвалою від 07 липня 2023 року повернув цю заяву, а перед тим відмовив у задоволенні заяви про продовження строку на усунення недоліків (вад) поданої заяви.
14 березня 2024 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою закрив провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Цей же суд 27 грудня 2024 року постановив ухвалу, якою встановив спосіб виконання ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2019 року щодо стягнення штрафу шляхом видачі виконавчого листа.
Ця ухвала була оскаржена до суду апеляційної інстанції, який постановою від 25 лютого 2025 року скасував її та ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення або заміни способу виконання судового рішення.
06 березня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справі № 2а-35/10 і Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 19 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року, повернув цю заяву заявниці з підстави пропуску строку звернення з такою заявою.
ОСОБА_1 не примирилася із такими судовими рішеннями та подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Хохуляк В. В. (суддя-доповідач), Олендер І. Я., Ханова Р. Ф.
Верховний Суд ухвалою від 27 серпня 2025 року прийняв до розгляду згадану касаційну скаргу, відкрив по ній касаційне провадження та витребував матеріали справи № 2а-35/10.
27 жовтня 2025 року суддя-доповідач (Хохуляк В. В.) постановив ухвалу про призначення справи до розгляду.
28 жовтня 2025 року судді Хохуляк В. В., Олендер І. Я. та Ханова Р. Ф. заявили самовідвід від розгляду цієї справи.
За наслідками розгляду поданих заяв суддів Верховний Суд 28 жовтня 2025 року постановив ухвалу, якою подані заяви задовольнив. Вирішив передати матеріали справи № 2а-35/10 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання усунути порушення, стягнення моральної шкоди до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду і Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.
Ухвала мотивована тим, що судді Хохуляк В. В. (суддя-доповідач), Олендер І.Я., Ханова Р.Ф. введені до складу судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а справа, передана їм на розгляд, не належить до категорій адміністративних справ, на розгляді яких спеціалізуються судді у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Спір відноситься до категорії справ зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики (пункт 112000000 Загального класифікатора спеціалізацій суддів та категорій справ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2025 року для касаційного перегляду був визначений склад колегії суддів: Гриців М. І. (головуючий суддя), Стеценко С. Г., Тацій Л. В.
Відзив від відповідача до суду не надходив.
Колегія суддів Верховного Суду дослідила наведені в касаційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржувані судові рішення і вважає за необхідне заначити таке.
Предметом касаційного перегляду є рішення судів попередніх інстанцій, якими ОСОБА_1 повернули заяву, яку вона подала в порядку, визначеному статтею 383 КАС України у справі № 2а-35/10, оскільки заявниця не долучила до заяви докази направлення заяви третій особі у справі № 2а-35/10 (ДП ДАК «Хліб України»). Ці дії суди розцінили як порушення частини третьої статті 383 КАС України. До того ж суди виявили, що заявниця ОСОБА_1 заяву, яка подається в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, насправді подала з пропуском передбаченого частиною четвертою статті 383 цього Кодексу десятиденного строку звернення до суду.
Стосовно пропуску строку, то суди зазначили, що про порушення своїх прав позивачка дізналась або повинна була дізнатись з постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року, якою цей суд скасував рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 560/10409/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Хмельницькій області, начальника ГУ ПФУ в Хмельницькій області Крупи О. В. про визнання рішення, бездіяльності та дій протиправними, визнання незаконним й протиправним розпорядження, скасування розпорядження та зобов'язання вчинити дії, та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд, коли ухвалював таке рішення, з-поміж іншого, виходив з того, що оскільки позивачка у позовній заяві сфокусувала увагу на те, що відповідач шляхом бездіяльності та іншими формами пасивної (неактивної) поведінки під час виконання судового рішення порушує її права, свободи та інтереси, то у такому разі заявниця повинна була звертатися до суду зі заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), яка подається в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, а не подавати новий адміністративний позов. Посилання позивачки на те, що суд [вже раніше відмовляв] у розгляді цього питання, апеляційний суд потрактував так, що ця відмова не позбавляє її права оскаржити це рішення або звернутись до суду із новою заявою. Визнав, що суд першої інстанції хибно виснував, що вимоги позивачки підлягають розгляду в межах окремої справи, бо всі її вимоги у цій справі стосуються винятково виконання судового рішення у справі № 2а -35/10 і мають вирішуватися в порядку, визначеному статтею 383 КАС України.
До того ж суд зазначив, що ОСОБА_1 брала участь в судовому засіданні під час розгляду апеляційним судом справи № 560/10409/23, мала знати про порушення своїх прав і про форми їхнього захисту (зокрема, що вона повинна була звертатися до суду в порядку, визначеному статтею 383 КАС України із відповідною заявою). Суд зважив й на те, що про порушення і про форми захисту своїх прав заявниці було відомо ще у січні 2025 року. Утім до суду з такою заявою вона звернулася аж 06 березня 2025 року.
Покликання заявниці ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 560/10409/23 суд визнав безпідставним, позаяк цією ухвалою касаційний суд відмовив у відкритті касаційного провадження з тієї причини, що касаційна скарга подавалася про перегляд судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню.
Пам'ятаючи, що касаційний перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС), Верховний Суд у межах обставин цієї справи має дати відповідь на питання - з якого часу має починатися відлік строку, встановленого статтею 383 КАС України, для подання заяви у порядку, визначеному цією статтею Кодексу, якщо про можливість подання такої заяви особа довідалася із судового рішення апеляційного суду, а обставинами, які виправдовують несвоєчасне звернення зі заявою, яка подається в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, є те, що заявниця оскаржила рішення суду апеляційної інстанції до касаційного суду, очікувала касаційного перегляду й правомірно сподівалася на позитивні результати касаційного перегляду.
Щоб відповісти на порушені питання, насамперед, треба коротко нагадати обставини справи.
Позивачка після судового розгляду поданого позову з означеними вище вимогами, отримала позитивні для себе результати судового розв'язання спору у справі № 2а-35/10 (їхній зміст та правничі властивості наведені вище).
Оскільки ці судові рішення не виконувались, ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Хмельницькій області, начальника ГУ ПФУ в Хмельницькій області Крупи О. В. про визнання рішення, бездіяльності та дій протиправними, визнання незаконним й протиправним розпорядження, скасування розпорядження та зобов'язання вчинити дії (справа № 560/10409/23). Цей суд ухвалою від 20 вересня 2024 року указані вимоги задовольнив частково.
Апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду цього рішення постановою від 22 січня 2025 року скасував його та відмовив у задоволенні позовних вимог. Також визнав хибним рішення суду першої інстанції розглядати заявлені вимоги позивачки в рамках окремого (самостійного) позовного провадження чи як окрему справу, оскільки всі вимоги позивачки у цій справі (№ 560/10409/23) стосуються винятково виконання судового рішення у справі № 2а-35/10, і через це мають вирішуватися в порядку, визначеному статтею 383 КАС України. У відповідь на доводи позивачки про те, що суд [раніше] відмовив їй у розгляді цього питання відповідно до вимог статті 383 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначив, що така відмова не позбавляє її права оскаржити це рішення або звернутись до суду із новою заявою. Ще суд вказав, що позивачка мала звертатися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення, в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, а не подавати новий адміністративний позов.
ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням та подала касаційну скаргу, проте касаційний суд 24 квітня 2025 року постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження з тих підстав, що скарга була подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
06 березня 2025 року ОСОБА_1 подала до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області заяву у порядку, визначеному статтею 383 КАС України, у справі № 2а-35/10. За наслідками розгляду цієї заяви Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 19 травня 2025 року повернув цю заяву заявниці.
Ухвалу мотивував тим, що заявниця до заяви не долучила доказів направлення копії заяви третій особі (ДП ДАК «Хліб України»; справа № 2а-35/10), а також, що подала заяву поза межами встановленого частиною четвертою статті 383 КАС України десятиденного строку. Суд підкреслив, що ОСОБА_1 брала участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції під час розгляду справи № 560/10409/23, тому знала про порушення її прав та про те, що вона повинна була звертатися до суду в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, з відповідною заявою. Про це їй було відомо ще в січні 2025 року. Натомість з такою заявою ОСОБА_1 звернулася аж 06 березня 2025 року, тобто по спливу значного проміжку часу.
Суд визнав безпідставними покликання заявниці на ухвалу Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 560/10409/23 як на підставу дотримання строків звернення до суду із заявою у порядку, визначеному статтею 383 КАС України, оскільки виходив з того, що заявниця подавала касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню. Відтак виснував, що такого роду обставини не можуть легітимізувати своєчасність звернення до суду зі заявою, яка подається в порядку, визначеному статтею 383 КАС України.
ОСОБА_1 не примирилася із таким рішенням суду першої інстанції і оскаржила його до апеляційного суду, який своєю постановою від 29 липня 2025 року залишив без змін оскаржуване рішення, оскільки повністю погодився із висновками суду першої інстанції.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушеннями процесуального закону, ОСОБА_1 оскаржила їх до суду касаційної інстанції.
Підставою для касаційного оскарження скаржник називає неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Гадає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначають подію, від настання якої потрібно вести лік строку для звернення до суду з відомою заявою. Переконана, що вона не порушила строк звернення до суду. Оскільки з 2009 року по дату подання заяви жоден документ не надсилався третій особі (ДП ДАК «Хліб України»), тому [фактично] не виникало обов'язку виконувати вимоги частини третьої статті 383 КАС України в частині надсилання копії заяв цій особі. Просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції до іншого судді для продовження розгляду.
У IV розділі КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» регламентована можливість визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Згідно зі статтею 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Суди попередніх інстанцій у своїх судових рішеннях виходили з того, що заявниця схибила, коли відлік встановленого статтею 383 КАС України строку для подання такої заяви почала вести від дати постановлення Верховним Судом ухвали (від 24 лютого 2025 року) про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 560/10409/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Хмельницькій області, начальника ГУ ПФУ в Хмельницькій області Крупи О. В. про визнання рішення, бездіяльності та дій протиправними, визнання незаконним й протиправним розпорядження, скасування розпорядження та зобов'язання вчинити дії, бо ще з дати оголошення судом апеляційної інстанції судового рішення, на якому вона була, ? 22 січня 2025 року, вона відала (не могла не знати) про те, що з вимогами щодо невиконання рішення суду у справі № 2а-35/10 треба звертатися із заявою у порядку, визначеному статтею 383 КАС України, а не подавати новий позов, бо фактично заявлені в позовній заяві вимоги стосуються невиконання судового рішення у справі № 2а-35/10. Покликання заявниці на ухвалу Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 560/10409/23 суди визнали безпідставними, оскільки суд відмовив у відкритті касаційного провадження, через те що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд не може не погодитися з висновками суду першої та апеляційної інстанцій і зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами і про такі обставини заяви має сам звіщати суд.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах, що неприпустимо у правовій системі, де панує правопорядок.
Однак треба пам'ятати й про те, що невиконання або несвоєчасне виконання постановленого на користь особи рішення суду є порушенням (обмеженням) права на справедливий суд. Суд не повинен тлумачити приписи частини четвертої статті 383 КАС України у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду. Трактування правил цієї статті повинне перебувати в системному зв'язку з принципом обов'язковості судового рішення.
Водночас учасники справи та суд не можуть ігнорувати своєрідність, особливість запровадженого процесуальним законом способу забезпечення виконання акта суду адміністративної юрисдикції власне суб'єктом владних повноважень, який своєю бездіяльністю, дією чи рішенням протиправно не виконує судового рішення, ухваленого по суті спору. Для реалізації права на оскарження дій суб'єкта владних повноважень на цій стадії судового провадження і особа, на користь якої постановлено судове рішення, і суд повинні відповідно дотримуватися і застосовувати веління процесуального закону стосовно форми, порядку та умов звернення за захистом права на виконання судового рішення. У цьому сегменті спірних правовідносин їхні суб'єкти мають розуміти винятковість способу забезпечення виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, тому повинні неухильно дотримуватися як строків подання заяви в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, особливо граничного (крайнього, кінцевого) терміну звернення, передбаченого цією статтею, так і інших вимог, встановлених цією статтею цього Кодексу.
Приміром, за частиною четвертою згадуваної статті заяву, зазначену у її частині першій, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Отож, якщо особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, то таку заяву ця особа повинна подати виключно в межах строку пред'явлення до виконання виконавчого листа з дотриманням десятиденного строку з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, оскільки встановлення й дотримання цього строку зумовлено не тільки і не стільки діями, зокрема, органів та/чи осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, скільки передбаченими процесуальним законом додатковими особливими «спонуками», які можуть бути застосовані до суб'єкта владних повноважень для належного, повного та вчасного виконання судового рішення.
Тобто, коли заявник вирішив звернутися до суду в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, він, окрім дотримання вимог самої заяви, зобов'язаний зважати на строки звернення, пропуск яких унеможливлює прийняття судом до розгляду такої заяви та розгляд її по суті.
Наведені висновки не є новітніми, а узгоджуються із сталою практикою Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
Повертаючись до обставин цієї справи, як уже зазначалось, Верховний Суд має дати ствердну відповідь на питання, чи є та обставина, що заявниця була присутня при оголошенні рішення суду апеляційної інстанції, в якому містилося судження про те, що подання нового позову, який стосується виконання судового рішення у іншій судовій справі, є неналежним способом захисту свого порушеного права, позаяк з такими вимогами треба звертатися до суду із заявою в порядку, визначеному у статті 383 КАС України у тій справі, де не виконується судове рішення, навіть попри те, що особа вже зверталася із такою заявою, що свідчила б про обізнаність цієї особи про порушення своїх прав, у розумінні необхідності подання заяви, у порядку, визначеному статтею 383 КАС України.
Варто зазначити, що ані процесуальним законом, зокрема, статтею 383 КАС України, ні судовою практикою не визначено вичерпний та/або примірний перелік випадків, які свідчать про обізнаність особи про порушення своїх прав у зв'язку з невиконанням судового рішення, проте це не означає, що через це можна довільно трактувати такі випадки (обставини).
У цьому контексті Верховний Суд наголошує, що визначальним для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із заявою, зазначеною у частині першій статті 383 КАС України, є дата, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, пов'язане саме з оскарженням дій та бездіяльності відповідача при примусовому виконанні судового рішення, на користь чого свідчать приписи пунктів 6-8 частини другої статті 383 КАС України, за якими позивач має зазначити у заяві, зокрема: відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформацію про хід виконавчого провадження.
Тобто перебіг десятиденного строку на звернення до суду із заявою в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, починається із дати, коли особа-позивач дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів діями або бездіяльністю відповідача, пов'язаними з примусовим виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.
Посилаючись на обставини справи, суди попередніх інстанцій виходили з того, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 довідалася із рішення суду апеляційної інстанції (від 22 січня 2025 року) у справі № 560/10409/23, адже саме цим рішенням роз'яснено, що треба звертатися саме у порядку, визначеному статтею 383 КАС України.
Суди відхилили доводи ОСОБА_1 про своєчасне подання заяви за умови, якщо вести відлік строку його подання від дати ухвалення судом касаційної інстанції рішення про відмову у відкритті касаційного провадження. Суди визнали ці доводи безпідставними, позаяк вирішили, що вибір заявницею процедури касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, в якому містилася вказівка для заявниці ОСОБА_1 про формат захисту її права на належне та своєчасне виконання судового рішення, не є тим об'єктивним фактором, який виправдовує чи легітимізує можливість подання заяви в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, не від дати, коли заявниця насправді дізналася про спосіб захисту своїх прав від дати ухвалення судового рішення апеляційним судом у справі № 560/10409/23, а від дати перегляду цих рішень судом найвищої інстанції. До того ж заявниця ОСОБА_1 мала вибір або виконати «рекомендацію» судів попередніх інстанцій і подати заяву в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, з дотриманням строків, передбачених цією процесуальною нормою, або вибрати спосіб оскарження цих судових рішень і заразом ризикнути тим, що після негативних результатів касаційного оскарження, вона не зможе подати «рекомендовану» судовим рішенням заяву в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, з дотриманням строків. До сказаного треба додати, що заявниця ОСОБА_1 не могла не розуміти, що предметом касаційного перегляду заявляються судові рішення судів попередніх інстанцій, зокрема й рішення суду апеляційної інстанції, які не оскаржуються в касаційному порядку, а також того, що від самого початку касаційне оскарження цих рішень не давало правомірних сподівань на можність ведення відліку строку подання заяви в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, від дати ухвалення процесуального рішення судом касаційної інстанції.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що вимога судів попередніх інстанцій про необхідність надсилання поданої заяви (від 06 березня 2025 року), у порядку статті 383 КАС України, третій особі (ДП ДАК «Хліб України»), не ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи, позаяк починаючи з 2009 року до дати подання вказаної заяви, ні суди, ні сама заявниця ніколи і нікому не надсилала, зокрема і й провадження, розпочатих за правилами у порядку статей 382 та 383 КАС України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до другого абзацу частини третьої статті 383 КАС України до заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи, а згідно з абзацом другим частини п'ятої статті 383 КАС України у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, , така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що вона є ясною і зрозумілою, що якщо заявник звертається до суду із такою заявою, то однією із вимог є надання доказів надсилання такої заяви іншим учасникам справи.
Процесуальний закон (частина перша статті 42 КАС України) вказує, що учасниками справи є сторони та треті особи.
Відповідно до постанови Хмельницького міськрайонного суду від 03 лютого 2010 року позивачем є ОСОБА_1 , відповідачем ГУ ПФУ у Хмельницькій області, а третьою особою є ДП ДАК «Хліб України».
Згідно з матеріалами справи заяву в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, ОСОБА_1 подала до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області через підсистему «Електронний суд» 06 березня 2025 року. До заяви додала, зокрема, квитанцію (№ 2857393) про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС - юридичної особи ГУ ПФУ в Хмельницькій області. Доказів про направлення заяви третій особі - ДП ДАК «Хліб України», заявниця не надала.
З огляду на викладені обставини справи та зазначені законодавчі норми, які чітко прописують, які документи та дії треба вчинити у разі подання заяви в порядку, визначеному статтею 383 КАС України (необхідність додати до заяви докази надсилання заяви іншим учасникам справи), та передбачають наслідки, які настають у разі невиконання заявником вимог, встановлених цією статтею Кодексу, Верховний Суд вважає, що посилання судів попередніх інстанцій на невиконання вимог процесуального закону в частині інформування учасників справи про подання заяви шляхом надсилання їм її копій, є такими, що відповідають вимогам процесуального закону та підтверджуються фактичними обставинами справи.
Окремо треба зазначити, що попередня поведінка заявниці ОСОБА_1 , коли вона не направляла третій особі жодних документів, не може бути слушним і раціональним аргументом, який виправдовує і дозволяє таким самим чином не виконувати вимоги процесуального закону про надсилання копій документів третій особі та іншим учасникам справи у випадках, коли позивач подає заяву в порядку, визначеному статтею 383 КАС України.
З огляду на наведене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, тому немає підстав для втручання в оскаржувані судові рішення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення про часткове задоволення позову є обґрунтованими та відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 треба залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання усунути страхувальником порушення, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді С. Г. Стеценко
Л. В . Тацій