22 грудня 2025 року
м. Київ
справа №280/7406/24
провадження № К/990/49644/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
28 листопада 2025 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв'язку.
01 грудня 2025 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Верховний Суд на підставі частини п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» проаналізував ухвалені у цій справі судові рішення й установив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ №49-к від 03 липня 2024 року про звільнення з посади завідувача сектору реєстрації сільськогосподарської техніки у зв'язку зі скороченням штату державних службовців згідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити на посаді;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 17 жовтня 2024 року позов задовольнив частково: змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади з 03.07.2024 на 04.07.2024; зобов'язано ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один календарний день 04.07.2024. Прийняте рішення суд мотивував тим, що при звільненні позивачу пропонувалась інша рівнозначна посада державної служби або, як виняток, нижча посада державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
ОСОБА_1 , не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, подав апеляційну скаргу та зазначив, що при попередженні про звільнення йому не було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 05 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував рішення суду та прийняв нову постанову.
Визнав протиправним і скасував наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області №49-к від 03 липня 2024 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору реєстрації сільськогосподарської техніки у зв'язку зі скороченням штату державних службовців згідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Поновив ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору реєстрації сільськогосподарської техніки Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області.
Стягнув з Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2024 року по 05 листопада 2025 року в сумі 539525 (п'ятсот тридцять дев'ять тисяч п'ятсот двадцять п'ять) гривень 61 коп.
Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області оскаржило його в касаційному порядку.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження автор скарги вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що автором касаційної скарги не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За наведеного правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 280/7406/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська