Справа № 161/23885/25
Провадження № 2-а/161/422/25
18 грудня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі: головуючого судді Плахтій І.Б.
з участю секретаря судового засідання - Маєвської Х.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
20 листопада 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення. Зазначає, що 11 листопада 2025 року відносно ОСОБА_1 помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з правової роботи, старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_2 складено протокол №5458 про те, що він у 25 років не став на військовий облік як військовозобов'язаний у терміни визначені законодавством, чим порушив норми п.п 10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487. 14 листопада 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, встановив, що ОСОБА_1 вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП, а тому постановою №5458 від 14 листопада 2025 року накладено на нього штраф у розмірі 17000 гривень. Вважає постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №5458 від 14 листопада 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що у матеріалах справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку, це твердження спростовується офіційними даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Як вбачається із електронного військово-облікового документу ОСОБА_1 він є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер в Єдиному державному реєстрів призовників, військовозобов'язаних та резервістів: 190520259316583100014. Також, звертає увагу, що в обґрунтування протоколу та постанови посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 посилаються на порушення ОСОБА_1 норми п.п 10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, утім вказана норма виключена на підставі Постанови КМ № 916 від 30 липня 2025 року та не діяла на момент складення протоколу та винесення оскаржуваної постанови. На підставі викладеного просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі - закрити.
16 грудня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень останній зазначає, що 11 листопада 2025 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В ході уточнення даних було встановлено, що позивач ніколи не перебував на військовому обліку військовозобов?язаних взагалі. Станом на 11 листопада 2025 року факт не перебування на військовому обліку Позивача підтверджувався відсутністю будь-якого військово-облікового документу, що підтверджує статус військовозобов?язаного. ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку взагалі і, як наслідок, не отримував раніше військово-обліковий документ, який би підтвердив статус військовозобов?язаного. Факт вчиненого правопорушення було зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення №5458 від 11 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_1 . В даному протоколі було зафіксовано, що громадянин ОСОБА_1 не вчасно з?явився для постановки на військовий облік військовозобов?язаних до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі змістом даного протоколу громадянин Позивач був ознайомлений, що підтверджується його особистими підписами. В протоколі було зазначено момент розгляду справи про адміністративне правопорушення - 10.30 год 14.11.2025 року. Із часом та місцем розгляду Позивач також був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис. В термін, передбачений протоколом, відбувся розгляд адміністративної справи. За результатами розгляду була винесена Постанова №5458 від 14 листопада 2025 року. Згідно даної Постанови 11 листопада 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що ОСОБА_1 , 1988 року народження, не вчасно з?явився для постановки на військовий облік військовозобов?язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 . Даною Постановою на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17 000 грн. Постанова №5458, яка була винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , передбачає притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку призовниками, військовозобов?язаними та резервістами в умовах особливого періоду. Згідно норм пш.1 п.1 Додатку 2 до Порядку громадяни зобов?язані перебувати на військовому обліку у відповідних ТЦК та СП за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання. Також, згідно п.п. 10-1 п. 1 вказаного Порядку в період проведення мобілізації та в період дії воєнного стану громадяни зобов?язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу. Згідно п.2.5.3 Організаційно-методичних вказівок щодо особливостей ведення військового обліку військовозобов?язаних в органах військового управління, військових частинах та військових комісаріатах, що затверджені мобілізаційною директивою оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 20.06.2018 року №M10дск (для службового користування), для взяття на військовий облік військовозобов?язані зобов?язані особисто прибути до відповідного Р(М)ВК (Р(М)ТЦК та СП) за місцем проживання та подати заяву на ім?я начальника про взяття на військовий облік згідно встановленої форми та визначений законодавством перелік документів. Вищевказаних дій Позивач раніше не вчиняв і, як наслідок, на військовому обліку військовозобов?язаних не перебував станом на 11 листопада 2025 року. Навіть уточнення облікових даних, якщо таке відбувалося, у випадку ОСОБА_1 , обов?язково повинно було відбуватися через відповідний ІНФОРМАЦІЯ_5 з особистою явкою Позивача. Дана норма прописана абз.2 п.22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений Постановою КМУ №560 від 16 травня 2024 року. На підставі викладеного у задоволенні позову просив відмовити.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутності сторони позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України у зв?язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 11 листопада 2025 року помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з правової роботи, лейтенантом юстиції ОСОБА_2 складено протокол №5458 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, зі змісту якого слідує наступне: 11 листопада 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що гр. ОСОБА_1 у 25 років не став на військовий облік як військовозобов'язаний у терміни визначені законодавством, чим порушив норми п.п 10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП. У вказаному протоколі позивача повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10:30 год. 14 листопада 2025 року та дана обставина була засвідчена ним особистим підписом.
14 листопада 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 було винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення № 5458, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17000 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що 14 листопада 2025 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що що гр. ОСОБА_1 у 25 років не став на військовий облік як військовозобов'язаний у терміни визначені законодавством, чим порушив норми п.п 10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487.
Позивач вважає вищевказану постановою незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Частиною третьою статті 210 КУпАП передбачено, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, вчинене в особливий період, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд зауважує, що диспозиція частини третьої статті 210 КУпАП є бланкетною та передбачає звернення до інших нормативно-правових актів, для з'ясування наявності складу адміністративного правопорушення у вигляді порушення правил військового обліку.
Суд наголошує на тій обставині, що як у протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, так і в оскаржуваній постанові ОСОБА_1 інкриміновано порушення норми п.п 10-1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487.
Однак, вказана норма виключена на підставі Постанови КМУ № 916 від 30 липня 2025 року та не діяла на момент складення протоколу та винесення оскаржуваної постанови.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості, передбаченого ст. 62 Конституції України, згідно з якою всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
В силу ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку.
В ст. 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).
Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне в об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти рф» (заява № 36673/04), «Карелін проти рф» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, дані про потерпілих, свідків, якщо вони є. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення.
Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.
Протокол про адміністративне правопорушення - це комплексне джерело доказової інформації. Однак він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.
Обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
Відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини.
На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку суд повинен вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то й отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними (рішення ЄСПЛ у справі «Хан проти Сполученого Королівства», «Schenk v. Switzerland»).
У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
Протокол про адміністративне правопорушення є основним доказом, який фіксує факт вчинення відповідного правопорушення, а решта матеріалів (доказів) є похідними від нього.
Враховуючи, що при оформленні адміністративних матеріалів не дотримано вимог Закону, позивачу, як в протоколі, так і в оскаржуваній постанові, інкриміновано порушення нечинної правової норми, суд дійшов висновку про задоволення позову та скасування постанови № 5458 від 14 листопада 2025 року.
Посилання на виключений пункт правил не є правовим обгрунтуванням притягнення до адміністративної відповідальності, а відтак дана обставина є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 484, 48 грн., сплачений останнім при зверненні до суду з даним позовом.
На підставі ст.ст. 210, 251, 252, 280 КУпАП, керуючись ст.ст. 77, 121, 241-246, 286 КАС України, суд, -
Позов задовольнити.
Скасувати постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 № 5458 від 14 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області І.Б. Плахтій