17 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 456/3054/25 пров. № А/857/41570/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
за участю представника позивача Колтоновського О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2025 року, прийняте суддею Шрамком Р.Т. о 16 годині 02 хвилині у місті Стрию, повний текст складено 23 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
04.06.2025, ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (надалі - ГУ НПУ, відповідач) про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4738909 від 15.05.2025 та закриття вказаної справи.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2025 відмовлено в задоволенні позову.
Приймаючи вказане рішення, суд критично оцінив твердження позивача, що Tekken 300 не є механічним транспортним засобом та відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Доказів того, що позивач отримав водійське посвідчення, суду не надано. Також, відсутні докази того, що під час зупинки вказаного транспортного засобу, ним керувала дружина останнього.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом не з'ясовано того факту, чи дійсно позивач керував транспортним засобом у момент зупинки, чи мав статус водія та суб'єкта вчинення адміністративного правопорушення, та чи виник у нього обов'язок пред'явлення посвідчення водія відповідної категорії на вимогу працівників поліції.
Звертає увагу на те, що порушено порядок притягнення його до адміністративної відповідальності, позаяк не було роз'яснено прав, не повідомлено про дату і час розгляду адмінматеріалів, не надано можливості скористатися правовою допомогою.
У справі відсутні відеозаписи, пояснення свідків, тобто взагалі відсутні будь - які докази порушення.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов, стягнути понесені судові витрати та винести окрему ухвалу в порядку ст. ст. 249, 324 КАС України.
Відзиву стороною відповідача подано не було, однак подібне не позбавляє права розглянути справу по суті.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено, що згідно постанови серії ЕНА №4738909 від 15.05.2025 ОСОБА_1 цим же числом о 16.17 год. в селі Заграбівка по вул. Зелена 13, керував транспортним засобом мотоцикл Tekken 300, не маючи посвідчення водія даної категорії, а також на мотоциклі був відсутній номерний знак, чим порушив п.2.1 «а» Правил дорожнього руху (ПДР), що охоплюється складом адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Позивача притягнуто до відповідальності за вказаною статтею КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 3400 грн. за керування транспортним засобом особою, яка немає прав керування таким.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
В розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 №3353-XII.
А саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»).
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Частинами першою та другою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.
Разом з тим, позивача притягнуто до відповідальності за керування транспортним засобом особою, яка немає прав керування таким транспортним засобом.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Так судом попередньої інстанції не встановлено жодних доказів, які б підтверджували керування позивачем транспортним засобом мотоциклом Tekken 300, окрім постанови, яка не може бути доказом, оскільки є предметом дослідження судом.
Жодних доказів винуватості позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП не надано і суду апеляційної інстанції.
З дослідженої оспорюваної постанови серії ЕНА №4738909 від 15.05.2025 не вбачається з чого виходив відповідач її приймаючи, позаяк в останній відсутнє покликання на відео чи фотофіксацію, які приєднані до постанови та технічний засіб яким проводилась така фіксація.
Колегія суддів констатує, що доводи позивача, стосовно необґрунтованості винесення постанови, а саме факту не здійснення правопорушення за яке передбачена відповідальність за частиною другою статті 126 КУпАП, не спростовуються матеріалами справи.
Відповідно, враховуючи те, що обставини, вказані в постанові про адміністративне правопорушення (керування транспортним засобом особою, яка немає прав керування таким транспортним засобом) не знайшли свого підтвердження, то колегія суду вбачає підстави для скасування постанови серії ЕНА №4738909 від 15.05.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ..
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 2 ст. 283 КУпАП встановлено, що постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Апеляційний суд зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому цим Кодексом порядку.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Така позиція суду ґрунтується також на правовому висновку, який зробив Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі №23-рп/2010 від 22.12.2010.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 № 14 «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз'яснено судам, що зміст постанови про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Крім того, колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, як було вже зазначено вище по тексту, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17.
Враховуючи результат розгляду апеляційної скарги та, виходячи із приписів ст.139 КАС України, апеляційний суд приходить до думки про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НПУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Суд виходить з того, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої статті 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого, за положеннями КАС України відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, з урахуванням наданих доказів щодо понесених позивачем витрат на надану правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг наданої стороні позивача професійної правничої допомоги у вказаній справі складає 1000 грн., що відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, співмірності із складністю справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, відповідно слід частково задовольнити вимоги в цій частині сторони позивача.
З приводу постановлення окремої ухвали то суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для такої, виходячи з тих обґрунтувань які наведені ініціатором та встановлених обставин справи. Окрім того, це право, а не обов'язок суду. Також, окрема ухвала суду може бути постановлена виключно щодо обставин, які були безспірно встановлені під час розгляду справи і стосуються виявлених порушень, а не безпосередньо предмета спору, який вирішується основним судовим рішенням. Вихід суду за межі предмета позову при винесенні окремої ухвали є порушенням норм процесуального права.
Подібну позицію виклав у постанові Верховний Суд від 16 квітня 2025 у справі № 320/8487/24.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновок суду в цілому першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог та частково апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 вересня 2025 року у справі №456/3054/25 та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №4738909 від 15 травня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ: 40108833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (тисяча) гривень.
В задоволенні решти вимог апеляційної скарги - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 22.12.2025.