Номер провадження 2/754/7151/25
Справа №754/11098/25
Іменем України
22 грудня 2025 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І.
за участю секретаря судового засідання Гуцул Д.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 39 824,91 грн,
Стислий виклад позицій сторін
28.07.2025 Позивач звернувся до Суду з позовом про стягнення з Відповідача, ОСОБА_1 , заборгованості за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитною лінією, що був укладений 05.02.2019 з АТ "Альфа-Банк" (надалі - Банк) шляхом акцепту пропозиції.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджує, що Банк встановив Відповідачу кредитний ліміт у розмірі 200 000,00 грн на 12 місяців під 26% річних на підставі угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501108319 від 05.02.2019. Банк гроші перерахував, але Відповідач кредит не повернув. Позивач набув права вимоги до Відповідача на підставі договору факторингу № 4 від 20.12.2021. Станом 20.12.2021 борг склав 39 824,91 грн.
Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у позові, посилаючись на пропуск строку позовної давності і відсутність доказів надсилання повідомлення про відступлення права вимоги.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що відсутність/наявність повідомлення про заміну кредитора жодним чином не спростовує факту наявності боргу Відповідача, оскільки відповідно до глави 50 ЦК України неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов'язань боржника. Наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора чітко вказані у частині другій статті 516 ЦК України а саме: якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Заперечення Відповідача щодо пропуску строку позовної давності Позивач заперечив, посилаючись на пункт пункті 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, в якому визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідач подав заперечення, в кому наполягав, що обов'язок боржника здійснити виконання новому кредитору лише за умови отримання письмового повідомлення про заміну кредитора. Також Відповідач наполягав на тому, що Позивач пропустив строк позовної давності, оскільки дія законів у часі і просторі- закон не має зворотної дії, крім випадків, коли поліпшує стан порівняно з теперішнім.
Сторони в судове засідання не з'явились. Позивач у позовній заяві просив розглядати справу без участі його представника.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (частина перша статті 223 ЦПК України).
Справа розглядається на підставі наявних матеріалів справи.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЇХ ОЦІНКА СУДОМ
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).
Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1 , абзац четвертий частини другої статті 8).
Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").
05.02.2019 між Банком та Відповідачем укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501108319, відповідно до умов якої Банк надав Відповідачу кредит на суму 99 361,20 грн, зі сплатою процентів 18,9% річних на строк 36 місяців (дата повернення кредиту 05.02.2022). Додатково встановлено комісійну винагороду за обслуговування кредиту у розмірі 2,25% від суми.
Відповідно до пункту 3 договору кредит надається Позичальнику: 1) 45523,73 грн (сорок п'ять тисяч п'ятсот двадцять, три гривні 73 копійки) - для власних потреб. Спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "Альфа-Банк", МФО 300346; 2) 47475,27 гривень (сорок сім тисяч чотириста сімдесят шість гривень 27 копійок) - повернення заборгованості за кредитним договором №500629427 від 13.11.2017 року. Спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ "Альфа-Банк", МФО 300346; 3) оплати страхового платежу в розмірі 6361,20 гривня (шість тисяч триста шістдесят одна гривня 20 копійок) згідно з умовами (1) Договір добровільного страхування життя клієнтів №007.501108319.11 від 05.02.2019 року. Спосіб оплати - переказ коштів на рахунок ПрАТ "СК "УНІКА ЖИТТЯ" № НОМЕР_3 , відкритий в АТ "АЛЬФА-БАНК", МФО 300346.
У додатку 1 сторони погодили графік платежів, який передбачає сплату до 05 числа рівних щомісячних платежів (ануїтет) у розмірі 5 877,32 грн, що включає часткове погашення тіла кредиту; нараховані відсотки за користування кредитом; щомісячну комісію за обслуговування кредиту в розмірі 2 235,63 грн (2,25% від суми кредиту). Загальна сума кредиту становила 99 361,20 грн, а загальна сукупна вартість кредиту для споживача за весь строк користування складала 211 583,17 грн, зокрема, сума, що підлягала сплаті понад тіло кредиту за графіком, включала 31 392,29 грн процентів та 80 482,68 грн комісії банку.
Також відповідно до акцепту (прийняття пропозиції), в якому АТ "Альфа-Банк" прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладання Угоди про надання кредиту №501108319 від 05.02.2019 року узгоджено відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом до 200 000,00 грн, процентною 26,00% річних.Мінімальний платіж за кредитною лінією встановлено на рівні 5% від суми загальної заборгованості, але не менше 50 грн
Банк виконав свої зобов'язання, надавши грошові кошти. Факт отримання кредитних коштів підтверджується банківською випискою по рахунку НОМЕР_4 з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 05.02.2019 по 20.12.2021.
Ця виписка підтверджує, що 05.02.2019 року відбулося фактичне зарахування кредитних коштів на рахунок в сумі 45 523,73 грн. Відповідач зняв ці кошти готівкою 07.02.2019, надалі користувався кредитною лінією понад цю суму. Сума коштів, використаних Відповідачем за угодою про встановлення кредитної лінії понад основну суму кредиту (45 523,73 грн) становить 16 345,19 грн. Відповідач частково сплачував кредит, що було враховано в розрахунку заборгованості.
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 серпня 2023 року у справі № 206/3009/15 (провадження № 61-5576св23) та ін.).
Суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 (пункт 33), постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 925/872/21 (пункт 76); постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).
До позовної заяви Позивач надав розрахунок заборгованості, відповідно до якого визначив, що заборгованості становить 40 324,91 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту- 34897,88 грн, заборгованість за процентами - 4599,10 грн, пеня - 100,00 грн, овердрафт (несанкціонована заборгованість) - 727,93 грн. При цьому, в розрахунок також включена сума сума нарахованої комісії за РКО (розрахунково-касове обслуговування) у розмірі 15 514,37 грн, яка позначена як повністю сплачена.
Позивач заявив до стягнення 39 824,91 грн, що на 500 грн менше цієї суми, оскільки відповідно до виписки з банківського рахунку 20.12.2021 позивач сплатив 500,00 грн
Відповідач контррозрахунок заборгованості не надав. також Відповідач не надав будь-які докази, які б підтверджували перерахування кредитних коштів Первісному кредитору після 20.12.2021. Отже, зважаючи на сплачені Відповідачем 500,00 грн, Суд виходить з того, що предметом позову у цій справі є 34897,88 грн (заборгованість за тілом кредиту станом на 21.12.2021), 4199,00 грн - заборгованість за процентами та овердрафт (несанкціонована заборгованість) - 727,93 грн.
Суд перевірив розрахунок боргу, який наданий Позивачем, визнає його обгрунтованим.
щодо позовної давності
Заперечення Відповідача щодо спливу строку позовної давності Суд відхиляє, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості, який Відповідач не спростував, прострочення з повернення суми кредиту виникла з 5 листопада 2020 року, а прострочення зі сплати процентів з 5 січня 2020 року.
Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-Х набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, провадження № 12-19гс25, зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
У справі, що розглядається, позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, тому Позивач, звернувшись до суду 28.07.2025, не пропустив строк позовної давності.
Щодо заперечень Відповідача стосовно обставин неотримання повідомлення про відступлення права вимоги
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (пункт 1 частини першої статті 512, стаття 514 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
20.12.2021 між АТ "АЛЬФА-БАНК" та ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" укладено договір факторингу № 4, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитними договорами. За цим договором Фактор набуває право вимоги до боржників, перелік яких визначений у Реєстрі боржників (Додаток №1 до договору). Позивач перерахував АТ "АЛЬФА-БАНК" 12878944,00 грн на виконання цього договору (платіжне доручення № 34291 від 20.12.2021. Право вимоги саме до Відповідача підтверджується витягом з Реєстру боржників, за яким Позивачеві було відступлено право вимоги на суму 40324,91 грн, з яких 35 625,81 грн - залишок по тілу кредиту.
Презумпція чинності цього договору не спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 204 ЦК України). У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції, що діяла станом на 20.12.2021) було встановлено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства.
Порядок відступлення передбачає письмове повідомлення боржника про заміну кредитора (стаття 516 ЦК України).
У матеріалах справи відсутнє така повідомлення. Водночас частина друга статті 516 ЦК України встановлює правові наслідки такого неповідомлення, зокрема, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За висновком Верховного Суду неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у задоволенні позову новому кредитору, а може впливати лише на визначення розміру заборгованості перед новим кредитором у випадку проведення виконання зобов'язання попередньому кредитору або ж свідчити про прострочення кредитора (постанова від 14 травня 2024 року у справі № 750/11580/21, провадження № 61-15782св24).
Отже, у зв'язку з укладенням договору факторингу Позивача набув право вимоги за кредитним договором. Докази, які б підтверджували сплату боргу на користь Первісного кредитора Відповідач не надав.
Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Позивач довів, що Відповідач порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним. У зв'язку з неповерненням кредитних коштів у Відповідача виникла заборгованість у розмірі 39 824,91 грн, яку він має сплати Позивачау, як новому кредитору.
Вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 39 824,91 грн є обгрунтованими.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з Відповідач підлягає стягненню на користь Позивача сплачена сума судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл витрат судом (стаття 141 ЦПК України). Подібний висновок викладено у у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сформувала висновок, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови від 26 червня 2024 рок у справі № 686/5757/23; пункт 188 постанови від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19; пункт 119 постанови 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
За висновком Великої Палати Верховного Суду критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 189 постанови від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19; пункт 145 постанови від 26 червня 2024 рок у справі № 686/5757/23; пункт 179 постанови від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) також зазначено, що:
"127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".
Отже, для того щоб суд визнав судові витрати підлягаючими відшкодуванню, вони повинні відповідати обом критеріям: бути реальними (фактично понесеними) та розумними (пропорційними). Суд, застосовуючи ці критерії, забезпечує справедливий розподіл судових витрат між сторонами і запобігає зловживанням з боку однієї зі сторін.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України, визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Позивача на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною надав договір про надання правничої допомоги № 03-07/24, укладений 03 липня 2024 року.
Детальний опис наданих послуг міститься в акті № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15 липня 2024 року. Згідно з цим документом, загальна вартість послуг адвоката становить 9 200,00 грн та включає такі послуги, як первинна консультація клієнта та вивчення наданих документів - 1 000,00 грн; здійснення правового аналізу наявних документів - 4000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви до суду - 4200,00 грн.
Факт понесення Позивачем витрат на правничу допомогу підтверджується платіжною інструкцією № 4925 від 01 жовтня 2024 року.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відзиві Відповідач не погоджується з позовом у цілому, навів своє заперчення по суті спору, проте не надав окремих обґрунтованих заперечень або контррозрахунку щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, обмежившись загальним проханням відмовити у задоволенні позову.
З огляду на те, що Відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а їх фактичне понесення Позивачем підтверджується доказами у справі (платіжна інструкція, договір, акт), Суд дійшов висновку про відшкодування судових витрат Позивачу повністю. Відповідно до конкретних обставин справи розмір витрат є співмірним зі складністю справи, часом, затраченим адвокатом, та ціною позову. При вирішенні питанні щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу суд також ураховує судову практику у подібних правовідносинах у справах за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" (постанови КАС № 355/800/25 від 25 вересня 2025 року, № 191/3941/24 від 11 грудня 2025 року, № 756/1324/25 від 23 вересня 2025 року).
Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, Суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 824,91 грн, витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9200,00 грн та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн. Загальна сума стягнення становить 52 052,91 грн
Позивач (Стягувач) Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Фінанс" (місцезнаходження: м. Київ, пл. Солом'янська, 2 код ЄДРПОУ 40340222).
Відповідач (боржник) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів, підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК України) - 22 грудня 2025 року
Суддя Інна КОВАЛЕНКО