ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"22" грудня 2025 р. справа № 300/3989/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
Адвокат Шевчук-Філімон Наталія Мирославівна, дічи в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за змістом якого просить суд:
- визнати протиправними дії посадових осіб: - начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенанта ОСОБА_2 щодо прийняття рішення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про відмову у перетинанні державного кордону України;
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинання державного кордону України від 10.05.2025, винесене начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_2 , яким відмовлено у виїзді з України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги мотивовані тим, позивач 10.05.2025 прибув до державного кордону на пункт пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону України. На думку сторони позивача, для перетину державного кордону України позивач подав усі необхідні документи. Однак, 10.05.2025 начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону України, відповідно до якого позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв'язку з ненаданням на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд за кордон в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України». Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.22).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.06.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків, в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю окрім здійснення перевірки документів, проводять опитування осіб котрі прямують через державний кордон, для підтвердження мети такої поїздки з наданих на паспортний контроль документів. Звернуто увагу суду, що окрім документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, потрібно підтвердити також мету поїздки, що є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю. Внаслідок чого, віднесення БО «МБФ «Жінки ми сила»», яка діє на підставі Статуту БО «МБФ «Жінки ми сила»» критично важливою для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, з можливістю бронювання 2 військовозобов'язаних осіб та бронювання у зв'язку із цим позивача в реєстрі Оберіг, не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів. Зазначено, що наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України, водночас, дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України, а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави. Зокрема, також звернуто увагу суду та вказано, що оскаржуване рішення про відмову у виїзді є разовим і при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, та проходженні позивачем інших заходів прикордонного контролю, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с.25-30).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 працює на посаді соціального працівника за сумісництвом у Благодійній Організації «Міжнародний Благодійний Фонд «Жінки ми сила»» та є волонтером даної організації.
Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15.04.2025 за № 16/дск БО «МБФ «Жінки ми сила»» визнана критично важливою для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, з можливістю бронювання двох військовозобов'язаних осіб (а.с.15).
10.05.2025 генеральним директором БО «МБФ «Жінки ми сила»» позивачу надано доручення здійснити робоче відрядження: з Івано-Франківськ (Україна) - Шегині (Україна) - Гданськ (Польща) - Бидгощ (Польща) - Івано-Франківськ (Україна), що мало тривати у строк з 10.05.2025 по 30.05.2025 (зворотна сторона а.с.13).
10.05.2025 позивач прибув до пункту пропуску через державний контроль «Шегині» з метою перетину державного кордону на виїзд з України та під час здійснення прикордонного контролю пред'явив уповноваженим службовим особам:
- паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ;
- паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 ;
- військово-обліковий документ № 170220229309641900004 від 05.08.2024;
- витяг з програми Резерв+ на ім'я ОСОБА_1 з відміткою про дату формування 09.05.2025;
- довідку про військовозобов'язаних, які пропонується до бронювання;
- повідомлення про бронювання військовозобов'язаного;
- наказ генерального директора БО «МБФ «Жінки ми сила»» від 10.05.2025 «Про направлення у відрядження за кордон»;
- доручення генерального директора БО «МБФ «Жінки ми сила»» від 10.05.2025;
- службове посвідчення № 012;
- звернення генерального директора БО «МБФ «Жінки ми сила»» від 10.05.2025 на ім'я начальника Львівської митниці - Андрія Кузнік, на ім'я командувача ЗРУ ДПСУ генерала-майора ОСОБА_3 ;
- гарантійний лист генерального директора БО «МБФ «Жінки ми сила»» від 10.05.2025;
- лист з Міністерства оборони України за № 3В01 від 25.03.2025.
Однак, начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення «Про відмову у перетинанні державного кордону України» від 10 травня 2025 року у зв'язку із тим, що позивач не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, внаслідок чого, звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України Про прикордонний контроль від 05.11.2009 № 1710-VI (в редакції Закону на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Закон № 1710-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно із частиною 2 даної статті прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частинами 3-5 статті 2 Закону № 1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.
Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.
Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону № 1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 4 статті 6 даного закону визначено, що прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Згідно з частинами 1-2 статті 7 Закону № 1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Як слідує із частини 1 статті 14 даного Закону іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Закону № 1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно з пунктом 2-8 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які прямують для перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги, з числа осіб, зазначених у пунктах 2-1, 2-6, 2-9, 2-14, 2-20 цих Правил, здійснюється уповноваженими особами Держприкордонслужби за умови виконання такими особами цих Правил.
Предметом спірних правовідносин в даній справі є правомірність рішення щодо відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , однак, сторона позивача вважає, що оскаржуване рішення не було належно обґрунтованим.
В даному аспекті суд вказує на таке.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють перевірку документів наданих для перетину державного кордону.
При цьому у статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль», зазначено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Відповідно до частини 1 пункту 11 статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» під оцінкою ризиків розуміється діяльність, що провадиться службовими особами Державної прикордонної служби України, спрямована на встановлення ймовірності порушення особою законодавства у сфері безпеки державного кордону.
Відповідно до розділу 1 частини 2 абзацу 1 Інструкції з проведення аналізу ризиків у Державній прикордонній службі України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.12.2017 № 1007, аналіз ризиків, це сукупність процедур і методів обробки інформації з метою визначення наявних та потенційно можливих ризиків у сфері безпеки державного кордону. Аналіз ризиків є невід'ємною складовою інтегрованого управління кордонами.
Тобто, уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків, в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю окрім здійснення перевірки документів, проводять опитування осіб котрі прямують через державний кордон, для підтвердження мети такої поїздки з наданих на паспортний контроль документів.
Взаємозалежність підтвердження мети прямування, залежить від наданих особою під час перетинання державного кордону документів, тобто під час процедури опитування (обізнаності особи щодо інформації зазначеної в документі(ах)) та у разі коли відомості, що стали відомі під час перевірки документів та в ході опитування особи - розбігаються, такі ознаки вказують на реагування профілів ризику (зазначені заходи є метою здійснення прикордонного контролю та здійснюється задля протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон), а отже, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Таким чином, окрім документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, потрібно підтвердити також мету поїздки, що є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим, після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Як встановлено судом, відповідно до Правил № 57 не підтвердження мети поїздки є підставою для прийняття рішення про відмову в перетині держаного кордону на підставі частини 1 статті 14 Закону № 1710-VI.
Суд зазначає, що форма рішення про відмову в перетині державного кордону, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457.
Зміст та форма оскаржуваного рішення від 10.05.2025 повністю відповідає даному нормативному акту.
Суд зазначає, що розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованості рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби (дискреційні повноваження).
З цих же підстав суд зауважує, що віднесення БО «Міжнародний Благодійний Фонд «Жінки, ми сила» (суб'єкт господарювання, у якому працює позивач) до критично важливих для забезпечення потреб ЗСУ та бронювання у зв'язку із цим позивача в реєстрі Оберіг, не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Також в контексті спірних правовідносин суд наголошує, шо Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради Національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Строк дії військового стану на даний час неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду справи.
Зважаючи на викладені положення, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Поруч із цим необхідно підкреслити, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, внаслідок чого, за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 зауважив, що з метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб'єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
При цьому, варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а, відтак, відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.
Суд звертає увагу, що застосовані відносно позивача підстави відмови у перетині держаного кордону є спеціальними обмеженнями, впровадженими в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.
Так, здійснюючи прикордонний контроль, відповідач дійшов висновку, що позивачем не підтверджена мета поїздки за кордон 10.05.2025 у період дії на території України воєнного стану, що у свою чергу не дало змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, внаслідок чого, рішення прийняте начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_2 є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що рішення від 10.05.2025 про відмову в перетинанні ОСОБА_1 державного кордону України, є таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України «Про прикордонний контроль» та Правилами 57.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів у повному об'ємі правомірність своїх дій.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.