Номер провадження 2/754/9349/25
Справа №754/14893/25
Іменем України
22 грудня 2025 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І.
за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 31 904,69 грн.
Стислий виклад позицій сторін
08.09.2025 до Суду надійшла надіслана поштою позовна заява Позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс", про стягнення з Відповідача, ОСОБА_1, заборгованості за договором про надання кредиту, що був укладений 16.08.2019 з АТ "Альфа-Банк" (надалі - Банк) у електронній формі відповідно до Закону України "Про електронну комерцію".
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджує, що на підставі кредитного договору № 491009559 від 16.08.2019 Банк надав Відповідачу кредит у сумі 21 994,23 грн. Кредит надавався на споживчі потреби строком на 48 місяців з відсотковою ставкою 39,90% річних. Банк виконав свої зобов'язання, перерахувавши кошти на рахунок Відповідача безготівковим шляхом, проте Відповідач не виконав умови щодо їх повернення.
Позивач набув права вимоги до Відповідача на підставі договорів факторингу: договору від 22.02.2021, укладеного між АТ "Альфа-Банк" та ТОВ "ФК ФОРТ", та наступного договору від 23.02.2021, за яким право вимоги перейшло від ТОВ "ФК ФОРТ" до Позивача. Станом на 23.02.2021 загальна сума боргу склала 31 904,69 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 21 181,99 грн, заборгованості по відсоткам у розмірі 9 922,70 грн, а також заборгованості зі сплати штрафу 800,00 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Представник Позивача просив розглядати справу без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Судова повістка надсилалась Відповідачеві за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, проте особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, поштові відправлення повернулися на адресу Суду без вручення з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, що зареєстровано у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, є належним повідомленням (пункт 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України).
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України).
Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом (частина десята статті 130 ЦПК України).
Суд з метою належного інформування Відповідача, який не має електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, вжив додаткових заходів та застосував альтернативні способи комунікації. Зокрема, крім офіційних судових повісток, інформацію про суд, що розглядає справу, склад сторін, предмет позову, а також місце, дату та час судового засідання було доведено до відома Відповідача через Портал Дія.
Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох Відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх Відповідачів (частини першої, другої статті 280 ЦПК України).
Вирішення питання щодо проведення заочного розгляду справи належить до дискреційних повноважень суду.
Позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), про що згідно зі статтею 281 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи без оформлення окремого документа.
Справа розглядається на підставі наявних матеріалів справи.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЇХ ОЦІНКА СУДОМ
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).
Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1 , абзац четвертий частини другої статті 8).
Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").
16.08.2019 між Банком та Відповідачем укладено договір про надання кредиту № 491009559, відповідно до умов якого Банк надав Відповідачу кредит на суму 21 994,23 грн. Умови кредитування передбачали сплату відсотків за ставкою 39,90% річних строком на 48 місяців (дата повернення кредиту 16.08.2023).
У додатку до договору сторони погодили графік платежів, який передбачав повернення кредиту та сплату відсотків щомісячними платежами. Загальна сума кредиту становила 21 994,23 грн. Графік побудований за ануїтетною схемою, де сума платежу незмінна і становить 923,42 грн. Позичальник мав щомісяця до 9 числа протягом 4 років вносити 923,42 грн, щоб повністю погасити основну суму боргу 21 994,23 грн та нараховані проценти у розмірі 22 328,94 грн. Загальна сума, яку мав повернути позичальник за весь період, становить 44 323,17 грн.
Банк виконав свої зобов'язання, надавши грошові кошти. Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 серпня 2023 року у справі № 206/3009/15 (провадження № 61-5576св23) та ін.).
Позичальник протягом періоду з вересня по грудень 2019 року вніс 3 698,00 грн. Банк зарахував ці кошти на погашення тіла кредиту у сумі 812,24 грн (лише 22% від сплаченого), і на погашення процентів - 2 885,76 грн. Після 19.12.2019 оплати припинилися повністю.
Відповідно до розрахунку Позивача станом на 22.02.2021 року загальний розмір заборгованості за договором № 491009559 становить 31 904,69 грн, що включає 21 181,99 грн заборгованості за тілом кредиту та 9 922,70 грн заборгованості з відсотків, а також заборгованість зі сплати штрафу у сумі 800,00 грн за прострочення платежів (нараховані у січні - лютому 2020 року). Комісія за обслуговування кредиту у розрахунку не нараховувалась.
Суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 (пункт 33), постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 925/872/21 (пункт 76); постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).
Суд перевірив розрахунок боргу, який наданий Позивачем, і встановив, що він є арифметично правильний, відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства.
Щодо відступлення права вимоги
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (пункт 1 частини першої статті 512, стаття 514 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
22.02.2021 року між АТ "АЛЬФА-БАНК" (Клієнт за договором) та ТОВ "ФК ФОРТ" (Фактор) було укладено Договір факторингу № 1. За умовами цього договору право грошової вимоги за кредитним договором № 491009559 від 16.08.2019 року перейшло від Банку до ТОВ "ФК ФОРТ". Факт переходу права саме щодо Відповідача підтверджується Випискою з Реєстру договорів та боржників (Додаток № 1 до Договору факторингу № 1), де зазначено ПІБ ОСОБА_1, номер договору та суму боргу станом на 22.02.2021. Також сторонами підписано Акт приймання-передачі Реєстру боржників від 22.02.2021.
Надалі 23.02.2021 між ТОВ "ФК ФОРТ" (Клієнт) та ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" (Фактор/Позивач) було укладено наступний Договір факторингу № 01-23-02/21. Відповідно до умов договору, перелік конкретних прав вимоги, що переходять до Фактора, визначається у Реєстрі боржників (Додаток № 1 до Договору). Право вимоги Позивача до ОСОБА_1 за кредитним договором № 491009559 від 16.08.2019 підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 23.02.2021 та відповідним витягом із Реєстру.
Презумпція чинності цього договору не спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 204 ЦК України). У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції, що діяла станом на 20.12.2021) було встановлено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства.
Порядок відступлення передбачає письмове повідомлення боржника про заміну кредитора (стаття 516 ЦК України).
У матеріалах справи відсутнє таке повідомлення. Водночас частина друга статті 516 ЦК України встановлює правові наслідки такого неповідомлення, зокрема, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За висновком Верховного Суду неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у задоволенні позову новому кредитору, а може впливати лише на визначення розміру заборгованості перед новим кредитором у випадку проведення виконання зобов'язання попередньому кредитору або ж свідчити про прострочення кредитора (постанова від 14 травня 2024 року у справі № 750/11580/21, провадження № 61-15782св24).
Отже, у зв'язку з укладенням договору факторингу Позивача набув право вимоги за кредитним договором. Докази, які б підтверджували сплату боргу на користь Первісного кредитора Відповідач не надав.
Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Позивач довів, що Відповідач порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним.
Натомість Відповідач не реалізував своє право на подання заперечень та доказів на їх підтвердження, не надав Суду жодних доказів, які б підтверджували повне погашення існуючої кредитної заборгованості.
Суд перевірив розрахунок заборгованості, наданий Позивачем, визнав його обґрунтованим і таким, що підтверджується відповідними первинними документами.
Відповідач не надав Суду жодних доказів, які б спростовували або ставили під сумнів обґрунтованість наданого Позивачем розрахунку, а також не надав свій власний контррозрахунок заборгованості.
Керуючись принципом змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, Суд виснував, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню повністю.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, відшкодовуються за рахунок іншої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач сплатив судовий збір у сумі 3 028,00 грн. Суд задовльнив позов повністю, тому Відповідач має відшкодувати сплачену суму судового збору.
Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл витрат судом (стаття 141 ЦПК України). Подібний висновок викладено у у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сформувала висновок, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови від 26 червня 2024 рок у справі № 686/5757/23; пункт 188 постанови від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19; пункт 119 постанови 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
За висновком Великої Палати Верховного Суду критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 189 постанови від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19; пункт 145 постанови від 26 червня 2024 рок у справі № 686/5757/23; пункт 179 постанови від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) також зазначено, що:
"127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".
Отже, для того щоб суд визнав судові витрати підлягаючими відшкодуванню, вони повинні відповідати обом критеріям: бути реальними (фактично понесеними) та розумними (пропорційними). Суд, застосовуючи ці критерії, забезпечує справедливий розподіл судових витрат між сторонами і запобігає зловживанням з боку однієї зі сторін.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України, визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Позивач на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною надав договір про надання правничої допомоги № 03-07/25, укладений 03 липня 2024 року.
Детальний опис наданих послуг міститься в акті № 4 приймання-передачі наданих послуг від 02 чеврня 2025 року. Згідно з цим документом, загальна вартість послуг адвоката становить 9 200,00 грн та включає такі послуги, як надання первинної консультації замовнику у справі - 1 000,00 грн; правовий аналіз наявних документів замовника та правової ситуації - 4 000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви - 4 200,00 грн.
Факт понесення Позивачем витрат на правничу допомогу підтверджується платіжною інструкцією № 2746 від 10 червня 2025 року.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на те, що Відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а їх фактичне понесення Позивачем підтверджується доказами у справі (платіжна інструкція, договір, акт), Суд дійшов висновку, що з метою визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, слід виходити з заявленої Позивачем суми. Відповідно до конкретних обставин справи розмір витрат є співмірним зі складністю справи, часом, затраченим адвокатом, та ціною позову. При вирішенні питанні щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу суд також ураховує судову практику у подібних правовідносинах у справах за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" (постанови КАС № 355/800/25 від 25 вересня 2025 року, № 191/3941/24 від 11 грудня 2025 року, № 756/1324/25 від 23 вересня 2025 року).
Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, Суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" заборгованість за кредитним договором у розмірі 31904,69 грн, витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200,00 грн та судовий збір в розмірі 3028,00 грн. Загальна сума стягнення становить 44 132,69 грн (сорок чотири тисячі сто тридцять дві гривні 69 копійок)
Позивач (Стягувач) Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Фінанс" (місцезнаходження: м. Київ, пл. Солом'янська, 2 код ЄДРПОУ 40340222).
Відповідач (Боржник) ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою Відповідача (стаття 285 ЦПК України), яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суд підписує повне рішення без його проголошення. Учасники справи не з'явилися в судове засідання. Позивач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності. Судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п'ята статті 268 ЦПК України), 22 грудня 2025 року
Суддя Інна КОВАЛЕНКО