Справа № 351/750/25
Провадження № 22-ц/4808/1862/25
Головуючий у 1 інстанції КАЛИНОВСЬКИЙ М. .
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
22 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Калиновського М.М., у м. Снятин, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
19 травня 2025 року адвокат ТОВ «Споживчий центр» Лисенко О.С., звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 16.04.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір (оферти) № 16.04.2024-100001882, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 6 000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 2450662641 про видачу коштів від 16.04.2024р., строком на 70 днів.
Відповідач 16.04.2024 року електронним цифровим підписом підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтвердив укладення кредитного договору та отримав на свій рахунок кошти у розмірі 6 000,00 грн., а отже акцептував умови Договору.
Відповідно до умов кредитного договору №16.04.2024-100001882 від 16.04.2024 р. Позичальнику надано Кредит на таких умовах:
1. Дата надання/видачі кредиту - 16.04.2024;
2. Сума Кредиту: 6 000 грн. 00 коп.
3. Строк, на який надається Кредит - 70 днів з дати його надання.
4. Дата повернення (виплати) кредиту - 24.06.2024;
5. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,35 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
6. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 1,2 % = (5024,61/6000/70 * 100%)
7. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку.
8. Комісія, пов'язана із наданням кредиту - 15 % від суми кредиту яка становить 900,00 грн.
13. Неустойка: 60 грн, що нараховується за кожний день не виконання, неналежного виконання кожного окремого зобов'язання не залежно від суми не виконаного, неналежного виконаного зобов'язання.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.
Пунктом 4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-3330.
Позивач свої зобов'язання за договором перед відповідачем виконав у повному обсязі. У свою чергу ОСОБА_1 , свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 24.06.2024 року, утворилась заборгованість у розмірі 8 905,37 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4 725,83 грн., по процентам в розмірі 2 679,54 грн., та неустойка в розмірі 1 500,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова оплата по вищевказаному кредитному договору на суму 2 204,93 грн., від 29.04.2024р., на суму 2 204,93 грн., від 13.05.2024р. При формуванні довідки про заборгованість та суми позовної вимоги, було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості.
На підставі наведених обставин, представник позивача просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 8 905,37 грн., а також судові витрати в розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 16.04.2024-100001882 від 16.04.2024 в сумі 7 405,37 грн,
В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 014,37 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим у частині задоволених позовних вимог, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, через неповне з'ясування обставин справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції хоча і встановив факт здійснення часткових оплат по кредиту (від 29.04.2024 та від 13.05.2024), проте прийняв розрахунок позивача, не перевіривши його на відповідність вимогам закону. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для повного виконання зобов'язання, кошти зараховуються у такій черговості: у першу чергу сплачується прострочена до повернення сума кредиту (тіло) та прострочені проценти; у другу чергу сплачується сума кредиту (тіло) та проценти за поточний період; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі.
Однак позивач зараховував внесені платежі в першу чергу на погашення відсотків, які були нараховані за завищеною ставкою та, ймовірно, комісій замість погашення тіла кредиту. Вказує, що суд першої інстанції не витребував детальний розрахунок та не здійснив перерахунок.
Апелянт стверджує, що суд не надав належної оцінки тому факту, що відсоткова ставка (1,35% на день, що становить близько 492% річних) є несправедливою у розумінні ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Нарахування таких відсотків порушує принцип добросовісності та створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Також не погоджується із сумою стягнутого судового збору у розмірі 2 014,37 грн. Оскільки зазначає, що ця сума є непропорційно великою відносно стягнутої суми боргу (майже 30% від суми боргу).
Просить скасувати рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року в частині задоволених позовних вимог. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» відмовити повністю або зменшити суму стягнення, здійснивши перерахунок тіла кредиту з урахуванням здійснених платежів. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позивач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 8 905,57 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 x 30 = 90 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Суд установив, що 16.04.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір (оферти) № 16.04.2024-100001882, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 6 000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 2450662641 про видачу коштів від 16.04.2024р., строком на 70 днів.
Відповідно до умов договору, відповідачу надано кредит на рахунок 4441-11ХХ-ХХХХ-3330 у розмірі 6 000,00 грн, на строк 70 дні. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,35 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Зі змісту довідки - розрахунку про стан заборгованості за Договором № 16.04.2024-100001882 від 16.04.2024 відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, кредитні кошти не повернув позивачу та не сплатив погоджені проценти, неустойку за користування ними, внаслідок чого допустив виникнення заборгованості яка складає 8 905,37 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4 725,83 грн., по процентам в розмірі 2 679,54 грн., та неустойка в розмірі 1 500,00 грн.
Суд першої інстанції, з'ясувавши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносин, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 16.04.2024-100001882 від 16.04.2024 у сумі 7 405,37 грн, з яких: 4 725,83 грн заборгованість за тілом кредиту, 2 679,54 грн заборгованість за процентами. У задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки суд відмовив, оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, тому неустойка йому не може бути нарахована у будь-якому випадку.
Перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. ч. 3 - 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч.12 ст.11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із наведеного виходить, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.
З наявних матеріалів справи суд встановив, що 16.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заявку, яка є частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 6 000,00 грн., шляхом перерахування на електронний платіжний засіб позичальника за даним та наступними договорами: 4441-11XX-XXXX-3330.
Таким чином, сторони уклали кредитний договір № 16.04.2024-100001882 від 16.04.2024 у формі електронного документу, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та не заперечується відповідачем.
Також відповідачем не заперечується отримання коштів у розмірі 6000,00 грн.
Отже, сторони досягнули згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Разом з тим, оскільки зобов'язання відповідачем належним чином виконані не були, тому позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором.
В апеляційній скарзі відповідач не погоджується із рішенням суду в частині задоволених вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції прийняв розрахунок позивача, не перевіривши його на відповідність вимогам закону, а нараховані проценти явно завищені.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та умови кредитного договору, колегія суддів дійшла такого.
Факт укладення договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 6 000 грн апеляційний суд вважає доведеним повністю та підтримує висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 4 725,83 грн заборгованості за тілом кредиту, враховуючи часткові погашення, які зараховувалися згідно графіку платежів, які погоджений сторонами.
Доводи апеляційної скарги щодо зменшення суми по тілу кредиту не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в даній частині, оскільки відповідач підписав договір, погодившись на визначені умови, включаючи і графік платежів.
Водночас колегія суддів не погоджується з розміром нарахованих кредитором відсотків за користування кредитом.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін по деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими відповідно встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року) 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року) 1,5 %.
Водночас частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону(яким, зокрема, доповнено пункт 17розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Зі змісту пп. «а» п. 7 ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про законотворчу діяльність» вбачається, що перехідні положення нормативно-правового акта - це порядок переходу від існуючого регулювання до регулювання, передбаченого нормативно-правовим актом.
Логічним варто вважати, що до укладення кредитного договору 16 квітня 2024 року відносини між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем жодним чином не регулювались, адже не існували, оскільки кредитний договір був укладений між сторонами після набрання 24 грудня 2023 року чинності змінами до ЗУ «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки у розмірі 1 %. Отже, п. 17 Перехідних положень вказаного закону не підлягає застосуванню до зобов'язальних правовідносин, що склалися між ними.
Тому, передбачений у кредитному договорі від 16 квітня 2024 року розмір відсотків за користування кредитом у 1,35 % на день та відповідно їх нарахування, суперечить нормам ЗУ «Про споживче кредитування» та підлягає перерахунку: 6 000 грн х 1% х 70 днів (з 16 квітня 2024 року по 24 червня 2024 року) = 4200 грн, саме такий розмір відсотків за користування кредитом мав бути розрахований позивачем з урахуванням норм Закону.
Отже, виходячи з установленого в п.9 Заявки графіку платежів та здійснених відповідачем чергових платежів у розмірі по 2204,93 грн (29.04.2024 року та 13.05.2024 року), сума несплачених відповідачем відсотків становить інший розмір, ніж заявлений позивачем.
Таким чином, колегія судів визначила, що сума несплачених відсотків за користування кредитом, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача становить 1964,31 грн, оскільки згідно з погодженим сторонами графіком платежів розміри платежів з процентів у складі чергових платежів становили 1134,00 грн (29.04.2024 року) та 1101,69 грн (13.05.2024 року).
Щодо включення до складу платежів по кредиту комісії, пов'язаної з наданням кредиту, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити.
Згідно із п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також стягувати суму несплаченої вищевказаної комісії з відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Отже, нарахування комісії у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 900 грн та її стягнення кредитором у складі чергового платежу (29.04.2024 року) не суперечить закону.
Враховуючи викладене, доводи апелянта, що суд першої інстанції, прийнявши розрахунок позивача, не перевірив його, а також не врахував черговість зарахування платежів, внесених на погашення кредиту, знайшли своє часткове підтвердження.
Вимогу щодо стягнення неустойки суд першої інстанції залишив без задоволення, апелянтом у цій частині рішення не оскаржується, а тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, задовольняючи вимогу позивача про стягнення з відповідача відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 2 679,54 грн, оскільки такі є неправомірними та не ґрунтуються на Законі.
Тобто, стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» підлягає заборгованість за кредитним договором № 16.04.2024-100001882 від 16.04.2024 у розмірі 6 690,14 гривень, яка складається з: 4 725,83 гривень заборгованість по тілу кредиту, 1964, 31 гривень несплачені відсотки.
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в частині заборгованості за відсотками, зменшивши їх суму з 2 679, 54 гривень до 1964, 31 гривень, відповідно і суму загальної заборгованості з 8 905,37 гривень до 6 690,14 гривень.
Відповідно п. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції, що ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає зміні.
Щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначав, що стягнута судом першої інстанції сума судового збору у розмірі 2014,37 гривень є непропорційно великою відносно суми боргу, однак такі доводи апелянта є необґрунтованими.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд першої інстанції встановив, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Оскільки позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , задовольнив частково, тому з останнього на користь позивача стягнув судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 2 014,37 грн із розрахунку 7 405,37 х 2 422,40 / 8 905,37.
Проте з мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги
За приписами п. б, в п.4 ч.1ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України варто змінити розподіл судових витрат.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 3633,6 грн.
Позовні вимоги фактично задоволено на 75% від заявленої ціни позову (8 905,37 : 6 690,14 х 100% = 75%). Тобто, за звернення до суду із позовом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1816,5 гривень (2422,40 х 75%), а з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги 908,4 гривень (3633,60 х 25%) грн.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку, сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, застосувавши зустрічне зарахування, колегія суддів вважає за доцільне стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 908,10 грн.
Керуючись ст. 141,367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2025 року змінити, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) з 8 905, 37 гривень до 6 690, 14 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833) витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,10 гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
В.М.Луганська