ф
Іменем України
19 грудня 2025 року
м. Київ
справа №990/51/24
адміністративне провадження № П/990/51/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Стеценка С.Г. та Чиркіна С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу адміністративну справу № 990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. 26 лютого 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі -ВККС, Комісія, відповідач), у якому просила визнати протиправними дії Комісії щодо продовження кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 та скасувати рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі -ВРП) про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади (далі - оскаржуване рішення).
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
2. В обґрунтування позову позивачка зазначає, що 29 січня 2024 року ВККС провела пленарне засідання, на якому розглядалося питання підтримки рішення колегії ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, ухваленого за результатами кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді.
3. Позивачка посилається на пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), відповідно до якого відповідність займаній посаді суддів, призначених строком на п'ять років або обраних безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.
4. Позивачка наголошує, що чинне законодавство не передбачає процедури розгляду ВККС у пленарному складі рішень, ухвалених її колегіями, щодо суддів, яких уже визнано такими, що відповідають займаній посаді, та стосовно яких ВРП прийняла рішення про внесення Президентові України подання про призначення на посаду.
5. Зазначає, що на момент проведення пленарного засідання 29 січня 2024 року її відповідність критеріям доброчесності, професійної етики та займаній посаді була підтверджена рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20. За таких обставин дії ВККС щодо проведення пленарного засідання та ухвалення спірного рішення є, на її думку, протиправними, оскільки закон не передбачає можливості повторного оцінювання судді з метою підтвердження відповідності займаній посаді.
6. Позивачка вважає, що фактичний перегляд ВККС свого рішення від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 та його скасування у спосіб, не передбачений законом, порушує принцип верховенства права.
7. Крім того, позивачка зазначає, що у зв'язку з порушенням її прав оскаржуваним рішенням вона має право на його оскарження на підставі положень Конституції України, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, практики Європейського суду з прав людини, а також висновків Конституційного Суду України, незалежно від підстав, визначених частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII.
8. Відповідач позовні вимоги не визнав, 20 березня 2024 року надав Суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову і зазначив, що у зв'язку з наявністю висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, процедура оцінювання судді на відповідність займаній посаді мала завершуватися ухваленням рішення Комісією у порядку, передбаченому абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, тобто шляхом підтримання рішення колегії у пленарному складі Комісії.
9. ВККС вважає безпідставними твердження позивачки про те, що рішення Комісії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 було реалізовано рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20, оскільки станом на цю дату Комісією не було виконано вимоги абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, а відтак зазначене рішення не набрало чинності.
10. Крім того, відповідач вважає необґрунтованими доводи позивачки щодо непоширення на неї положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, оскільки позивачку було призначено на посаду судді безстроково у грудні 2021 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». При цьому кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді було призначено ще у жовтні 2017 року, до обрання її суддею безстроково.
ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Шарапа В. М.- головуючий суддя, судді: Стародуб О. П., Стрелець Т. Г., Коваленко Н. В., Тацій Л. В.
12. Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів.
13. 27 травня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою задовольнив клопотання ВККС про закриття провадження в адміністративній справі № 990/51/24. Провадження у справі № 990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій та визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 закрив.
14. Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 липня 2024 року задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2024 року, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.
15. Після надходження з Великої Палати Верховного Суду 16 липня 2024 року справа №990/51/24 передана для продовження розгляду Верховним Судом у складі тієї ж колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
16. 27 січня 2025 року судді Шарапа В.М., Стародуб О.П., Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г. та Тацій Л.В. заявили самовідводи з підстав порушення порядку визначення судді для розгляду адміністративної справи №990/51/24. Зокрема вказують на те, що брали участь у вирішенні цієї справи Верховним Судом як судом першої інстанції, постановивши ухвалу від 27 травня 2024 року про закриття провадження у справі, що унеможливлює їх повторну участь у розгляді цієї ж справи.
17. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року заяви суддів Шарапи В.М., Стародуба О.П., Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Шарапу В.М., Стародуба О.П., Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В. від розгляду справи №990/51/24.
18. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року №107/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
19. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2025 року визначено новий склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мартинюк Н.М., судді: Жук А.В., Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М., Радишевська О.Р.
20. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення.
21. Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження.
22. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, яке відбудеться 5 березня 2025 року о 12:00 год в приміщенні суду за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5, м. Київ, 01029.
23. На підставі Розпорядження від 29 липня 2025 року № 768/0/78-25 з огляду на службову записку секретаря судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Мельник-Томенко Ж. М. від 29 липня 2025 року № 563/0/64-25 про проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв'язку з перебуванням судді Мартинюк Н. М. у відпустці по вагітності та пологах, відповідно до підпункту 2.3.46 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року № 39, пункту 3.2, 3.3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 21 березня 2025 року № 7, призначено повторний автоматизований розподіл у справах, доданих до журналу передач № 29500/25, серед яких, зокрема, є і справа № 990/51/24.
24. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 липня 2025 року для розгляду адміністративної справи № 990/51/24 визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач - Берназюк Я.О. (головуючий суддя), судді - Гриців М.І., Кравчук В.М., Стеценко С.Г. та Чиркін С.М.
25. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року прийнято до провадження справу №990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення. Розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
26. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року заяву судді Гриціва М.І. про самовідвід у справі №990/51/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення задоволено. Відведено суддю Гриціва М.І. від розгляду справи №990/51/24. Матеріали справи №990/51/24 передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.
27. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 жовтня 2025 року для розгляду адміністративної справи № 990/51/24 визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач - Берназюк Я.О. (головуючий суддя), судді - Бучик А.Ю., Кравчук В.М., Стеценко С.Г. та Чиркін С.М.
28. У судовому засіданні, що відбулося 11 листопада 2025 року, колегія суддів, порадившись на місці, задовольнила спільне клопотання представників позивачки про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження та надала сторонам можливість, у разі наявності відповідного наміру, подати письмові пояснення протягом п'яти робочих днів.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
29. Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив таке.
30. Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на п'ять років.
31. Указом Президента України від 06 вересня 2013 року № 503/2013 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку.
32. Рішенням ВККС від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
33. До Комісії 13 березня 2018 року електронною поштою надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
34. 19 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
35. Рішенням ВККС у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 762,875 бала, а тому підлягає визнанню такою, що відповідає займаній посаді.
36. У зазначеному рішенні Комісії вказано, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС (далі - Регламент) у редакції, чинній на момент його ухвалення.
37. Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07 листопада 2019 року, припинено повноваження членів ВККС.
38. Рішенням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 Президентові України внесено подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва. У рішенні зазначено, що Вища рада правосуддя, оцінивши обставини, у тому числі наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Крім того, вказано, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду Комісії, яка надала їм належну оцінку у межах процедури кваліфікаційного оцінювання.
39. Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.
40. 01 червня 2023 року ВРП призначила 16 членів ВККС.
41. 20 липня 2023 року Комісія прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді, проте відповідне питання було винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через наявність висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
42. 22 січня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції, у якому новий склад ГРД, проаналізувавши інформацію про суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , виявив дані, що дають підстави для висновку про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. При цьому ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, однак потребувала пояснень з боку судді.
43. 22 січня 2024 року Комісія надіслала ОСОБА_1 копію цього висновку та запропонувала надати пояснення щодо викладених у ньому обставин.
44. Також 24 січня 2024 року Комісією надіслано запит до Святошинського районного суду міста Києва щодо підтвердження інформації про перебування судді у відпустці з 21 до 27 квітня 2022 року та надання копій наказів про відкликання судді з відпусток за вказаний період.
45. 26 січня 2024 року до Комісії надійшла відповідь Святошинського районного суду міста Києва.
46. 26 січня 2024 року на адресу Комісії від ОСОБА_1 надійшли пояснення стосовно висновку ГРД.
47. 29 січня 2024 року ВККС проведено засідання у пленарному складі, під час якого заслухано доповідача, досліджено рішення колегії Комісії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, висновок ГРД у новій редакції, пояснення судді ОСОБА_1 та інші обставини. За результатами розгляду Комісія дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності.
48. За підсумками засідання ВККС ухвалено рішення № 32/ко-24, яким вирішено визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внести до ВРП подання про її звільнення.
49. Не погодившись із діями Комісії щодо проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання та прийнятого на ньому рішення № 32/ко-24, позивачка звернулася з цим позовом до Верховного Суду.
V. ОЦІНКА СУДУ
50. Суд, вивчивши доводи позивачки та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.
51. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
52. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
53. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
54. Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
55. На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
56. Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов'язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
57. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
58. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
59. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
60. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
61. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
62. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
63. До того ж частина перша статті 129 Конституції України зобов'язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке здійснює ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
64. У рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15, п. 85) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов'язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (рішення у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, п. 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (п. 116 цього Рішення).
65. ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, вважаючи, що ВККС прийняла рішення від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 з перевищенням наданих їй повноважень, у спосіб, який не ґрунтується на вимогах Конституції та законів України, а тому є протиправним та таким, що порушує її статус судді, гарантований нормами основного закону та спеціального законодавства.
66. На переконання позивачки, Комісія у пленарному складі фактично здійснила повторне кваліфікаційне оцінювання, незважаючи на те, що процедура оцінювання на відповідність займаній посаді була повністю проведена та завершена ще у 2017-2019 роках: рішенням колегії ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 визнано її такою, що відповідає займаній посаді. Крім того, рішенням ВРП від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 внесено подання Президентові України, а Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 призначено її на посаду судді безстроково. На думку позивачки, такі рішення означають завершення всієї процедури оцінювання й унеможливлюють будь-яке подальше втручання у вже встановлений статус судді.
67. Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву доводить, що не було нормативно-правових підстав для закінчення кваліфікаційного оцінювання позивачки після ухвалення колегією Комісії рішення про її відповідність займаній посаді за наявності висновку ГРД про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без розгляду питання про підтримання такого рішення пленарним складом Комісії.
68. Таким чином, суть спірних правовідносин полягає в тому, що після завершення конституційно визначеної процедури призначення позивачки на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва, яка ґрунтувалася на результатах кваліфікаційного оцінювання та рішенні Вищої ради правосуддя, ВККС у новому складі, посилаючись на новий висновок ГРД, фактично ініціювала повторний перегляд вже завершеного кваліфікаційного оцінювання та прийняла рішення про невідповідність позивачки займаній посаді.
69. Оцінюючи зазначені твердження учасників справи, колегія суддів виходить з того, що спірне рішення ВККС безпосередньо зачіпає право позивачки на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, у його складовій, що охоплює доступ до обраної професії судді та можливість встановлювати і розвивати професійні відносини. За підходом, сформульованим ЄСПЛ, втручання у це право може мати місце як через підстави застосування спірного заходу, так і через його наслідки, якщо вони істотно впливають на професійний статус та репутацію особи. Проте таке втручання може бути визнане сумісним зі статтею 8 Конвенції лише за умови відповідності критеріям пункту 2 цієї статті, а саме: якщо воно здійснене «згідно із законом», переслідує законну мету та є «необхідним у демократичному суспільстві» для її досягнення.
70. Так, за правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
71. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
72. Отже, судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
73. Як установлено Судом, Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чутівського районного суду Полтавської області строком на 5 років. В подальшому, Указом Президента України від 06 вересня 2013 року № 503/2013 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Святошинського районного суду м. Києва у межах п'ятирічного строку.
74. Після призначення позивачки на посаду судді відбулася судова реформа, зумовлена прийняттям Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закону № 1402-VIII, які набрали чинності 30 вересня 2016 року. Зазначена реформа істотно змінила підходи до формування суддівського корпусу, запровадила нову модель кваліфікаційного оцінювання та встановила обов'язкову процедуру оцінювання відповідності займаній посаді суддів, призначених на п'ятирічний строк до набрання чинності конституційними змінами.
75. У зв'язку із цим розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
76. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).
77. Оскільки ОСОБА_1 було призначено на посаду судді строком на п'ять років Указом Президента України від 27 червня 2013 року № 352/2013, тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, її відповідність займаній посаді судді підлягала обов'язковому оцінюванню в порядку, визначеному законом.
78. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
79. Так, порядок здійснення кваліфікаційного оцінювання визначено у главі І розділу V «Кваліфікаційний рівень суддів» Закону № 1402-VIII.
80. Згідно із частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
81. Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
82. У пункті 19 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, конкретизовано, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.
83. Крім того, частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.
84. Згідно із частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД здійснює такі повноваження: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
85. У частині четвертій статті 85 Закону № 1402-VIII передбачено, що до переліку інформації, яка має міститися у суддівському досьє, належить, зокрема і висновок ГРД (у разі його наявності).
86. За змістом пункту 4.8 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п'ятої, частини дев'ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ підлягає дослідженню та оцінці, так само як інші документи, які є в досьє.
87. Згідно з підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності надається Комісії ГРД не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді).
88. Висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку, визначеному цим Регламентом та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (підпункт 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту).
89. Стосовно повноважень ВККС щодо розгляду інформації або висновку ГРД Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/460/18 виснувала, що Законом № 1402-VІІІ не передбачено право ВККС приймати рішення про залишення без розгляду інформації або висновку, які були надані ГРД, як і не передбачено право не досліджувати відповідних документів.
90. Отже, якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, то ВККС, вирішуючи питання про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді, надає оцінку обставинам, викладеним у такому висновку.
91. За встановленими у цій справі обставинами до ВККС 19 березня 2019 року щодо позивачки надійшов висновок ГРД (в оновленій редакції) про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Цей висновок був включений до суддівського досьє відповідно до вимог статей 85, 87 Закону № 1402-VIII та підлягав обов'язковому дослідженню Комісією.
92. Матеріали справи свідчать, що у межах кваліфікаційного оцінювання 22 травня 2019 року колегія ВККС дослідила зазначений висновок ГРД, обговорила його зміст та надала викладеним у ньому відомостям оцінку у сукупності з іншою інформацією, що містилася у суддівському досьє. За результатами всебічного аналізу Комісія у складі колегії прийняла рішення № 268/ко-19, яким визнала ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
93. Отже, висновок ГРД був належним чином розглянутий у межах визначеної законом процедури кваліфікаційного оцінювання, а питання відповідності позивачки займаній посаді було вирішено Комісією 22 травня 2019 року.
94. Із 7 листопада 2019 року на підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ повноваження членів ВККС припинилися.
95. Після цього 4 червня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 679-ІХ, у підпункті 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачила, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
96. Крім того, відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
97. Таким чином, ВРП уповноважена внести Президенту України подання про призначення на посаду судді, призначеного на посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, виключно за умови, що за результатами кваліфікаційного оцінювання такий суддя підтвердив свою відповідність цій посаді.
Натомість у разі відсутності прийнятого уповноваженим органом (ВККС) за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення про визнання його таким, що відповідає цій посаді, ВРП не має повноважень розглядати питання про внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду.
98. За змістом пояснювальної записки до Закону № 679-ІХ, підставою його прийняття була необхідність збереження рівномірного навантаження в окремих місцевих судах загальної юрисдикції, які неприйнятно тривалий термін здійснювали судочинство з численним навантаженням через брак фактично працюючих суддів, що призводило до затягування розгляду справ, порушення прав громадян на доступ до правосуддя, а також підриву авторитету судової влади в Україні.
99. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2025 року у справі № 990/383/24, обставини в якій є аналогічними до тих, що склалися в розглядуваній справі, виснувала, що згідно з метою Закону № 679-ІХ та змістом підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а також пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII законодавець, прагнучи вирішити нагальне питання забезпечення штатів місцевих судів загальної юрисдикції фактично працюючими суддями, тимчасово - на час відсутності повноважного складу ВККС наділив ВРП повноваженнями щодо внесення Президенту України подань про призначення на посаду суддів, призначених на посаду строком на п'ять років або обраних суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, без рекомендації чи подання ВККС.
Разом з тим незмінною залишилася умова внесення ВРП подання, визначена пунктом 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, а саме підтвердження зазначеними суддями їхньої відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
100. Оцінюючи доводи відповідача щодо необхідності підтримання рішення колегії ВККС у пленарному складі Комісії відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, Суд виходить із того, що підпункт 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-ІХ є спеціальною тимчасовою нормою прямої дії, спрямованою на забезпечення реалізації вже ухвалених рішень колегій ВККС у період відсутності повноважного складу Комісії. Законодавець встановив, що можливість ВРП внести Президентові України подання про призначення судді пов'язується виключно з фактом ухвалення колегією ВККС рішення про відповідність судді займаній посаді, без додаткової вимоги щодо його підтримання пленарним складом. Таким чином, доводи відповідача нівелюють зміст і мету зазначеної спеціальної норми.
101. Враховуючи наведене правове регулювання, Суд відхиляє доводи відповідача про те, що рішення колегії ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 не набрало чинності через відсутність його розгляду у пленарному складі. У межах тимчасового механізму, визначеного Законом № 679-ІХ, рішення колегії ВККС було належним чином реалізовано через прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 та подальший Указ Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021. З моменту реалізації цього рішення актом Президента України юридичний факт підтвердження відповідності займаній посаді вважається доконаним, а первинне рішення колегії ВККС трансформувалося в елемент складної юридичної конструкції призначення судді, вичерпавши свою дію виконанням. У зв'язку з цим, Суд також вважає незастосовними до спірних правовідносин посилання на правові позиції щодо нерозривної єдності стадій кваліфікаційного оцінювання (зокрема, викладені у практиці Великої Палати Верховного Суду щодо «єдиного провадження»), оскільки вони стосуються триваючих процедур, тоді як у цій справі стадія розгляду питання Вищою радою правосуддя не лише відбулася, а й завершилася позитивним рішенням, яке було реалізоване через призначення судді на посаду безстроково. Повернення після цього до попередніх стадій оцінювання, здійснюваних ВККС, суперечить принципу правової визначеності, гарантіям стабільності суспільних відносин та правовій природі завершеного юридичного провадження.
102. Зі встановлених під час розгляду справи обставин вбачається, що 19 листопада 2020 року ВРП у межах зазначеної тимчасової процедури, розглянувши рішення ВККС у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді позивачки, і, керуючись статтею 131, підпунктами 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, прийняла рішення № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.
103. У рішенні зазначено, що ВРП, оцінивши обставини, у тому числі наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Крім того, вказано, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду Комісії, яка надала їм належну оцінку у межах процедури кваліфікаційного оцінювання.
104. Оцінка, здійснена ВРП у період виконання тимчасово делегованих повноважень, забезпечила реалізацію результатів кваліфікаційного оцінювання, здійсненого ВККС, шляхом внесення подання про призначення судді. Таким чином, для цілей завершення процедури, передбаченої підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV Конституції України, це рішення ВРП є юридично достатнім і остаточним.
105. Суд зауважує, що наведені вище приписи підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
106. Отже, ВРП, обґрунтовано, реалізуючи свої повноваження згідно зі статтею 131 Конституції України, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX прийняла рішення № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.
107. Суд зазначає, що вказане рішення ВРП не оскаржувалося, не скасоване та є чинним.
108. Таким чином, з огляду на те, що відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України обов'язковою умовою для внесення Вищою радою правосуддя Президентові України подання про призначення судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, є підтвердження його відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання, а також беручи до уваги, що рішення Вищої ради правосуддя від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 про внесення подання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва є чинним, не оскаржувалося та не скасоване, Суд доходить висновку, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1, передбачена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, набрала статусу завершеної, а тому не могла бути продовжена або повторно проведена згідно рішення ВККС від 20 липня 2023 року № 34/зп-23.
Додатково Суд враховує, що Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково, що є прямим наслідком реалізації рішення ВРП та остаточно підтверджує завершення відповідної процедури кваліфікаційного оцінювання і відсутність правових підстав для її повторного проведення.
109. У постанові від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/45/24 Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що пункт 19 частини першої статті 4 КАС України визначає, що індивідуальним актом є акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
110. Застосовуючи наведений правовий підхід Великої Палати Верховного Суду до правовідносин, що є предметом цього спору, Суд зазначає, що підставою для прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва стало рішення ВККС у складі колегії від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано такою, що відповідає займаній посаді.
Отже, із прийняттям Вищою радою правосуддя рішення № 3195/0/15-20 було вичерпано дію індивідуального акта - рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, спрямованого на визначення результатів кваліфікаційного оцінювання конкретної судді, - фактом його виконання (реалізації) у встановлений законом спосіб.
111. На підставі викладеного, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі № 990/45/24, Суд констатує, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1, передбачена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, завершилася реалізацією рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19, яким її визнано такою, що відповідає займаній посаді.
112. За таких обставин, після того як рішення ВККС від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 було реалізоване шляхом ухвалення Вищою радою правосуддя рішення від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 та видання Президентом України Указу від 16 грудня 2021 року № 664/2021 про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково, повноваження ВККС щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання позивачки в межах процедури, передбаченої підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та Законом № 1402-VIII, були вичерпані. Подальше втручання у статус судді, включно з оцінкою доброчесності чи професійної етики, можливе виключно у формах та за процедурами, прямо визначеними законом, зокрема шляхом дисциплінарного провадження у ВРП.
113. У цьому контексті колегія суддів бере до відома наведені у відзиві відповідача посилання на зміст нового висновку ГРД від 22 січня 2024 року (зокрема щодо майнового стану та корпоративних прав членів сім'ї позивачки). Водночас Суд не надає цим відомостям правової оцінки у межах цього спору, оскільки предметом судового контролю є виключно законність рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 в розрізі обсягу та часових меж повноважень Комісії (ratione temporis), а не повторне дослідження критеріїв доброчесності чи професійної етики.
114. За відсутності у ВККС повноважень відновлювати або продовжувати кваліфікаційне оцінювання після його завершення та реалізації результатів у формі призначення судді безстроково, аналіз конкретних індикаторів доброчесності позивачки не входить до предмета доказування в цій адміністративній справі. Відомості, що виникли після завершення процедури призначення судді, не можуть бути враховані при оцінці законності рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки така оцінка здійснюється з огляду на обсяг та межі компетенції органу на момент прийняття відповідного рішення. Вихід органу за межі наданих повноважень є самостійною та достатньою підставою для визнання акта протиправним, незалежно від змісту матеріалів, на які цей орган посилається чи міг би послатися.
Якщо після призначення судді безстроково з'являються нові відомості, які можуть свідчити про недоброчесну поведінку (у тому числі щодо минулих подій), належним та єдино передбаченим законом механізмом реагування є ініціювання дисциплінарного провадження у Вищій раді правосуддя, а не ревізія завершеної процедури кваліфікаційного оцінювання.
115. Такий висновок Суду узгоджується із загальною оцінкою стану судової реформи, викладеною у Робочому документі служб Європейської Комісії «Звіт щодо України 2025» (SWD(2025) 759 final) від 04 листопада 2025 року. У зазначеному документі (сторінка 31) наголошено, що процес кваліфікаційного оцінювання суддів («vetting») просувається повільно у зв'язку з об'єктивними обмеженнями спроможності («capacity constraints») органів суддівського врядування.
116. З огляду на це Суд вважає, що в умовах, коли значна частина суддівського корпусу протягом тривалого часу очікує на завершення первинного кваліфікаційного оцінювання, практика повернення ВККС до перегляду процедур щодо суддів, які вже призначені на посади указами Президента України, суперечить принципу правової визначеності, підриває довіру до остаточності рішень суб'єктів владних повноважень, та не відповідає меті забезпечення ефективного й послідовного завершення реформи.
Належне та раціональне використання ресурсної спроможності ВККС передбачає її спрямування насамперед на завершення оцінювання суддів, які перебувають у невизначеному статусі, а не на ревізію правового становища тих суддів, щодо яких процедура призначення вже є завершеною та реалізованою.
117. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб'єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016, від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).
118. У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
119. ЄСПЛ у пунктах 127, 128 рішення у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України» також нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.
120. Суд також бере до уваги застереження, викладені у «Звіті Європейської Комісії щодо України 2025» (Ukraine 2025 Report, SWD(2025) 759 final) від 04 листопада 2025 року, в якому акцентується увага на важливості сталості судової практики та вказується на ризики, які несе «брак послідовності» ("lack of consistency") у питаннях суддівської кар'єри та дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи необхідність забезпечення єдності судової практики, колегія суддів наголошує, що правова визначеність є ключовим запобіжником непослідовності. Ситуація, за якої суб'єкт владних повноважень (ВККС) намагається переглянути процедуру призначення судді, яка вже була юридично завершена виданням Указу Президента України, створює небезпечний прецедент непередбачуваності правового регулювання.
Отже, скасування оскаржуваного рішення ВККС у цій справі спрямоване саме на усунення правової невизначеності та забезпечення послідовності застосування закону, що відповідає підходам, на яких акцентують увагу європейські інституції.
121. З огляду на наведене правове регулювання та встановлені у справі обставини, Суд виходить із того, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді набула статусу завершеної після ухвалення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення від 22 травня 2019 року № 268/ко-19 та подальшої його реалізації шляхом прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.
122. Суд визнає важливість забезпечення доброчесності та високих етичних стандартів судді як складової довіри суспільства до правосуддя. Разом із тим втручання у право позивачки на повагу до приватного життя в аспекті доступу до обраної професії судді (стаття 8 Конвенції) може бути визнане допустимим лише за умови, що воно здійснюється «згідно із законом» у розумінні пункту 2 цієї статті. У ситуації, коли процедура кваліфікаційного оцінювання позивачки була завершена, її результат реалізований шляхом ухвалення Вищою радою правосуддя рішення від 19 листопада 2020 року № 3195/0/15-20 та подальшим Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021, а спеціальний закон (Закон № 679-ІХ) не передбачає можливості повторного кваліфікаційного оцінювання чи «продовження» завершеної процедури, подальше втручання ВККС у статус позивачки у формі рішення від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 не відповідає критерію «згідно із законом» і виходить за межі повноважень Комісії.
123. У зв'язку з цим ОСОБА_1 цілком правомірно очікувала, що її гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до приватного життя в аспекті доступу до обраної професії судді не зазнаватиме втручання, зокрема у формі призначення ВККС у пленарному складі повторного кваліфікаційного оцінювання після того, як Вища рада правосуддя підтвердила її відповідність займаній посаді та внесла подання Президентові України про її призначення, а Президент України реалізував це подання шляхом видання Указу від 16 грудня 2021 року № 664/2021 про призначення її на посаду судді безстроково.
124. За таких правових та фактичних обставин Суд дійшов висновку, що рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 було прийнято поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, визначеної Законом № 1402-VIII, з урахуванням підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ. Таке перевищення повноважень ВККС є самостійною та достатньою підставою для визнання цього рішення протиправним.
125. Посилання відповідача на дискреційні повноваження Комісії не спростовують цього висновку. Дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не є абсолютними та існують лише в межах встановленої законом процедури. Після завершення процедури призначення на посаду судді дискреція ВККС щодо оцінювання цієї особи вичерпується.
Оскаржуване рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 за своєю правовою природою є не процедурним (проміжним) рішенням у межах триваючого оцінювання, а актом, прийнятим ultra vires (з перевищенням повноважень). Оскільки ВРП не наділена повноваженнями визнавати рішення ВККС протиправними та скасовувати їх як такі, а відмова у задоволенні подання не усуне правову невизначеність щодо статусу судді, який вже призначений безстроково, ефективним способом захисту порушеного права позивачки є саме судове скасування цього індивідуального акта
126. Зазначені висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постановах від 03 липня 2025 року у справі № 990/383/24 та від 23 жовтня 2025 року у справі № 990/45/24.
127. Відповідно до частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
128. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
129. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, судової практики у такій категорії спорів, системного аналізу наведених положень законодавства та доказів, наявних в матеріалах справи, Суд зазначає, що продовження кваліфікаційного оцінювання позивачки було складовою єдиного процесу, який завершився призначенням позивачки на посаду судді безстроково Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021. Скасування рішення ВККС від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 повністю усуває наслідки відповідних дій Комісії та є ефективним способом захисту прав позивачки. У зв'язку з цим позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування рішення ВККС України від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя про її звільнення з посади.
Висновки стосовно розподілу судових витрат
130. За правилами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
131. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено, що позивачка сплатила судовий збір за подання позову у розмірі 1211,20 грн (згідно квитанції № 2918-9108-4318-6607 від 21 лютого 2024 року), який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 22, 139, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 січня 2024 року № 32/ко-24 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (03109, м. Київ, вулиця Генерала Шаповала, 9, код ЄДРПОУ 37316378) понесені нею витрати по сплаті судового збору на 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: А.Ю. Бучик
В.М. Кравчук
С.Г. Стеценко
С.М. Чиркін