Справа № 500/4295/25
17 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 29.05.2025 звернувся до відповідача із заявою про переведення його на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №191950019419 від 05.06.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Позивач вважає вказану відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №191950019419 від 05.06.2025 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 23.07.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 29.07.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
При визначенні права на призначення пенсії з 01.05.2016 до стажу державної служби зараховується лише період роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Віднесення наявних посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідних категорій нових посад державних службовців проводилося Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним органом, тобто на підставі відповідного акта Кабінету Міністрів України.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював:
- з 03.09.1990 по 31.07.2004 ДПІ в Підволочинському районі;
- з 04.08.2004 по 30.09.2004 в Теребовлянській міжрайонній ДПІ;
- з 01.10.2004 по 01.06.2005 в Гусятинській міжрайонній ДПІ;
- з 02.06.2005 по 04.08.2012 в Державній податковій адміністрації у Тернопільській області.
Посадові особи податкової (фіскальної) служби, Митної служби України не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ.
Органи Пенсійного фонду України керуються положенням статті 588 глави 83 розділу XX Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4496, статтею 90, підпунктом 1 пунктом 2 розділу XI Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу», статтею 25 Закону України від 16.12.1993 № 372 «Про державну службу», Митним кодексом України від 12.12.1991 № 1970 від 17.07.2002 № 92 від 13.03.2012 № 4495, якими було передбачено присвоєння службовим, посадовим особам в митних органах, митній службі в органах доходів і зборів персональних звань та спеціальних звань.
Посадовим особам контролюючих органів згідно зі статтею 343.1 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання і відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ.
З огляду на вищевказані нормативно-правові акти, періоди роботи службових (посадових осіб в митних органах, митній службі), в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців.
Особи, які станом на 01.05.2016 (дату набрання чинності Законом №889) не мають необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723, права на пенсію відповідно до ст. 37 Закону №3723, з урахуванням вимог, визначених у пунктах 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 не мають.
Ст. 90 Закону № 889 визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60.
Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право Позивача на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Відповідно, питання щодо розрахунку пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на призначення.
Представник відповідача зауважує, що Управління у відповідь на заяву Позивача відмовило у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» з мотивів відсутності законодавчих підстав.
Відтак, спору щодо розрахунку пенсії у розмірі 60 відсотків заробітної плати за останнім місцем роботи на державній службі, зазначеної в довідках про заробітну плату до якої включено всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на час звернення Позивача у цій справі до суду не існувало.
Отже, позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.
Ухвалою суду від 23.09.2025 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: 10003, Україна, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Ольжича, будинок 7, код ЄДРПОУ 13559341) як співвідповідача до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 16.10.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.
Ухвалою суду від 10.11.2025 продовжено процесуальний строк розгляду справи №500/4295/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії на 2 місяці, з урахуванням розумних строків розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву ОСОБА_1 від 29.05.2025.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 20.11.2025 надіслав через систему "Електронний суд" заяву, в якій зазначила, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області всі документи і скан-копії документів знаходяться в ІКІС ПФУ:ПІДСИСТЕМА «Призначення та виплати пенсій» за місцем перебування на обліку електронної пенсійної справи, так як програмним забезпеченням ІКІС ПФУ: підсистеми «Призначення та виплати пенсій (ППВП)» непередбачено доступ до електронних пенсійних справ іншого регіону. Враховуючи зазначене, необхідно витребувати заяву ОСОБА_1 від 29.05.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Ухвалою суду від 28.11.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 17.12.2025 о 11:15 год. та витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області заяву ОСОБА_1 від 29.05.2025.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 05.12.2025 надіслав через систему "Електронний суд" клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позову, просила в його задоволенні відмовити.
Також в даному судовому засіданні 17.12.2025 за згодою сторін судом ухвалено про перехід до подальшого розгляду справи за правилами письмового провадження.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно Закону № 1058.
ОСОБА_1 29 травня 2025 року звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо переходу з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.
На виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.02.2021 за № 339/35961, якою внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій.
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та 05.06.2025 винесено рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу».
Відмовляючи в призначенні пенсії державного службовця відповідач не зарахував до стажу державної служби період роботи позивача в органах державної податкової служби Тернопільської області з 03.09.1990 року по 26.07.2012 року, з тих підстав, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Не погодившись із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.06.2025 та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом (01.05.2016 року) мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відмовляючи в призначенні пенсії державного службовця відповідач не зарахував до стажу державної служби період роботи позивача в органах державної податкової служби Тернопільської області з 03.09.1990 року по 26.07.2012 року.
Зокрема, відповідно до запису №8 трудової книжки позивача від 03.09.1990 року та на підставі наказу №14-п від 03.09.1990 року позивач був вперше призначений на посаду в Державній податковій інспекції в Підволочиському району Тернопільської області.
Відповідно до ст.1 Закону Української РСР «Про державну податкову службу в Українській РСР» від 04.12.1990 року № 509-12 Державна податкова служба в Українській РСР створюється при Раді Міністрів Української РСР у складі Головної державної податкової інспекції Української РСР і державних податкових інспекцій по областях, районах, містах і районах у містах.
Робота на посадах в місцевих органах державного управління міністерств і відомств УРСР включена до Переліку державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, наведеного в додатку до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283.
З 03.05.1994 року діяла Постанова Кабінету Міністрів України № 283 «Про порядок обчислення стажу державної служби». Обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії. Цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби.
Відповідно до ч.2 ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ при встановленні категорій посад державних службовців зроблено посилання на «інші прирівняні до них посади».
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті з 16.12.1993 року визначав Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Відповідно до статті 1 цього Закону державна податкова служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до ч.2 ст.9 зазначеного Закону, регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури,, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено Законами України, Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Спеціальним Законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ « Про державну податкову службу в Україні», а з 12.08.2012 року - Податковий Кодекс України.
Згідно ч.І ст. 4 цього Закону, Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин 2,3 цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм у свою чергу відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади.
Посадовою особою державної податкової служби за правилами ч.І ст.15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч.5, 6 ст. 15 цього Закону.
Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, та які займали посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики) у період до 12.08.2012 року перебувають на державній службі та є державними службовцями.
З 12.08.2012 року пунктом 344.1 ст.344 Податкового кодексу України визначено, що період роботи посадових осіб контролюючих органів (в тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання), крім діючих у них підрозділів податкової міліції, зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Вказане також кореспондується із ч.18 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, згідно якої період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до Закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Законом України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», як і Податковим Кодексом України не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року, зокрема стаття 37, за правилами якої на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Аналогічну позицію виклав Верховний Суд в постанові від 22 жовтня 2013 року по справі № 21-340а13 зазначивши, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Висновок Верховного Суду України має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
З трудової книжки позивача слідує, що позивач працював на різних посадах в : Державній податковій інспекції по Підволочиському районі Тернопільської області, Державній податковій адміністрації у Підволочиському районі Тернопільської області, Теребовлянській міжрайонній державній податковій інспекції Тернопільської області, Гусятинській міжрайонній державній податковій інспекції Тернопільської області, Державній податковій адміністрації в Тернопільській області, Державній податковій службі у Тернопільській області.
Таким чином, суд вважає, що період 21 рік 10 місяців та 23 дні проходження служби позивача в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
За таких обставин позивач має необхідний стаж 20 років та досяг передбаченого віку 62 роки для переведення його на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає необхідним визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.06.2025 року у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи в органах державної податкової служби Тернопільської області з 03.09.1990 року по 26.07.2012 року.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ з 15.01.2019 року та здійснити нарахування (перерахунок) та виплату такої пенсії з 29 травня 2025 року, виходячи з розміру заробітної плати, зазначеної у довідках про складові заробітної плати Головного управління ДПС у Тернопільській області від 20 травня 2025 року за № 280/5/19-00-10-31 на суму 25100,00 грн та № 281/5/19-00-10-31 на суму 12760,83 грн., то суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Оигерка V. Пкгаіпе), заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Кікіїа V. Роїапсі), заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом розгляду було рішення, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про переведення його на інший вид пенсії.
У спірному рішенні йдеться про те, що у заявника відсутній необхідний стаж державної служби, що є перешкодою для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про переведення його з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до стажу державної служби позивача період роботи в органах державної податкової служби Тернопільської області з 03.09.1990 року по 26.07.2012 року.
За таких обставин, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.06.2025 року № 191950019419 про відмову позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу державної служби, у тому числі період роботи в органах державної податкової служби Тернопільської області з 03.09.1990 року по 26.07.2012 року та повторно розглянути заяву позивача про переведення з пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно поданої позивачем заяви, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Таким чином, оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрат зі сплати судового збору, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи в органах державної податкової служби Тернопільської області з 03.09.1990 року по 26.07.2012 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення з пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", згідно поданої ним заяви, з урахуванням висновків суду у цій справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 17 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Ольжича, 7,м. Житомир,Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003 код ЄДРПОУ 13559341).
Головуючий суддя Подлісна І.М.