ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" грудня 2025 р. справа № 300/4542/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування при призначенні пенсії за віком, згідно рішення № 092850029277 від 09.05.2025 підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні";
- зобов'язати відповідача здійснити з 26.04.2025 перерахунок розміру призначеної пенсії за віком, з нарахуванням підвищення пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає, працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та провести її виплату з урахуванням проведених раніше виплат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачці видано посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту серія 2Б № 007947, яке керуючись частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» позивач долучив до заяви про призначення пенсії, однак, пенсійним органом не взято до уваги таке посвідчення та не збільшено розмір пенсії на 20%. Вважаючи протиправною відмову відповідача у здійсненні відповідного перерахунку пенсії, звернувся до суду з цим позовом з метою захисту порушеного права.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.15).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.07.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. На даний час Кабінетом Міністрів України ще не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителю гірських районів. Вказано, що 02.07.2025 КМУ прийнято постанову № 793 «Деякі питання доплат, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2025 році». Зокрема, згідно положень вказаної постанови, підтвердження факту проживання здійснюється один раз на 6 місяців. Відповідач просить врахувати, що питання щодо визначення права на встановлення виплати доплати буде переглянуте з врахуванням вимог постанови КМУ від 02.07.2025 № 793 та за наслідками прийнято відповідне рішення. Просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с.19-23).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 09.05.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як зазначає позивач і не заперечує відповідач, до заяви про призначення пенсії позивачкою долучалось посвідчення серія НОМЕР_1 , видане 10.09.2013, та яким підтверджується, що позивачка проживає на території гірського населеного пункту (а.с.41).
Однак, під час призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір такої пенсії не збільшено на 20%, як жителю гірського населеного пункту.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування надбавки як жителю гірського населеного пункту, позивачка звернулася із даним позов до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за № 56/95-ВР (далі - Закон України № 56/95-ВР).
За змістом статті 5 частини 1 Закону України № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (стаття 5 частина 2 Закону України № 56/95-ВР).
За змістом пункту 2.6. підпункту 5 Порядку № 22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").
Статтею 6 частиною 2 Закону України № 56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Суд зазначає, що за змістом посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 10.09.2013, ОСОБА_1 є громадянкою, яка проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (а.с.11).
Вказане посвідчення, як уже встановлено, надавалось позивачкою разом із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому, учасниками справи не заперечується, що позивачка є громадянкою, яка проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Крім того, суд звертає увагу, що місцем реєстрації місця проживання у паспорті позивача значиться с. Оболоння, яке, у відповідності до Переліку населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, затвердженого постановою КМУ від 11.08.1995 № 647, є гірським населеним пунктом.
В подальшому, ОСОБА_1 призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 09 травня 2025 року (а.с.10).
При цьому, як встановлено із протоколу перерахунку пенсії, при визначенні розміру пенсії позивачці не було враховано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено статтею 6 частиною 2 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», водночас, в графі «Особливості» вказано - проживає в гірському нас. Пункті з 10.09.2013 по довічно (а.с.10).
Так, відповідач за змістом відзиву на позовну заяву вказує, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році стаття 6 частина 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Інших мотивів неврахування при призначенні та перерахунку з 09 травня 2025 року пенсії позивачці включення до її складових сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків відповідачі суду не навели.
Відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тобто зазначеною нормою законодавцем ґарантовано збільшення, зокрема, розміру державної пенсії на 20 відсотків, громадянам, які одержали відповідний статус, а саме статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року за № 4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Надаючи правову оцінку коментованим доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України" є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.
Внаслідок чого позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якому надано статус гірського фактично позбавлений гарантованого йому статтею 6 частиною 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 9 липня 1998 року № 11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі № 640/9677/20 від 16 березня 2021 року зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України
Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.
Слід зазначити, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов'язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивачки при призначенні пенсії на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за № 56/95-ВР.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивачка, згідно із квитанцією від 26.06.2025 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не врахування при призначенні за віком ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за №56/95-ВР.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити з 09.05.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за №56/95-ВР.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.