про відмову у відкритті касаційного провадження
22 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 520/33551/24
адміністративне провадження № К/990/52667/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, Департамент житлово-комунального господарства Харківської міської ради подав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 причини пропуску строку вказані Департаментом житлово-комунального господарства Харківської міської ради в клопотанні про поновлення строку було визнано неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів шляхом направлення до суду заяви про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення із зазначенням інших поважних підстав.
Ухвалою від 11.11.2025 суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 у справі №520/33551/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, Департамент житлово-комунального господарства Харківської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що полягає у наступному.
Скаржник вказує, що підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження є не сам факт запровадження воєнного стану в Україні, а обставини, що виникли внаслідок збройної агресії та наближеності м. Харкова до активних бойових дій, що потягло за собою: руйнування конструкцій службових приміщень Харківської міської ради та знищення матеріально-технічної бази, значне скорочення фактичної чисельності працівників Юридичного департаменту, припинення роботи працівників в Харківській міській раді та її виконавчих органах, проведення значної частини робочого часу в укриттях. Вважає ці обставини об'єктивно непереборними та такими, що не залежать від волевиявлення Юридичного департаменту Харківської міської ради і пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного виконання представниками процесуальних дій протягом встановленого законом строку. Також заявник посилався на практику Європейського суду з прав людини.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи до суду із позовом, апеляційною та касаційною скаргою.
Водночас законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строків на апеляційне оскарження судових рішень відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені відповідачем у клопотанні про поновлення строку апеляційне оскарження підстави не можуть бути визнані судом поважними, інших обставин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження відповідачем не зазначено.
Слід звернути увагу, що між датою ухвалення рішення суду першої інстанції (09.06.2025), яке стало предметом апеляційного оскарження, і датою подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду (14.10.2022) минуло чотири місяці. Такий проміжок часу не можна вважати розумним та обґрунтованим для реалізації права на апеляційне оскарження.
Стосовно посилання скаржника на наближеність м. Харкова до активних бойових дій, що потягло руйнування конструкцій службових приміщень Харківської міської ради та знищення матеріально-технічної бази, Суд вважає такими, що не можуть бути визнані поважними причинами для поновлення строку на подання апеляційної скарги для органу місцевого самоврядування без зазначення конкретних обставин та без надання відповідних доказів того, як саме ці обставини вплинули на своєчасне подання апеляційної скарги по цій справі до апеляційної інстанції.
Крім того, неналежна організація процесу із оскарження судових рішень боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. До того ж, органи місцевого самоврядування, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених, в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтермінувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Суд вважає недоречними і посилання Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради, який є суб'єктом владних повноважень, на практику Європейського суду з прав людини, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади. Правові висновки ЄСПЛ не можуть бути застосовані у порядку аналогії для захисту прав та інтересів суб'єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, бо головним обов'язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Департамент житлово-комунального господарства Харківської міської ради, заявляючи про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, не зазначило об'єктивних причин, які унеможливлювали подати апеляційну скаргу в більш стислий термін.
За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.
Отже, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, вірно застосував положення пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України, правильне її застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, визначеному статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.І. Рибачук
Суддя Л.В. Тацій