Номер провадження 4-с/754/85/25
Справа № 754/15966/19
Іменем України
19 грудня 2025 року (проголошення) м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Чебанова, справа № 754/15966/19
ОСОБА_1 - скаржник/боржник
ОСОБА_2 - стягувач
Старший державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Юденкор Ольга Володимирівна - відповідач
Вимоги скаржника: визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії
Цурка Н.О. , Галас А.О. - адвокати скаржника
Петренко А.С. - адвокат стягувача
Скаржником подано скаргу на бездіяльність відповідача, яка подавалась у новій редакції (дата формування в системі «Електронний суд» 15.12.2025, дата передачі головуючому 16.12.2025) з проханням: 1. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ольги Юденко щодо здійснення Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 за весь період розрахунку заборгованості; 2. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ольги Юденко щодо здійснення Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 за весь період розрахунку заборгованості; 3. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ольги Юденко щодо неврахування оплат здійснених в період з грудня 2019 року по червень 2022 року здійснених на картковий рахунок ОСОБА_2 , а саме: 09.12.2019 року на суму 12 000, 00 грн, 31.12.2019 на суму 1 000,00 грн. від 10.01.2020 на суму 2 000, 00 грн., 30.01.2020 року на суму 1995,00 грн., 10.02.2020 на суму 1688,51 грн., 28.02.2020 на сум 2500,00 грн., 17.03.2020 року на суму 2995,00 грн., 02.04.2020 року на суму 2995,00 грн.,05.05.2020 року на суму 1800, 00 грн., 21.05.2020 року на суму 2400,00 грн., 17.06.2020 року 1500,00 грн., 23.07.2020 на суму 3000,00 грн., 17.08.2020 року на суму 2000,00 грн.21.08.2020 на суму 2000,00 грн., 14.09.2020 року на суму 2000,00 грн., 01.10.2020 року на суму 2 000,00 грн.17.10.2020 року на суму 2000,00 грн., 01.11.2020 року на суму 3000,00 грн., 27.11.2020 року на суму 1987,00 грн., 12.12.20200 на суму 2000, 00 грн., 30.12.2020 на суму 3000,00 грн., 31.12.2020 року на суму 1000,00 грн, 19,04.2021 на суму 3500,00 грн., 30.07.2021 на суму 3500, 00 грн., 13.03.2022 року на суму 3500, 00 грн., 15.03.2022 року на суму 3500,00 грн., 23.03.2022 року на суму 3517,59 грн., 12.04.2022 року на суму 7 010,00 грн., 29.04.2022 року на суму 3500,00 грн. 4. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ольги Юденко щодо неврахування оплат здійснених ОСОБА_1 в рахунок виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03.02.2021 року у справі 754/15966/19, а саме: 24.08.2021 року на суму 3500, 00 грн. з призначення платежу ВП № НОМЕР_2, 31.08.2021 на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_3, 24.09.2021 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_2, 28.10.2021 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_3, 30.11.2021 на суму 3500, 00 грн. ВП № НОМЕР_2, 27.04.2023 на суму 7000, 00 грн.. 5. Зобов'язати старшого державного виконавця Ольгу Юденко Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснити новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.
Первісна редакція скарги сформована в системі «Електронний суд» 30.10.2025, канцелярією зареєстрована 30.10.2025 і головуючому передана 03.11.2025.
Ухвалою суду від 03.11.2025 відкрито провадження та призначено справу до розгляду на 10:15 год. 27.05.2025.
Ухвалою суду від 03.11.2025 витребувано докази.
Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою судувід 16.12.2025 прийнято нову редакцію скарги.
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи (за виключенням ОСОБА_5 (заінтересована особа/боржник) повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні відповідач та представник/адвокат стягувача просили відмовити в задоволенні скарги та не заперечував проти розгляду справи за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з'явились.
Скаржник/боржник і його представники в судове засідання не з'явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.
Представником скаржника (адвокат Цурка Н.О.) подано клопотання/заяву з проханням про розгляд справи за відсутності представника скаржника.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати КГС від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 «40. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. 41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії"). 42. Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини"). 43. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ від 01.04.2008 щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), рішення ЄСПЛ від 17.07.2012 у справі "Мускат проти Мальти" (Muscat v. Malta). 44. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).».
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 450 ЦПК України, 1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. 2. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223, 450 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з'явились.
Вислухавши відповідача і представника/адвоката стягувача, дослідивши матеріали справи за скаргою та матеріали справи № 754/15966/19 суд у судовому засіданні встановив наступне.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. 2. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, 1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. 2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. 3. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. 4. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. 5. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. 6. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. 7. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. 8. Судові рішення інших держав, рішення міжнародних арбітражів, рішення міжнародних судових установ та аналогічні рішення інших міжнародних організацій щодо вирішення спорів є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 05.08.2020 у справі № 464/6206/18: «Частиною першою та третьою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. У відповідності до частини восьмої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи обов'язки. Отже, боржник вправі звернутися до суду зі скаргою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі N 465/926/06. Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, прийнятій до передачі справи на розгляд об'єднаної палати, у справі N 201/10329/16-ц, провадження N 14-496цс19, розглядався зазначений вище спір саме шляхом подачі скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів. Таким чином, суди вірно виходили з того, що питання з приводу правомірності визначення державним виконавцем розміру аліментів підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконання судових рішень, шляхом подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.».
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.11.2020 у справі № 916/617/17: «61. Конституція України визначає, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону). 63. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у Законі України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону N 1404-VIII). 124. Частиною першою статті 18 Закону N 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 125. Відповідно до частини першої статті 13 Закону N 1404-VIII та пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. 126. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону N 1404-VIII). 127. Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. 128. Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.».
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.01.2022 у справі № 179/110/21 «Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд. З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна дійти висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" можливе лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону. Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Водночас Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень. Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Частиною третьою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - з заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 05.08.2025 у справі № 390/2379/24 «Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття447 ЦПК України). Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів. У разі самостійного надіслання стягувачем виконавчого документа безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю чи фізичній особі, зазначеним у частині першій статті 7 цього Закону, індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (частина перша статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (стаття195 СК України). Відповідно до пункту 4 розділу XVIІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею195 Сімейного кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті263 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)). Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) вказано, що «… саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 759/4666/20 (провадження № 61-19514св21), на яку посилається стягувач у касаційній скарзі, зазначено, що: «суди встановили, що боржником не надано доказів, що спірні квитанції мали призначення саме аліменти, враховуючи те, що ОСОБА_2 визнавав понесення додаткових витрат на дитину. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про правомірність дій державного виконавця та відсутність підстав для задоволення скарги в оскарженій частині». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 333/6869/19 (провадження № 61-5678св21) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. […] Із наданих суду копій платіжних доручень можливо встановити тільки суму грошових переказів, валюту, дату здійснення цих фінансових операцій, одержувача та платника за кожним переказом. Інші відомості роздруківки не містять. Суд першої інстанції також не встановив, що перераховані кошти є аліментами із зазначенням будь-яких слів, словосполучення які б свідчили про це, а не є добровільною участю діда у витратах на дитину чи участі в інших витратах. Боржником не надано доказів, що він сплачував аліменти». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 2-4665/2008 (провадження № 61-14579св21) зазначено, що: «надані скаржником дублікати квитанцій про добровільне перерахування коштів на картковий рахунок стягувачки без зазначення у квитанції в графі «призначення платежу» - сплата аліментів, не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати (погашення заборгованості) аліментів, а відтак такі не враховані державним виконавцем при складанні розрахунку заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів, а дії державного виконавця не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні скарги». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 545/1241/20 (провадження № 61-11846св24) зазначено, що: «35. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 на обґрунтування доводів скарги послався на безпідставне неврахування виконавцем квитанцій про перерахунок коштів на утримання дітей, сплачених на банківську картку стягувача ОСОБА_2 та на банківську картку сина ОСОБА_1. Боржник звертав увагу суду на те, що грошові перекази були здійснені з метою виконання обов'язку з утримання дітей з частковою позначкою «аліменти». 36. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій порушили частину третю статті195 СК та частину восьму статті 71 Закону № 1404-VIII (див. пункт 27). 37. В порушення статей30-35 ЦК та статті179 СК (див. пункти 31-34) суди не врахували, що з урахуванням обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів. 38. Поряд із цим встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що ОСОБА_1 здійснив перерахування коштів по сплаті аліментів на рахунок неповнолітньої дитини ОСОБА_1. 39. Зокрема, платіжна інструкція Р24А1308628412С2960 (а.с.38) містить інформацію про переказ коштів в сумі 1100 грн з призначенням переказ власних коштів за аліменти; платіжна інструкція Р24А850295162С46516 (а.с.42) містить інформацію про переказ коштів в сумі 11200 грн з призначенням переказ власних коштів за аліменти. 40. Вказані суми (див. пункт 39) повинен був врахувати державний виконавець при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів. 41. Інші платіжні інструкції (а.с.35-37, 39-41) посилання на аліменти у призначенні платежу не містять. 42. Таким чином суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права. […] 46. Проте скарга на дії державного виконавця підлягає частковому задоволенню, оскільки не всі платіжні інструкції, на які посилається скаржник, підтверджують перерахування коштів як аліментів (див. пункти 39-41)». Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті89 ЦПК України).».
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996, § 78).
Перевіряючи обгрунтованість доводів скарги по суті суд у судовому засіданні достовірно встановив наступне.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03.02.2021 у справі № 754/15966/19 (суддя Клочко І.В.) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та дочки ОСОБА_7 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ухвалено стягувати на кожну дитину окремо аліменти в розмірі 3500 грн. щомісячно з 05.11.2019 і до досягнення кожною дитиною повноліття.
20.04.2021 у справі № 754/15966/19 (суддя Клочко І.В.) видано два виконавчі листи.
Постановою державного виконаця від 06.07.2021 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 (аліменти на утримання сина ОСОБА_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 )).
Постановою державного виконаця від 06.07.2021 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 (аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 )).
Скарга обгрунтовується тим, що у здійснених по обох ВП розрахунках заборгованості зі сплати аліментів від 23.10.2025 скаржником виявлено неповне врахування сплачених аліментів по обох ВП.
Перевіряючи детально в судовому засвідапнні доводи скаржника судом встановлено наступне.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2022 у справі № 754/15617/21 скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29.07.2022 (суддя Галась І.А.) та ухвалено нове рішення про стягнення неустоки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів у межах ВП № НОМЕР_2 за період з 06.07.2021 по 31.08.2021 та в межах ВП № НОМЕР_3 за період з 06.07.2021 по 30.09.2021.
При вирішенні справи № 754/15617/21 про стягнення неустойки (пені) Київським апеляційним судом детально перевірялась сплата боржником аліментів грудня по 2019 по липень 2021 і судом апеляційної інстанції достовірно встановлено наступне, зокрема, «Колегія суддів не може прийняти до уваги квитанції за період з грудня 2019 року по липень 2021 року, оскільки зі смісту вказаних квитанцій вбачається, що призначення платежу: «поповнення картки/рахунку», тому вони не свідчать про те, що кошти перераховувались саме в рахунок сплати аліментів (а.с. 41-47). Однак, колегією суддів приймається до уваги, як підтвердження сплати аліментів квитанції: від 01 березня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за лютий 2021 року; від 19 квітня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за лютий 2021 року; від 08 травня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за березень 2021 року; від 02 червня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за квітень 2021 року; від 30 липня 2021 року на суму 3 500 грн з призначенням платежу ВП НОМЕР_2; від 31 серпня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу ВП НОМЕР_3; від 25 серпня 2021 року на суму 3 500 грн з призначенням платежу ВП НОМЕР_2; від 24 вересня 2021 року на суму 3 500 грн з призначенням платежу ВП НОМЕР_3 (а.с. 47-49) та які зараховуються, згідно правової позиції висловленої в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла в попередньому місяці (місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення. Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи квитанції: від 01 березня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за лютий 2021 року; від 08 травня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за березень 2021 року; від 02 червня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за квітень 2021 року, станом на 06 липня 2021 року заборгованість відповідача по аліментам за виконавчим провадженням НОМЕР_2 становить 62 947 грн 23 к. (3 500 сума аліментів за відповідний місяць *21 місяць (період з 05 листопада 2019 року по 06 липня 2021 року). В свою чергу, враховуючи квитанцію від 19 квітня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу аліменти за лютий 2021 року заборгованість відповідача по аліментам за виконавчим провадженням № НОМЕР_3 становить 66 482 грн 41к. (3 500 сума аліментів за відповідний місяць*21 місяць (період з 05 листопада 2019 року по 06 липня 2021 року). При цьому сума заборгованості з 05 листопада 2019 року по 06 липня 2021 року буде зменшуватись враховуючи надані відповідачем квитанції від 30 липня 2021 року на суму 3 500 грн 00 к. з призначенням платежу ВП НОМЕР_2; від 31 серпня 2021 року на суму 3 517 грн 59 к. з призначенням платежу ВП НОМЕР_3; від 25 серпня 2021 року на суму 3 500 грн з призначенням платежу ВП НОМЕР_2; від 24 вересня 2021 року на суму 3 500 грн з призначенням платежу ВП НОМЕР_3;; від 28 жовтня 2021 року на суму 3 500 грн з призначенням платежу ВП НОМЕР_3. Отже, станом на 30 вересня 2021 року загальна заборгованість відповідача по сплаті аліментів за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 становить 59 447 грн 23 к. (62 947, 23 - 3 500 (платіж 30 липня 2021 року) - 3 500 (платіж 25 серпня 2021 року)- 3 500 (платіж 24 вересня 2021 року) + 3 500 (аліменти за липень 2021 року) + 3 500 (аліменти за серпень 2021 року)). За виконавчим провадженням ВП № НОМЕР_3 станом на 30 вересня 2021 року загальна заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 69 964 грн 82 к. (66 464 грн 82 к. - 3 157 грн 59 к. (платіж 31 серпня 2021 року) - 3 500 (платіж 24 вересня 2021 року) + 3 500 (аліменти за липень 2021 року) + 3 500 (аліменти за серпень 2021 року) + 3 500 (аліменти за вересень 2021 року). Згідно з указаним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (провадження № 14-616цс18) щодо порядку обчислення неустойки (пені) розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 %. Отже, розмір неустойки (пені) за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 нарахована за період з 06 липня 2021 року по 31 серпня 2021 року 38 609 грн 93 к. з яких: 15 107 грн 34 к. (62 947,23 (загальна сума заборгованості станом на 06 липня 2021 року)*1%*24 (кількість днів прострочення)) + 15 456 грн 28 к. (59 447,23 (загальна сума заборгованості станом на 30 липня 2021 року, враховуючи проведену відповідачем 30 липня 2021 року оплату у розмірі 3 500 грн)) )*1%*26 (кількість днів прострочення)) + 3916 грн 31 к. (55 947,23 (загальна сума заборгованості станом на 25 серпня 2021 року, враховуючи проведену відповідачем 25 серпня 2021 року оплату у розмірі 3 500 грн)) * 1% * 7 (кількість днів прострочення)) + 3 045 грн (заборгованість за липень 2021 року у розмірі 3 500 грн)*1%*87 (кількість днів прострочення)) + 1085 грн (заборгованість за серпень 2021 року у розмірі 3 500 грн)*1%*31 (кількість днів прострочення)). За виконачим провадженням № НОМЕР_3 нарахована за період з 06 липня 2021 року по 30 вересня 2021 року 63 669 грн 45 к., з яких: 37 230 грн 15 к. (66482,41 (загальна сума заборгованості станом на 06 липня 2021 року)*1%*56 (кількість днів прострочення)) + 15 046 грн 76 к. (62 964,82 (загальна сума заборгованості станом на 31 серпня 2021 року, враховуючи проведену відповідачем 31 серпня 2021 року оплату у розмірі 3 157 грн 59 к.))*1%*56 (кількість днів прострочення)) +4 162 грн 54 к. (59464,82 (загальна сума заборгованості станом на 24 вересня 2021 року, враховуючи проведену відповідачем 24 вересня 2021 року оплату у розмірі 3 500 грн)*1%*7 (кількість днів прострочення)) + 3 045 грн (заборгованість за липень 2021 року у розмірі 3 500 грн)*1%*87 (кількість днів прострочення)) + 3 135 грн (заборгованість за серпень 2021 року у розмірі 3 500 грн)*1%*61 (кількість днів прострочення))+1050 грн (заборгованість за ересень 2021 року у розмірі 3 500 грн)*1%*30 (кількість днів прострочення)). Враховуючи вищевикладені обставини колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 підлягає стягненню неустойка (пеня), за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 нарахована за період з 06 липня 2021 року по 31 серпня 2021 року 38 609 грн 93 к., а за виконачим провадженням № НОМЕР_3 нарахована за період з 06 липня 2021 року по 30 вересня 2021 року 63 669 грн 45 к., що не перевищує сукупний розмір заборгованості по аліментам за цей період.».
У скарзі скаржником повторно порушується питання про перерахунок заборгованості за аліментами по обох виконавчих провапдженнях за частину періодів, які вже були предметом детальної судової перевірки Київським апеляційним судом, тому доводи скарги в цій частині суд вважає безпідставними.
При перевірці оплати інших платежів, а саме, 24.08.2021 року на суму 3500, 00 грн. з призначення платежу ВП № НОМЕР_2, 31.08.2021 на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_3, 24.09.2021 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_2, 28.10.2021 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_3, 30.11.2021 на суму 3500, 00 грн. ВП № НОМЕР_2, 27.04.2023 на суму 7000, 00 грн. судом у судовому засіданні встановлено наступне.
Платежі 24.08.2021 року на суму 3500, 00 грн. з призначення платежу ВП № НОМЕР_2, 31.08.2021 на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_3, 24.09.2021 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_2, 28.10.2021 року на суму 3500,00 грн. з призначенням платежу ВП № НОМЕР_3 враховані державним державним виконацем, тому доводи скарги щодо неврахування даних платежів при визначенні заборгованості зі смсплати аліментів є безпідставними.
Що ж стосується платежа за 30.11.2021 на суму 3500, 00 грн. ВП № НОМЕР_2 то в даному платежі не йдеться про призначення платежу, як стягнення аліментів та/або заборгованості за аліментами, тому, суд вважає неврахування державним виконавцем даного платежу, як платежу за аліментами обгрунтованим.
При перевірці доводів скарги в частині платежу за 27.04.2023 на суму 7000,00 грн. відповідач суду повідомив, що даний платіж скаржником державному виконавцю саме в сумі 7000 грн. не подавалася.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суду також не надано доказів сплати 27.04.2023 одноразово саме суми 7000 грн., тому в цій частині доводи скарги є недоведеними.
Інших конкретних правових доказів, які б свідчили про неврахування при визначені заборгованості за аліментами платежів із призначення платежу, як оплата/стягнення аліментів та/або заборгованості за аліментами суду не надано.
За таких обставин у задоволенні скарги відмовляється.
Згідно ст. 452 ЦПК України, 1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
На час вирішення справи суду не надано доказів понесення судових витрат учасниками справи.
Керуючись ст. 451 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні скарги скаржника ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація: АДРЕСА_1 ) на бездіяльність відповідача (Старший державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Юденкор Ольга Володимирівна, ЄДРПОУ 34972294, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бальзака, 64).
Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покласти на скаржника ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація: АДРЕСА_1 ).
Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів.
Згідно ст. 261 ЦПК України, 1. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 2. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).