Справа № 500/5787/25
22 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач ), у якому просила ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 192150006903 від 14.08.2025 щодо ОСОБА_1 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 20.06.2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 01.12.1985 по 05.08.1994 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 , з 04.01.1983 по 25.12.1985 згідно з архівних довідок № 64/10 від 12.05.2021, № 185 від 12.05.2021, виданих архівним сектором Підгаєцької міської ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком. Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у призначенні пенсії їй було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначення пенсії за віком позивачка вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник вказав, що при опрацюванні наданих позивачкою документів для обчислення страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 19 років 3 місяці 16 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи згідно довідок № 64/10 від 12.05.2021 та № 185 від 12.05.2021, оскільки зазначено ім'я ОСОБА_2 , що не відповідає паспорту заявниці; - період роботи з 01.12.1985 по 05.08.1994, оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів. Таким чином, розрахунок стажу проведено згідно з вимогами чинного законодавства (арк. справи 29 - 33).
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 13.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 13.10.2025 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу через електронний кабінет 13.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 22.12.2025 продовжено процесуальний строк розгляду справи на період воєнного стану з урахуванням розумних строків розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заява та подані документи були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 14.08.2025 № 192150006903 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу (арк. справи 28).
Причиною вказаної відмови у призначені пенсії стало те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи згідно з довідок № 64/10 від 12.05.2021 та № 185 від 12.05.2021, оскільки зазначено ім'я ОСОБА_2 , що не відповідає паспорту заявниці;
- період роботи з 01.12.1985 по 05.08.1994, оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум вихододнів.
Відповідно до вказаного рішення вік заявниці 63 роки, страховий стаж становить 19 років 3 місяці 16 днів.
Дослідивши копію трудової книжки позивачки НОМЕР_2 від 18.03.1992 (арк. справи 21 - 22) судом встановлено, що у ній містяться запис про трудову діяльність позивачки з 04.01.1983 по 25.12.1985 у колгоспі "Іскра" дояркою.
Крім того, відповідно до записів копії трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1985 (арк. справи 17 - 20) позивачка за спірний період з 01.12.1985 по 05.08.1994 була обрана звільненим головою профспілкового комітету колгоспу "Заповіт".
Відповідно до відомостей архівної довідки від 12.05.2021 № 185, рішенням засідання правління колгоспу "Іскра" С. Завалів від 18.11.1985 ОСОБА_3 ((так в документі) звільнено з роботи згідно з поданою заявою (арк. справи 30).
Відповідно до відомостей архівної довідки від 12.05.2021 № 64/10 ОСОБА_3 (так в документі) у 1983 році виробила 344 людинодні, у 1984 році виробила 305 людиноднів, у 1985 році виробила 309 людиноднів (арк. справи 31).
Зміну дошлюбного прізвища позивачки з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 " підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (арк. справи 24).
Позивачка не погодившись з оскаржуваними рішеннями суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 14.08.2025 № 192150006903, вважаючи його протиправними та такими, що порушує її право на соціальний захист, звернулась до суду із цим позовом.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.
У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями статті 56 Закону № 1788- XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.
Також, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
З огляду на зміст вищевказаних положень, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин, передбачено дві форми роботи особи в колгоспі: шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління; за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі).
Таким чином, трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників.
В спірному випадку згідно з записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 18.03.1992 позивачка з 04.01.1983 по 25.12.1985 прийнята у колгоспі "Іскра" на роботу дояркою. Крім того, відповідно до записів копії трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1985 позивачка з 01.12.1985 по 05.08.1994 була обрана звільненим головою профспілкового комітету колгоспу "Заповіт".
Трудові книжки позивачки серії НОМЕР_2 від 18.03.1992 та серії НОМЕР_1 від 01.12.1985 містить записи про період роботи позивачки у колгоспі та не містить записів про вступ чи вихід з членів колгоспу, а містить запис саме про прийом на роботу та звільнення з посади.
З огляду на зміст вказаного запису в трудових книжках серії НОМЕР_2 від 18.03.1992 та серії НОМЕР_1 від 01.12.1985 ОСОБА_1 прийнята в колгосп на роботу саме як працівник, а не як член колгоспу (за відсутності доказів протилежного), а тому вимоги про встановлення позивачці мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму не стосуються періодів роботи позивачки з 04.01.1983 по 25.12.1985 у колгоспі "Іскра" та з 01.12.1985 по 05.08.1994 у колгоспі "Заповіт".
Водночас, враховуючи вищевказаний висновок суду для зарахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 04.01.1983 по 25.12.1985 у колгоспі "Іскра" та з 01.12.1985 по 05.08.1994 у колгоспі "Заповіт" достатньо лише записів в трудових книжках серії НОМЕР_2 від 18.03.1992 та серії НОМЕР_1 від 01.12.1985, які є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивачки, та містять записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки, а формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі №593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі №638/18467/15-а.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практик
Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено судом, та слідує із матеріалів справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішень дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивачки спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії.
Відтак таке рішення відповідача прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Судом також враховується пункт 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно з якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання призначити позивачці пенсію за віком, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідача, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачкою всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивачки про призначення їй пенсії за віком, із урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до пільгового стажу спірні у цій справі періоди роботи.
Висновки за результатами розгляду справи
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 192150006903 від 14.08.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивачки від 07.08.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 04.01.1983 по 25.12.1985 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 18.03.1992 та з 01.12.1985 по 05.08.1994 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.12.1985.
Судові витрати
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви до суду, позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 1.336802509.1 від 03.10.2025.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивачки слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, спірне рішення якого стало підставою для звернення позивачки з цим позовом до суду, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 192150006903 від 14.08.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 04.01.1983 по 25.12.1985 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 18.03.1992 та з 01.12.1985 по 05.08.1994 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.12.1985.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень, 60 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_4 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: пл. Центральна, 3, м. Чернівці, Чернівецький р-н, Чернівецька обл., 58002 код ЄДРПОУ: 40329345).
Головуючий суддя Юзьків М.І.