Справа № 758/3198/25
Категорія 54
12 листопада 2025 року
Подільський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
з участю секретаря судового засідання - Топоровського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо не оформлення працюючому пенсіонеру ОСОБА_1 паперового листка непрацездатності на період його реабілітації (стаціонарного лікування) в реабілітаційному відділенні санаторію «Трускавець»; зобов'язати відповідача виписати паперовий листок непрацездатності та вручити його позивачу для пред'явлення ним цього листка за місцем своєї роботи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є інвалідом ІІ групи, пенсіонером, який до 07.11.2024 працював в ДНК «ДУ «Київський авіаційний інститут». У квітні 2024 року позивач був забезпечений направленням для проходження курсу реабілітації на 12 діб (із 28.04.2024 по 09.05.2024) у стаціонарне відділення санаторію «Трускавець», про яке було повідомлено керівника за місцем роботи та сімейного лікаря в поліклініці, в якій позивач перебуває на обліку. Крім того, з огляду на те, що позивач в той період часу працював він також повідомив сімейного лікаря про необхідність оформлення відповідного листка непрацездатності. Після закінчення реабілітації, 13.05.2024 позивач прибув до поліклініки, де лікар його поінформував, що листок непрацездатності оформлений та за вимогами закону надсилається до роботодавця. Через деякий час, працівник бухгалтерії за місцем роботи позивача повідомив, останнього, про помилки у листку непрацездатності та неможливості оплати коштів за період його реабілітації. Звернувшись до відповідача із заявою про видачу паперового листка непрацездатності, до якої було долучено довідку з місця роботи про не оплату електронного листка непрацездатності, позивачу в цьому було відмовлено. Позивач вказує, що в порушення вимог закону відповідачем безпідставно було відмовлено у видачі листка непрацездатності в паперовому вигляді, а відтак дії відповідача є протиправними та наявні підстави для зобов'язання відповідача виписати паперовий листок непрацездатності та видати його позивачу, в зв'язку з чим, останній, вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 13.03.2025 провадження у вищевказаній цивільній справі відкрито та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
В квітні 2025 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на позов, відповідно до яких сторона відповідача просила в задоволенні позовних відмовити, посилаючись на те, що позивач за вимогами закону не належить до осіб, які мають право на оплату лікарняного листа під час санаторного лікування, а тому його реабілітація в санаторії «Трускавець» не є підставою для оформлення лікарняного листка. Після законодавчих змін у 2020 та 2022 роках, реабілітація без наявності виробничої травми або професійного захворювання не входить до переліку страхових випадків, які дають право на видачу листка непрацездатності, а відтак дії відповідача є правомірними, а позовні вимоги необґрунтованими. Крім того, відповідач зазначає про те, що оскільки позивач звертався для отримання лікарняного саме в зв'язку із проходженням санаторного лікування, а тому його вимога була безпідставною, а відмова відповідача законною.
Позивач в судове засідання не з'явився. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. В позові просив розглянути справу без участі сторін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. Про поважність причин неявки в судове засідання суд не повідомив.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги розумні строки розгляду цивільних справ, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Згідно с передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта.
Позивач є пенсіонером та інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та копією довідки до акта огляду МСЕК.
Відповідно до копії виписки санаторію «Трускавець», ОСОБА_1 в період із 28.04.2024 по 09.05.2024 перебував у стаціонарі та проходив відповідне лікування, а також відповідно до довідки санаторію «Трускавець» від 08.05.2024, ОСОБА_1 знаходився на реабілітаційному лікуванні в санаторії в період із 28.04.2024 по 09.05.2024
Відповідно до довідки № 661/317, виданої Національним авіаційним університетом, лікарняний лист, виданий на ім'я ОСОБА_1 за період із 28.04.2024 по 09.05.2024, не розраховувався.
Відповідно до листа Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 18.06.2024, позивача було повідомлено, що за інформацією КНП «ЦПМСД № 2» йому необхідно звернутись до свого сімейного лікаря з довідкою з місця роботи про не оплату медичного висновку тимчасової непрацездатності для видачі паперового лікарняного листа.
22.08.2024 позивач звернувся до відповідача щодо оформлення листка непрацездатності в паперовому вигляді, однак, листом від 30.08.2024 відповідач повідомив позивача про те, що оформлення листка починається при виписці із стаціонару та подальше оформлення листка непрацездатності здійснюється в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу, а в графі «перебував в стаціонарі» зазначаються дата госпіталізації та виписки з реабілітаційного відділення.
З огляду на викладене, позивачу було запропоновано звернутись в стаціонар, який направив позивача на реабілітацію, а в подальшому в реабілітаційний центр, де закінчилось лікування.
Позивач вказує, що в порушення вимог закону відповідачем безпідставно було відмовлено у видачі листка непрацездатності в паперовому вигляді, а відтак дії відповідача є протиправними та наявні підстави для зобов'язання відповідача виписати паперовий листок непрацездатності, в зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача вказувала на те, що після законодавчих змін у 2020 та 2022 роках, реабілітація без наявності виробничої травми або професійного захворювання не входить до переліку страхових випадків, які дають право на видачу листка непрацездатності, а відтак дії відповідача є правомірними, а позовні вимоги необґрунтованими.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, а також заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальні: захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватна закладів для огляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 253 Кодексу Законів про працю України, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, в тому числі страхуванню від тимчасової непрацездатності.
Згідно зі статтею 41 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII, на період захворювання, реабілітації у сфері охорони здоров'я або у зв'язку з вагітністю та пологами з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII, медична експертиза з тимчасової непрацездатності осіб проводиться лікарем у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.
Порядок проведення медичної експертизи з тимчасової непрацездатності визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Під час проведення медичної експертизи з тимчасової непрацездатності встановлюються факт і тривалість тимчасової непрацездатності, що підтверджується медичним висновком про тимчасову непрацездатність, який формується в електронній системі охорони здоров'я (або листком непрацездатності, виданим у паперовій формі).
Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого Наказом МОЗ України від 09.04.2008 № 189, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 липня 2008 року за № 589/15280, визначено, що експертиза тимчасової непрацездатності - це комплексна оцінка порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі - Інструкція № 455), установлено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.
Згідно з п. 1.4 Інструкції № 455, право видачі листків непрацездатності надається: - лікуючим лікарям державних і комунальних закладів охорони здоров'я; - лікуючим лікарям стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праці та соціальної політики України; - лікуючим лікарям туберкульозних санаторно-курортних закладів; - фельдшерам у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах. Список цих фельдшерів затверджується щороку органами охорони здоров'я; - лікуючим лікарям закладів охорони здоров'я незалежно від форми власності та лікарям, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці.
Згідно з пунктом 1.6 Інструкції № 455, видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність здійснюється лікуючим лікарем (фельдшером) при пред'явленні паспорта чи іншого документа, який засвідчує особу непрацездатного і не може бути платною послугою в закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності.
Відповідно до п. 7 Інструкції № 455, листок непрацездатності на період санаторно-курортного лікування, необхідність якого встановлена ЛКК лікувально-профілактичного закладу за місцем спостереження, видається на термін лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, але з урахуванням тривалості щорічної (основної та додаткової) відпустки.
Листок непрацездатності видається до від'їзду в санаторно-курортний заклад при наявності: а) путівки; б) довідки з місця роботи про тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки; в) картки санаторно-курортного відбору.
Листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу (пункт 1.9 Інструкції № 455).
Відповідно до п. 8 Наказу Міністерства охорони здоров'я від 01.06.2021 № 1066 «Деякі питання формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність», зареєстрованого МЮУ 02.06.2021 за № 728/36350, листок непрацездатності в паперовому вигляді може бути виданий, зокрема, в разі спливу строку, протягом якого лікуючий лікар може внести зміни до медичного висновку про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я.
У такому випадку рішення про видачу листка непрацездатності приймає лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я, а за її відсутності керівник закладу.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст. 78, 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі та можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входить з,: предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою»: змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальна, функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін.
Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
У даній справі встановлено, що позивач, який є пенсіонером та інвалідом ІІ групи, отримав путівку для реабілітаційного лікування, та в період із 28.04.2024 по 09.05.2024 перебував на стаціонарному реабілітаційному лікуванні в санаторії «Трускавець».
З огляду на те, що у вказаний період позивач перебував в трудових відносинах, останній, повідомив сімейного лікаря про необхідність оформлення листка непрацездатності на період його реабілітаційного лікування в умовах стаціонару, що не заперечувалось стороною відповідача в ході розгляду справи.
Однак, після оформлення сімейним лікарем листка непрацездатності в електронному вигляді, роботодавець позивача повідомив про неможливість його оплати з огляду на наявні в ньому помилки, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із проханням видати листок непрацездатності в паперовому вигляді, в чому йому було відмовлено відповідним листом, за підписом директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва.
Однак, варто вказати на те, що з огляду на те, що в даному випадку за зверненням позивача сплив строк, протягом якого лікуючий лікар міг внести зміни до медичного висновку про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, відповідач, відмовивши позивачу у видачі листа непрацездатності в паперовому вигляді, не вжив заходів щодо прийняття рішення про видачу або відмову у видачі листка непрацездатності лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я.
Крім того, стороною відповідача в ході розгляду справи не надано суду доказів на підтвердження відсутності в закладі охорони здоров'я лікарсько-консультативної комісії, а відтак відсутні підстави вважати, що письмова відмова позивачу у видачі листка непрацездатності в паперовій формі, за підписом відповідача, як керівника закладу, була правомірною, а відтак твердження позивача про порушення відповідачем його прав є обґрунтованими.
Інші наведені стороною відповідача доводи в обґрунтування заперечень на позов в розрізі заявлених підстав позову, не спростовують наведених висновків суду.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході розгляду справи, та відповідачем було відмовлено у видачі позивачу листка непрацездатності в паперовому вигляді із порушенням порядку, який регламентований відповідними нормативно-правовими актами, що стороною відповідача спростовано не було, а відтак суд вважає, що дії відповідача порушили права позивача, в зв'язку з чим заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
В порядку ст. 141 ЦПК України, а також з огляду на те, що позивач при подачі позову за вимогами закону був звільнений від сплати судового збору за подачу даного позову, а відтак судовий збір в сумі 1 211,20 грн підлягає стягненню із відповідача на користь держави.
Керуючись ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва щодо відмови в оформленні ОСОБА_1 паперового листка непрацездатності на період його реабілітації (стаціонарного лікування) в санаторії «Трускавець» в період із 28.04.2024 по 09.05.2024.
Зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва оформити та видати ОСОБА_1 листок непрацездатності в паперовому вигляді для його подальшого пред'явлення за місцем роботи.
Стягнути із Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва на користь держави судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва, ЄДРПОУ 38946192, адреса: м. Київ, проспект Свободи, 22.
Повний текст судового рішення складено 12.12.2025.
Суддя Л.Д. Будзан