Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 грудня 2025 р. № 520/6621/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» (61010, місто Харків, вул. Нетіченська, буд. 25, офіс 21, код ЄДРПОУ 38982285) до Львівської митниці Державної митної служби України (79000, місто Львів, вул. Костюшка Т., будинок 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2025 року № UA209000/2025/000041/2, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України;
- визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.02.2025 року № UA209120/2025/000004, прийняту Львівською митницею Державної митної служби України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2025 №UA209000/2025/000041/22 та картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.02.2025 №UA209120/2025/000004 є протиправними, оскільки позивачем надано всі необхідні та достатні документи, передбачені статтею 53 Митного кодексу України, які дають можливість відповідачу визначити митну вартість задекларованого товару за основним методом - за ціною контракту щодо товару, який ввозиться на митну територію України, з огляду на що звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Представник відповідача надіслав суду відзив на позов, в якому зазначив, що заперечує проти заявленого позову, вважає його необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення винесені на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами Митного кодексу України та інших підзаконних нормативних актів, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень, тому обставини для їх скасування відсутні. Відповідачем зазначено, що декларантом не було доведено митниці заявлену митну вартість. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що заявлена позивачем вартість витрат на правничу допомогу є значно завищеною та не співмірною зі складністю справи. Написання позовної заяви не вимагало значної юридичної і технічної роботи для такого високого гонорару. Предмет спору у даній категорії справи не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складеність процесуальних документів не є важкими, у зв'язку з чим представник відповідача вважає, що розмір витрат на правничу допомогу має бути зменшений.
Представник позивача надіслав суду відповідь на відзив, в якому не погоджується з доводами представника відповідача, викладеними у позовній заяві, вважає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, просить задовольнити позов у повному обсязі.
Керуючись приписами ст.171,257,262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Позивач зареєстрований як суб'єкт господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18.11.2013 (індивідуальний номер: 38982285). Основний вид діяльності за КВЕД: 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами.
Між позивачем (Україна, покупець) та Peters & Burg Kft (Угорщина, продавець) 09.12.2019 укладено контракт № 52 купівлі-продажу товару (далі - «контракт»).
Відповідно до додаткової угоди від 31.01.2022 № 7 до контракту від 09.12.2019 №52 купівлі-продажу товару виходить, що пунктом 3.1 розділу 3 контракту викладено у наступній редакції: «Транспортування партій товару здійснюється за рахунок покупця наземним видом транспортування на умовах поставки CFR-Одеса (Україна) та/або FCA - Cegled (Hungary), FCA-Szolnok (Hungary) Інкотермс 2010. У кожному випадку умови поставки указуються в інвойсі. Поставка товару здійснюється партіями на підставі письмової заявки покупця переданої по факсу».
Продавець надіслав на адресу покупця прайс - лист від 01.12.2024, згідно якого фірма Peters & Burg Kft пропонує до поставки протягом 2024 року (грудня) наступні препарати: Євро-Ленд, РК (5л), 3,95 дол. США за л/1, вказані ціни діють на умовах поставки FCA - Цеглед/Солнок/Шеле.
На виконання вказаного контракту сторонами підписано додаток № 81 від 12.12.2024 «Специфікація» до контракту купівлі-продажу товару № 52 від 09.12.2019 згідно якого виходить, що загальна кількість до поставки Товару складає: Євро-Ленд, РК (5л), 3,95 дол. США за л/1, кількість товару 90 000, загальна вартість у дол. США 355 500 та продавцем було виставлено ТОВ «ТД «НЕРТУС» інвойс № PET8-SZ-1180050 від 17.12.2024.
У вказаному інвойсі визначено строк оплати за товар та умови поставки FCA - Szolnok (Hungary). На виконання вказаного контракту на митну територію України автомобільним транспортом на адресу ТОВ «ТД «НЕРТУС» було здійснено поставку товару.
Факт відвантаження продавцем товару покупцю на виконання додатку № 81 від 12.12.2024 «Специфікація» до контракту купівлі-продажу товару № 52 від 09.12.2019р. та вказаного вище інвойсу підтверджується експортною декларацією країни відправлення та міжнародною автотранспортною накладною формою (CMR) №24121950 від 19.12.2024.
З метою митного оформлення товару, імпортованого на підставі вищевказаного Контракту, позивач надав до Львівської митниці Державної митної служби України електронну митну декларацію ІМ 40 АА №25UA209120000245U0 від 12.02.2025 з документами на підтвердження заявленої митної вартості.
Позивач 12.02.2025 надав до відповідача електронну митну декларацію ІМ 40АА №25UA209120000245U0 на товар: Євро-Ленд, РК (5л), 3,95 дол. США за л/1 та наступні документи: документ за кодом 0003 без номеру від 17.12.24, пакувальний лист PET8-ML-1179213 від 17.12.24, інвойс №PET8-SZ-1180050 від 17.12.2024, міжнародна автотранспортна накладна форма (CMR) № 24121950 від 19.12.2024, сертифікат якості № 464287 від 18.12.24 року, довідка про транспортно-експедиторські витрати при перевезенні вантажу №55 від 19.12.2024, додаткова угода № 7 від 31.01.2022 до контракту № 52 від 09.12.2019 купівлі-продажу товару, додаток № 81 від 12.12.2024 року «Специфікація» до контракту купівлі-продажу товару № 52 від 09.12.2019, контракт № 52 від 09.12.2019 купівлі-продажу товару, договір 01/02-23Н від 01.02.2023 року по 31.12.2027, договір № 05/08-ШПН/ТДН -екс. на надання транспортних послуг під час перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні від 05.08.2024 року, договір № 1 на транспортне обслуговування від 01.08.24, посвідчення А10045 з 19.07.23 по 31.12.33.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що у цій декларації митну вартість було заявлено за першим (основним) методом визначення вартості у розмірі 2 916 450 грн. 22 коп., яка вираховується при додаванні вартості товару за інвойсом 68256,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату митного оформлення та витрат на транспортування товару до кордону України в розмірі 72250 грн. 00 коп.
Відповідачем надісланий запит від 12.02.2025 про надання додаткових документів у в зв'язку з встановленням того, що надані документи містять розбіжності або не містять достовірних та об'єктивних відомостей для визначення складових митної вартості товарів, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ.
На запит митного органу позивач листом №13/02-2025 від 13.02.2025 надав відповідачу додаткові документи для підтвердження митної вартості по ЕМД №25UA209120000245U0 від 12.02.2025: декларацію країни експортера MRN №24HU3210101D60A534 від 19.12.2024; прайс - лист постачальника (продавця) від 01.12.2024; висновок Державного Підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» від 11.02.2025 №257; рахунок на оплату №27 від 20.12.2024; заявка №331 від 19.12.2025.
Однак, всупереч наданим документам, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2025 року № UA209000/2025/000041/2. В якості підстав для відмови у здійснені митного оформлення товарів вказано, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК У не містять всіх відомостей щодо ціни фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.
Відповідачем також прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.02.2025 № UA209120/2025/000004.
Позивач не погоджується з висновками відповідача, вважає прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2025 року № UA209000/2025/000041/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.02.2025 №UA209120/2025/000004 такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.
Згідно з ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 52 глави 8 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 глави 8 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Крім того ч. 2 ст. 53 МК України визначає, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прас - листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Положеннями ч. 2 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (частина 3 ст. 54 МК України).
Крім того п. 2 ч. 4 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту визначені ст. 57 МК України. Згідно даної статті такими методами є: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 4-5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до ч.ч. 2-7 ст. 59 МК України при застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.
Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті.
Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях.
При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.
Враховуючи вимоги нормативних приписів, які регулюють спірні правовідносини, предмет доказування у даній справі охоплює як підстави незастосування відповідачем методу визначення митної вартості за ціною договору, так і обґрунтованість обрання певного другорядного методу та порядок розрахунку митної вартості імпортованого товару.
При цьому у митного органу повинні бути наявними обґрунтовані причини для витребування додаткових документів, ненадання яких унеможливлювало б визначення митної вартості товару, що ввозиться, саме за ціною договору (основний метод) відповідно до ст. 58 МК України.
Аналіз наведених норм Митного кодексу України дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, обов'язок декларанта подати протягом 10 календарних днів додаткові документи для визначення митної вартості товару виникає за наявності хоча б однієї з таких умов:
- документи, зазначені у частині другій ст. 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості,
- у документах, зазначених у частині другій ст. 53 МК України, наявні ознаки підробки;
- документи, зазначені у частині другій ст. 53 МК України, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів,
- документи, зазначені у частині другій ст. 53 МК України, не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Такі сумніви щодо митної вартості товару можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, тощо.
Суд зазначає, що відповідач за результатами виконання митних формальностей за ЕМД встановив, що надані документи, які відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ підтверджують заявлену митну вартість товарів, містять розбіжності.
З урахуванням зазначеного, відповідач зробив висновок, що подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Судом встановлено, що відповідно до п.4.1 Контракту ціна товару визначається в доларах США (USD) та включає: вартість товару, тари, упаковки, маркірування.
Відповідно до п.8.1 Контракту, пакування, в якому відвантажується товар повинно забезпечувати, за умови належного поводження з вантажем, цілісність товарів при транспортуванні та зберіганні.
Згідно з п.8.2 Контракту, товар поставляється в оригінальній упаковці, а саме, у пластмасових каністрах ємністю 1л, 5л, 10л, 20л, 100л, 200л, пакетах, а також у картонних коробках.
Згідно з п.8.3 Контракту, тара та пакування входить до вартості товару та не повертається.
Суд на підставі вищенаведених положень Договору прийшов до висновку, що продавець і покупець в Контракті узгодили між собою, що вартість тари (упаковки), а також маркування товару включається до ціни товару, яка підлягає сплаті.
У специфікації № 81 від 12.12.2024 року вказано кількість, ціну, одиницю виміру товару - гербіциду Євро-Ленд, а безпосередньо в ціну товару вже включено вартість товару, тари, упаковки, маркування.
Згідно зі статтею 685 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 01 березня 2023 року в справі № 420/18880/21 (адміністративне провадження № К/990/36541/22) дійшов правового висновку із застосування норм з аналогічних правовідносин, що за умовами Договору, пакування не оплачувалося покупцем окремо від ціни товару, з огляду на що посилання митного органу на відсутність у поданих декларантом до митного оформлення документах будь-якої інформації щодо включення/не включення вартості упаковки (пакування) до складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів є безпідставними.
Такий підхід щодо застосування положень МК України демонструвався Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 09 листопада 2022 року у справі № 815/2162/17, від 17 січня 2023 року у справі №160/7901/18 та від 18 грудня 2019 року у справі №160/8775/18.
Також, у Постанові від 23.10.2018р. по справі № 826/19038/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вірно зазначив те, що вартість упаковки та вартість пакувальних матеріалів включена у вартість товару, що виключає необхідність у її підтвердженні декларантом під час митного оформлення товару в контексті положень пункту "в" частини десятої статті 58 Митного кодексу України.
Відтак, твердження відповідача про те, що у специфікації до договору не зазначені відомості щодо вартості тари, упаковки та маркування, є безпідставним.
У відповідності до ч. 1, 2 статті 53 МКУ декларантом разом з митними деклараціями були подані всі документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з ч. 10 ст. 58 МК України визначений перелік витрат (складові митної вартості), які при визначенні митної вартості додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. До вказаного переліку входять такі складові товарів, як витрати на транспортування товару та витрати на страхування цих товарів (пункти 5, 7 вказаної норми).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що при поданні митної декларації декларантом було надано документи, що підтверджують вартість товару за ціною договору (контракту) та не містять числових розбіжностей.
У постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 Верховний Суд звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.
Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові від 07.07.2023р. по справі № 803/718/17 Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду.
Отже, доводи, наведені митним органом у рішенні про коригування митної вартості товарів не спростовують вищенаведених висновків суду.
Щодо доводів митного органу з приводу: «Висновок Державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» від 22.01.2025 № 121, прийнято до уваги митницею, але не може бути підставою для підтвердження митної вартості оскільки не здійснено аналізу цін на світовому ринку на ідентичні та подібні товари», суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти.
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст.53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані надати (занаявності) додаткові документи, зокрема: висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Слід зазначити, що експертний висновок носить консультаційний характер та по своїй суті є результатом практичної діяльності фахівця оцінювача щодо визначення вартості об'єкта оцінювання, а тому такий висновок може вказувати лише на можливу достовірність контрактної вартості товару, з урахуванням того, що розбіжностей з іншими документами, наданими при розмитненні, висновки експерта не містять.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в складі Касаційного адміністративного суду в Постанові від 31.07.2024 року у справі № 815/2564/18 (касаційне провадження № К/9901/25881/19).
Згідно системного аналізу вимог норм Митного кодексу України суд дійшов висновку, що зазначений кодекс не передбачає обов'язкового проведення оцінки товару суб'єктом оціночної діяльності з метою підтвердження заявленої митної вартості.
Також, Митний кодекс України не передбачає надання декларантом висновків про здійснення аналізу цін на світовому ринку на ідентичні та подібні товари.
Таким чином, суд зауважує на тому, що Верховний Суд у постанові від 08.10.2019 у справі № 803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, доки протилежне не буде доведено контролюючим органом.
Національний стандарт №1 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.
Державне підприємство «УКРПРОМЗОВНІШЕКСПЕРТИЗА» не є суб'єктом оціночної діяльності, не здійснює діяльність з оцінки майна та не здійснює рецензування звітів про оцінку майна, тому не зобов'язане у своїй діяльності керуватися вищевказаним Стандартом.
Відповідно, Висновок ДП «Укрпромзовнішекспертиза» від 16.12.2024 № 2332 не є результатом оцінки майна у розумінні ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001р. № 2658-III, тому не повинен відповідати вимогам Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440. Такі поняття як «оцінка майна і майнових прав» та «цінова експертиза» не є тотожними.
Надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів.
Оскільки з положень пункту 2 частини 6 статті 54, частини 2 статті 256 Митного кодексу України вбачається, що виконання вимог митного органу доходів і зборів щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови митному оформленні товарів.
Утім, з переліку витребуваних відповідачем документів не можливо встановити, недоліки яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути.
З приводу аргументів митного органу щодо: «Додатково надана MRN №24HU3210101D60A534 з Угорщини до України є «транспортувальним супровідним документом про маршрут та безпеку» типу TIR, в якому відсутні відомості, що свідчать про оформлення документу», суд вбачає за доцільним зазначити наступне.
Судом встановлено, що надана позивачем декларація країни відправлення MRN № 24HU3210101D60A534 має форму електронного документа та містить усі необхідні ідентифікатори створення цього електронного документу країною відправлення (зокрема штрих-кодовий ідентифікатор), що в свою чергу надає митному органу право, відповідно до приписів п. 5 ч. 5 ст. 54 МКУ, перевірити її автентичність, а в разі наявності відповідних сумнівів, звернутися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості, а не покладати на декларанта не передбачені законодавством обов'язки щодо підтвердження виконання уповноваженими установами інших країн встановлених ними процедур.
Відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений Наказом Мінфіну України № 651 від 30.05.2012 року, в графі 33 зазначається код товару згідно з УКТ ЗЕД - Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності.
Водночас правильність оформлення митних документів продавцем-експортером не може впливати на право покупця визначити митну вартість товарів при імпорті за ціною контракту і не може слугувати підставою для сумнівів у заявленій митній вартості.
Судом встановлено, що експортна митна декларація містить достатньо відомостей, які дозволяють її ідентифікувати як товаросупровідний документ конкретної поставки товару - номер інвойсу №РЕТ8-SZ-1180050 від 17/12/2024. збігається з номером інвойсу, поданим до митного оформлення.
Відповідно до приписів ст. 53 МК України експортна декларація не є документом, що підтверджує числові значення митної вартості товарів. Надана експортна декларація не може бути використана для підтвердження митної вартості товару, це лише додатковий товаросупровідний документ конкретної поставки товару, що містить інформацію про товар та шлях його прямування.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 815/762/18 вказано, що: «…Експортна декларація - це митний документ, що підтверджує експорт товарів з країн, законність вивезення продукції з країни-експортера і ввезення в країну-імпортер. Судовими інстанціями установлено, що виявлені митним органом розбіжності по суті є формальними, несуттєвими та жодним чином не впливають на рівень заявленої митної вартості, відтак, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів скаржника, що подані позивачем документи не дозволяли у належний спосіб перевірити числове значення складових митної вартості товарів та відомості щодо їх ціни, є необґрунтованими та не відповідають встановленим фактичним обставинам справи…».
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі N 820/2014/17, в якій суд касаційної інстанції також вказав, що формальне виконання процедури консультацій, надлишкове узагальнення причини невизнання задекларованої позивачем митної вартості свідчать про відсутність практичної реалізації в діяльності відповідача принципу належного урядування і принципів адміністративної практики, рекомендованих Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.77 Про захист особи відносно актів адміністративних органів.
З урахуванням приписів ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, і має бути оформлена відповідно до чинного законодавства країни відправлення й, до того ж, не впливає на митну вартість як таку.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.04.2021 у справі № 804/5143/16.
У Постанові від 16.04.2021 у справі № 140/2000/19 Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем документи, зокрема експортна декларація за відсутності обґрунтованих доводів з боку Митниці про зворотне, дають підстави для висновку про підтвердження позивачем усіх складових задекларованої митної вартості, а тому у Митниці не було підстав для витребування у позивача додаткових документів.
Сумніви митного органу у числових складових митної вартості товарів спростовані наданими до митного оформлення документами, а також проведеним судовим розглядом, що свідчить про необґрунтованість спірних рішень про коригування митної вартості, що має наслідком його скасування, так само як і спірних карток відмови як похідних позовних вимог.
Зазначення відповідачем додаткових документів, що передбачені частиною 3 статті 53 Митного кодексу України, не можна вважати належним обґрунтуванням коригування митної вартості товарів та подальшої відмови у митному оформленні товарів.
З наведених обставин можна дійти висновку про те, що декларантом були надані для митного оформлення товару усі необхідні документи, що передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України.
Частиною третьою статті 53 МКУ встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
У Постанові від 15.02.2023 у справі № 815/2552/16 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив, що: відхилені посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.
Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в Постанові від 21.03.2023 у справі № 815/5817/17 (касаційне провадження № К/9901/55119/18).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 03.03.2023 у справі № 400/3830/19 дійшов правового висновку, що (далі - цитування з Постанови): «…Органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність в органу доходів і зборів обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації…».
Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
Суд зазначає, що у наданих позивачем документах відсутні розбіжності, які є підставою для витребування відповідачем додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості. Позивачем надано документи, які підтверджують всі складові митної вартості, сплату визначеної згідно з умовами контракту ціни за товар.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Суд зауважує, що в ході розгляду справи відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень у спірних правовідносинах.
Натомість, доводи позивача обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, а факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є такими, що не відповідають встановленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а тому підлягають скасуванню як протиправні.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі v. Finlandвід 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spainвід 09.12.1994, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
З приводу клопотання про відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу при розгляді даної справи, які складають 24 000,00 грн., суд зазначає наступне.
У зв'язку з наведеними обставинами суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що позивач, як особа, яка заперечує зазначений відповідачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Адвокат Комов Олег Геннадійович здійснює представництво та захист інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» на підставі Договору про надання правової (правничої) допомоги № 2301/23-ПД-01 від 23 січня 2023 року, ордеру про надання правничої (правової) допомоги.
Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНИЙ ДІМ НЕРТУС" та АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ "СПРАВАР" було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 2301/23-ПД-01 від 23 січня 2023 року.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Відповідач в правовій позиції заперечував щодо відшкодування за його рахунок суми понесених витрат на правничу допомогу, оскільки сума 24 000,00 грн. є надмірною та безпідставною.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 у справі №340/4492/22 судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу надано до суду докази: ордер про надання правової (правничої) допомоги; договір про надання правової (правничої) допомоги № 2301/23-ПД-01 від 23 січня 2023 року, додаткова угода №8 від 23.01.2023, рахунок на оплату №47 від 18.03.2025, акт надання послуг №33 від 19.03.2025, платіжна інструкція №15574 від 18.03.2025, попередній розрахунок витрат.
Згідно з п.1.1 договору про надання правової (правничої) допомоги № 2301/23-ПД-01 від 23 січня 2023 року виходить, що адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 2 додаткової угоди № 8 від 18.03.25 року передбачено, що сторонами визначено обсяг та зміст правової допомоги, а також розмір гонорару за правову допомогу у справі за адміністративним позовом ТОВ «ТД «НЕРТУС» до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за Рішенням про коригування митної вартості товарів від 13.02.2025 року № UA209000/2025/000041/2 (Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.02.2025 року № UA209120/2025/000004):
- надання усної юридичної консультації Клієнту та роз'яснення з правових питань щодо порядку розгляду адміністративної справи про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та порядку подання позовної заяви до суду адміністративної юрисдикції, а саме: Харківського окружного адміністративного суду - 2000 грн,
- правовий аналіз та вивчення значного обсягу письмових документів, наданих Клієнтом по справі для розгляду в Харківському окружному адміністративному суді - 4000 грн,
- надання Клієнту правової інформації, вивчення та аналіз законодавства України про митну справу та міжнародного законодавства про митну справу (ІНКОТЕРМС, Конвенції, тощо), актуальної судової практики Верховного Суду з аналогічних правовідносин, підготовка нормативно-правової бази для подання позовної заяви в Харківський окружний адміністративний суд - 4000 грн,
- підготовка, складання та направлення процесуального документу - обґрунтованої позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення до Львівської митниці Державної митної служби України до Харківського окружного адміністративного суду на 22 (двадцяти двох) аркушах - 8000 грн.
- ведення адміністративної справи та участь адвоката в її розгляді в Харківському окружному адміністративному суді, підготовка процесуальних документів, зокрема: відповіді на відзив у разі подання відповідачем відзиву на позовну заяву, клопотань, пояснень, заяв та заперечень необхідних по справі - 6000 грн.
Пунктом 3 додаткової угоди № 8 від 18.03.25 року передбачено, що оплата за надану правову допомогу здійснюється Клієнтом шляхом переказу грошових коштів на безготівковий рахунок Адвокатського об'єднання у строк, узгоджений Сторонами, але не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання Додаткової угоди. Клієнт повинен забезпечити ідентифікацію платежу та документів, на підставі яких здійснюється перерахування коштів Адвокатському об'єднанню шляхом зазначення у рядку «Призначення платежу» реквізитів цього договору та за необхідністю інших ідентифікуючих ознак (реквізити акту наданих послуг, рахунку, додаткової угоди тощо).
Пунктом 4 додаткової угоди № 8 від 18.03.25 року передбачено, що ця Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору.
На виконання умов Договору про надання правової (правничої) допомоги № 2301/23-ПД-01 від 23 січня 2023 року та Додаткової угоди до нього замовнику був виставлений рахунок № 47 від 18.03.25 року та між сторонами був укладений Акт надання послуг № 33 від 19.03.2025 року.
Відповідно до Платіжної інструкцією № 15574 від 18.03.25 року виходить, що ТОВ «ТД «НЕРТУС» оплатило послуги консультаційного характеру, надання правової допомоги Договору про надання правової (правничої) допомоги № 2301/23-ПД-01 від 23 січня 2023 року.
Відповідно до Акту надання послуг № 33 від 19.03.2025 року виходить, що Адвокатським об'єднанням, в особі директора Михайлова В.Л., були виконані правничі послуги для Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нертус» за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 2301/23-ПД-01 від 23 січня 2023 року у розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок, які зазначені в п.2 Додаткової угоди № 7 від 06.11.24 року.
Суд зазначає, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників, судові засідання не проводились.
Суд акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За обставин цієї справи суд, окрім вищенаведеного, також враховує, що визначений адвокатом розмір гонорару є непомірно завищеним щодо предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а звернув увагу на те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі №826/8890/18.
Виходячи з вищеописаних обставин справи, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності й пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача в цій справі до 12 000,00 грн.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.19,139,229,241-247,250,255,293,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» (61010, місто Харків, вул. Нетіченська, буд. 25, офіс 21, код ЄДРПОУ 38982285) до Львівської митниці Державної митної служби України (79000, місто Львів, вул. Костюшка Т., будинок 1, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2025 року № UA209000/2025/000041/2, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України.
Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.02.2025 року № UA209120/2025/000004, прийняту Львівською митницею Державної митної служби України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України (79000, місто Львів, вул. Костюшка Т., будинок 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» (61010, місто Харків, вул. Нетіченська, буд. 25, офіс 21, код ЄДРПОУ 38982285) сплачений судовий збір в розмірі 12974,00 грн (дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири грн 00 коп.).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці Державної митної служби України (79000, місто Львів, вул. Костюшка Т., будинок 1, код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НЕРТУС» (61010, місто Харків, вул. Нетіченська, буд. 25, офіс 21, код ЄДРПОУ 38982285) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн (дванадцять тисяч грн 00 коп.).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22 грудня 2025 року.
Суддя Н.А. Полях