Справа № 358/1964/25 Провадження № 2/358/1030/25
22 грудня 2025 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Тітова М.Б.,
за участю секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,-
Представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» Москаленко М.С. звернулася до Богуславського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 25 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8119563, згідно умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 3000,00 грн. Однак відповідач порушив свої зобов'язання згідно договору, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 20023,40 грн. 17 липня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №17072025, відповідно до якого первісний кредитор відступає позивачу право вимоги до відповідача у межах суми кредитної заборгованості у розмірі 20023,40 грн.
1 вересня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2149538, згідно умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн.
Також 6 листопада 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у кредит №73854117, згідно умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 3000,00 грн.
27 березня 2025 року між ТОВ «1 безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 27/03/24, згідно якого первісний кредитор уступив право вимоги позивачу до відповідача у межах суми заборгованості по кредиту у розмірі 9894,00 грн. та у межах суми заборгованості за договором позики у розмірі 14277,00 грн.
Однак відповідач свої зобов'язання згідно укладених договорів не виконував, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка у загальній сумі становить 44194,40 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь, та понесені судові витрати.
У поданому до суду відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 зазначив, що позовні вимоги не визнає частково, оскільки вважає безпідставними у частині нарахування відсотків, штрафів, пені так комісії під час воєнного стану. Також зазначив, що укладення договорів в порушення вимог Закону України «Про споживче кредитування» було непрозорим, а відсотки та додаткові комісії - надмірними, що свідчить про порушення принципів добросовісності та справедливості. Просив задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» лише у межах фактично отриманих і неповернених коштів, у разі якщо буде доведено факт їх отримання.
Представник позивача відповідь на відзив не подав.
Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області від 4 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом встановлено, що 25 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №8119563 про надання споживчого кредиту, згідно умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 3000,00 грн. строком на 360 днів (а.с.9-19).
Так, згідно пт. 1.7.1 денна процентна ставка на дату укладання договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом - 1,50% в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1,38 % в день. Згідно пт. 1.8 договору загальні витрати на дату укладання договору складають: за стандартною ставкою за весь період користування кредитом 16200, 00 грн., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування заниженої процентної ставки 14863,50 грн. Відповідно до пт. 1.9 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь період користування кредитом 9089,90 % річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 3253,88 % річних. Відповідно до пт. 1.10 договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 19200,00 грн.; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 17863,50 грн. Згідно пт. 2.1 договору кошти кредиту надані у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок відповідача НОМЕР_1 . Пунктом 3.1 передбачено, що проценти, нараховані за цим договором, є платою за користування кредитом, нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту. Повернення кредитної заборгованості, всі платежі та розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки позивача. До договору додано паспорт споживчого кредиту, погоджено графік платежів та всі істотні умови договору (а.с. 20-21).
27 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору №8119563 про надання споживчого кредиту від 25 липня 2024 року, яким суму кредиту збільшено на 2500,00 грн., внаслідок чого сума кредиту склала 5500,00 грн., денна процентна ставка за весь строк користування кредитом складе 1,50% в день, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1,38 % в день (а.с.22-23).
Після внесення змін до договору, загальні витрати, зазначені у договорі на дату його складання, збільшаться та складуть: за стандартною ставкою за весь період користування кредитом 29625,00 грн., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 27249,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка складе: за стандартною ставкою за весь період користування кредитом 9151,21 %річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 3328,46 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту збільшиться та складе: за стандартною ставкою за весь період користування кредитом 35125,00 грн., за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 32749,00 грн.
Згідно паспорту споживчого кредиту до укладення додаткової угоди щодо збільшення суми кредиту до договору №8119563 про надання споживчого кредиту від 25 липня 2024 року відповідачу погоджено суму кредиту 5500,00 грн, з яких 3000,00 грн. видано 25 липня 2024 року, 2500,00 грн. - сума збільшення, яка підлягає довидачі (а.с.25-26).
Згідно інформаційної довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 21 липня 2025 року № 7/13235 кошти у сумі 3000,00 грн. було зараховано на картковий рахунок НОМЕР_2 , який збігається із рахунком відповідача, вказаним у договорі про надання споживчого кредиту (а.с.27).
17 липня 2025 року та ТОВ «ФК ««Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу №17072025, відповідно до якого ТОВ «Авентус» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників (а.с. 28-30).
До договору додано акт прийому-передачі реєстру боржників №1 та платіжну інструкцію №71 від 22 липня 2025 року, що підтверджує укладення договору факторингу (а.с.31-32).
Так, згідно вищевказаного реєстру боржників загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором №8119563 складає 20023,40 грн., з яких заборгованість за основною сумою боргу становить 5240,00 грн., за відсотками 9353,40 грн. та пеня, штрафи - 5430,00 грн. (а.с.33).
Також судом встановлено, що 1 вересня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2149538 (а.с.68-72).
Згідно договору, позивач зобов'язувався передати відповідачу у власність грошові кошти на погоджений сторонами строк шляхом перерахування їх на банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу відповідача, а відповідач повернути таку ж суму коштів у день закінчення строку позики. Так, відповідно до пт. 2 договору сума позики становить 5000,00 грн., строк позики - 30 днів, процентна ставка з другого дня користування позикою 0,01 %, комісія за надання позики 23,71 % ( у грошовому еквіваленті 1185,500 грн.), дата надання позики - 1 вересня 2024 року, дата повернення - 30 вересня 2024 року, денна процентна ставка 0,80 %, проценти за понаднормове користування позикою за день - 5,00 %, пеня - 5 % за день, орієнтовна реальна річна ставка 1399,08 %, орієнтовна загальна вартість позики 6200,00 грн. Параметри, порядок і графік повернення позики, сплата процентів та комісії за надання позики визначена у додатку №1 до договору (а.с. 71 зі з/б - 72). Згідно реєстру боржників №1 до договору факторингу від 27 березня 2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за договором №2149538 становить 14277,00 грн.. з яких 3290,00 грн. основна сума боргу, 987,00 грн - відсотки, 10000,00 грн. - пеня (а.с.75).
Крім того, судом встановлено, що 6 листопада 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит №73854117, згідно умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 3000,00 грн. строком на 30 днів (а.с.43-49).
Процентна ставка 0,500 % на день (фіксована), комісія за надання кредиту 15,00% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 450,00 грн). Згідно пт. 2.2.4 договору дата повернення кредиту - 5 грудня 2024 року, денна процентна ставка 1,000 %, проценти за понадстрокове користування кредитом 2,70 % день, пеня 2,7 % день, орієнтовна реальна річна процентна ставка 2617,16 %, орієнтовна загальна вартість кредиту - 3900,00 грн. Договір укладено у електронному виді, для чого відповідач зареєструвався в ІКС та пройшов верифікацію на сайті позичальник, створив особистий кабінет та подав заявку на отримання кредиту. Як номер електронного платіжного засобу вказано: НОМЕР_1 . Тобто сторонами під час укладення вказаного договору погоджено всі істотні умови: розмір кредиту, строк повернення, відсотки за його користування, погоджено графік платежів (а.с.50-52).
27 березня 2025 року між ТОВ «ФК ««Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ БОРГІВ» укладено договір факторингу №27/03/25, відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ БОРГІВ» передає ТОВ «ФК ««Європейська агенція з повернення боргів» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників (а.с. 53-54).
Також 27 березня 2025 року між ТОВ «ФК ««Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ БОРГІВ» укладено додаткову угоду №1 до договору факторингу №27/03/25 від 27 березня 2025 року (а.с.55).
Так, згідно вищевказаного реєстру боржників №2 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором №73854117 складає 9894,00 грн., з яких заборгованість за основною сумою боргу становить 3000,00 грн., за відсотками 450,00 грн., пеня 5994,00 грн., комісія за надання позики 450,00 грн., кількість днів прострочення зобов'язання - 112 (а.с.58).
Норми права, які застосував суд.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір та інші правочини.
В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь який передбачений договором спосіб),а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржник).
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Згідно з ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Як регламентовано в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши всі надані сторонами докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
На підтвердження укладення договору № 8119563 про надання споживчого кредиту від 25 липня 2024 року позивачем надано сам договір, додаток №1 до договору, паспорт споживчого кредиту, додаткову угоду до договору від 27 липня 2024 року, додаток №1 до договору, паспорт споживчого кредиту до укладення додаткової угоди та інформаційну довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про зарахування грошових коштів у сумі 3000,00 грн. на рахунок НОМЕР_1 .
У той же час позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідач отримав грошові кошти у сумі 5240,00 грн., про які заявляє позивач.
Також позивачем додано договір про отримання коштів у кредит №73854117 від 6 листопада 2024 року, додаток №1 до договору, паспорт споживчого кредитування до договору, розрахунок заборгованості; договір позики від 1 вересня 2024 року, додаток №1 до договору, розрахунок заборгованості. Проте розрахунки заборгованості за договорами, на які посилається позивач у позові, не є первинним документом, який би підтверджував отримання коштів, користування ними, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Розрахунки заборгованості є документами, що складені самими первісними кредиторами, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких розрахунки були складені, не може бути доказом наявності заборгованості за договорами, на якій наполягає позивач.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).
Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов'язки попередника. В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.
Через що суд не може покласти в основу рішення у справі зазначені вище розрахунки заборгованості, оскільки з них не можливо встановити формування заборгованості та її складові, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по платіжному періоду. Тобто, наданий позивачем розрахунок не є належним доказом суми заборгованості, в розумінні положень ч.1 ст. 77 ЦПК України.
Верховний Суд відзначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.
Разом з тим, позивачем не було долучено до матеріалів справи банківських виписок з особового рахунку ОСОБА_1 за період, який включає період кредитування, не надано доказів на підтвердження дійсного зарахування коштів первинними позикодавцями на банківський рахунок відповідача (реквізити банківської платіжної картки), не було заявлено клопотання про витребування таких доказів судом у разі неможливості самостійно отримати дані документи.
Позивачем не доведено фактичного користування відповідачем кредитними коштами, а відтак відсутні підстави задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України у зв'язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: суддя М. Б. Тітов