22 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/142/24 пров. № А/857/9325/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Обрізка І.М. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.02.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Дудар О.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 06.02.2025р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 06.02.2025р.),-
29.12.2023р. (згідно із відомостями ярлика на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Дніпропетровській обл. № 172350004142 від 23.05.2023р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з дати звернення за призначенням пенсії, а саме: з 15.05.2023р. (а.с.1-4, 16).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.27-28).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.02.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 172350004142 від 23.05.2023р. про відмову в призначенні пенсії; зобов'язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на підставі заяви від 15.05.2023р., з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1073 грн. 60 коп. (а.с.69-72).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.75-77).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку позивач зобов'язаний підтвердити період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення.
При цьому, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення в с.Заслуччя Сарненського району Рівненської обл. підтверджується довідкою № 577 від 17.04.2023р. про проживання з 26.04.1969р. по вересень 1984 року, та з 19.06.1990р. по даний час, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Судом не враховано, що довідкою № 577 від 17.04.2023р. не підтверджено період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986р. (з моменту аварії) по 01.01.1993р.
Таким чином, довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана відповідним органом місцевого самоврядування, не підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986р.) станом на 01.01.1993р. не менше трьох років, а тому підстави для застосування до позивача положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку є відсутніми, позаяк визначені вказаною законодавчою нормою умови щодо проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років не виконуються.
Відтак, підтверджений період проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення до 01.01.1993р. становить 02 роки 06 місяців 13 днів.
При цьому, право на застосування положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Отже, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, тому підстави для застосування до позивача положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у пенсійного органу є відсутніми.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в с.Заслуччя Сарненського (Дубровицького) району Рівненської обл. (а.с.6-7), є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 3) (дублікат), виданим 23.11.2010р. Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.9).
Довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської обл. № 577 від 17.04.2023р. підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає та зареєстрований в с.Заслуччя Сарненського району Рівненської обл. у період з 26.04.1969р. по вересень 1984 року, та з 19.06.1990р. по даний час; територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів /КМ/ УРСР № 106 від 23.07.1991р. (а.с.15).
Відповідно до архівної довідки трудового архіву Дубровицької міської ради № 1515-04-01 від 01.08.2023р. ОСОБА_1 працював у колгоспі імені Кірова у 1986-1987 роках і відпрацював кількість вихододнів за рік: у 1986 році - 79 днів, у 1987 році - 81 день (а.с.13).
Згідно із архівною довідкою трудового архіву Дубровицької міської ради № 1516-04-01 від 01.08.2023р. колгосп імені Кірова було перейменовано з 14.02.1992р. в колгосп «Случ», з 18.02.1994р. - в Колективне сільськогосподарське підприємство «Случ», з 15.02.1999р. - в Приватне сільськогосподарське підприємство «Случ» (а.с.14).
Колгосп імені Кірова знаходився у с.Колки Дубровицького (Сарненського) району Рівненської обл.; територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р.
Відповідно до довідки № 57 від 17.04.2023р період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (с.Заслуччя) станом на 01.01.1993р. становить 02 роки 06 місяців 13 днів.
Згідно архівної довідки № 1515-04-01 від 01.08.2023р. період роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (с.Колки) станом на 01.01.1993р. становить 160 днів.
15.05.2023р. позивач звернувся до пенсійного органу з письмовою заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідача ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача від 15.05.2023р.
За результатами зазначеної заяви відповідач ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. прийняв рішення № 172350004142 від 23.05.2023р. про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для такого рішення визначено те, що згідно з наданими документами для призначення пенсії вік заявника становить 54 роки, страховий стаж на дату звернення - 29 років 11 місяців 13 днів. Наданими документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. - 02 роки 06 місяців 13 днів (при необхідному - не менше 3 років) (а.с.12).
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше трьох років, та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлені обставини свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, в свою чергу, права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Окрім цього, згідно з довідкою виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської обл. № 577 від 17.04.2023р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає та зареєстрований в с.Заслуччя Сарненського району Рівненської обл. у період з 26.04.1969р. по вересень 1984 року, та з 19.06.1990р. по даний час, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до архівної довідки трудового архіву Дубровицької міської ради № 1515-04-01 від 01.08.2023р. ОСОБА_1 працював у колгоспі імені Кірова у 1986-1987 роках і відпрацював кількість вихододнів за рік: у 1986 році - 79 днів, у 1987 році - 81 день.
Колгосп імені Кірова знаходився у с.Колки Дубровицького (Сарненського) району Рівненської обл., яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до довідки № 57 від 17.04.2023р період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (с.Заслуччя) станом на 01.01.1993р. становить 02 роки 06 місяців 13 днів.
Згідно архівної довідки № 1515-04-01 від 01.08.2023р. період роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (с.Колки) станом на 01.01.1993р. становить 160 днів.
Отже, у позивача наявні підстави для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки він підтвердила факт постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986р.
Відтак, позивач проживав/працював в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993р.
Отже, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, перевірити чи правильно проведено пенсійним органом розрахунок загального стажу роботи позивача і чи такий є достатнім для призначення пенсії позивачу, який період зарахований, а який не зарахований, за наявними у матеріалах справи доказами у суду можливість відсутня.
Крім того, повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є пенсійний орган, до компетенції якого й належить розгляд документів; суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Отже, вимога про зобов'язання призначити пенсію позивачу за встановлених обставин є передчасною.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року за наявності страхового стажу не менше 30 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.55 вказаного Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ч.1 ст.55 наведеного Закону передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993р.
Спір між позивачем та відповідачами у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
На час звернення до суду належність позивача ОСОБА_1 до категорії осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, сторонами не оспорювалась, а отже позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019р. у справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019р. у справі № 464/4150/17, від 09.01.2020р. у справі № 363/3976/16-а та від 06.04.2020р. у справі № 752/15346/17.
Як встановлено судом першої інстанції, довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської обл. № 577 від 17.04.2023р. підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає та зареєстрований в с.Заслуччя Сарненського району Рівненської обл. у період з 26.04.1969р. по вересень 1984 року, та з 19.06.1990р. по даний час.
Окрім цього, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 працював у колгоспі імені Кірова у 1986-1987 роках і відпрацював кількість вихододнів за рік: у 1986 році - 79 днів, у 1987 році - 81 день, що підтверджується архівною довідкою трудового архіву Дубровицької міської ради № 1515-04-01 від 01.08.2023р.
Згідно із архівною довідкою трудового архіву Дубровицької міської ради № 1516-04-01від 01.08.2023р. колгосп імені Кірова було перейменовано з 14.02.1992р. в колгосп «Случ», з 18.02.1994р. - в Колективне сільськогосподарське підприємство «Случ», з 15.02.1999р. - в Приватне сільськогосподарське підприємство «Случ» (а.с.14).
Колгосп імені Кірова знаходився у с.Колки Дубровицького (Сарненського) району Рівненської обл.
Відповідно до довідки № 57 від 17.04.2023р. період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (с.Заслуччя) станом на 01.01.1993р. становить 02 роки 06 місяців 13 днів.
Згідно архівної довідки № 1515-04-01 від 01.08.2023р. період роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення (с.Колки) станом на 01.01.1993р. становить 160 днів.
Зазначені населені пункти с.Заслуччя та с.Колки включені до додатку № 1 «Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р. «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами), а саме як населені пункти, що розташовані в зоні гарантованого добровільного відселення.
Звідси, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки), що передбачена приміткою до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовна до позивача, оскільки він у період 1986-1993 років постійно проживав/працював у зоні гарантованого добровільного відселення.
Також згідно з записами диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 1984 року по 30.03.1988р. навчався в Себежському сільськогосподарському технікумі, що розташований на території російської федерації (а.с.41).
Водночас обставини навчання позивача у Себежському сільськогосподарському технікумі не спростовують факт постійного проживання/роботи у відповідному населеному пункті.
Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі № 569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі № 460/2589/20.
Звідси, під час судового розгляду підтверджено, що ОСОБА_1 у період 1986-1993 років постійно проживав/працював у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, відносно ОСОБА_1 виконується така обов'язкова умова наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як факт проживання та/або праці у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років в періоді з 26.04.1986р. до 01.01.1993р.
Отже, позивач набув передбачене абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII право на зниження пенсійного віку.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 172350004142 від 23.05.2023р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд погоджується з висновком суду про часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно із ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на підставі заяви від 15.05.2023р., з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Окрім цього, колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства; судом першої інстанції наведено повну і детальну аргументацію його вибору, яка апелянтом не спростована.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.02.2025р. в адміністративній справі № 460/142/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді І. М. Обрізко
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 22.12.2025р.