про відмову у забезпеченні позову
19 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/28782/25
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла позовна заява ОСОБА_1 довійськової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні його з військової служби протиправними;
- рішення командира військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні його рапорту від 02.12.2025 про звільнення з військової служби, оформленого листом від 15.12.2025 №812/51513 - скасувати;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити його з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-XII, а саме у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, а також у зв'язку із тим, що має матір з наявністю когнітивних порушень, яка також потребує стороннього догляду.
На обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 02 грудня 2025 року він подав по команді безпосередньому командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби згідно пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме - через те, що має необхідність у здійсненні постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, а також у зв'язку із тим, що має матір з наявністю когнітивних порушень, яка також потребує стороннього догляду. Оскільки його безпосередній командир усно відмовився від отримання вказаного рапорту, то він надіслав його засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта" рекомендованим листом з описом вкладення. Однак, відповідач за наслідком розгляду цього рапорту надав відповідь від 15.12.2025 №812/51513, якою повідомив, що командування військової частини НОМЕР_1 пропонує йому звернутись у встановленому порядку («по команді») з клопотанням до безпосередніх та прямих командирів, у підпорядкуванні яких він знаходиться з додаванням всіх підтверджуючих документів для прийняття правового рішення щодо звільнення з військової служби. Позивач вважає, що по своїй суті зазначена відповідь від 15.12.2025 №812/51513 є рішенням про відмову у його звільненні, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
19 грудня 2025 року було здійснено реєстрацію позовної заяви ОСОБА_1 в автоматизованій системі документообігу суду із присвоєнням їй єдиного уніфікованого номеру 240/28782/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025, головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/28782/25 було визначено суддю Черняхович І.Е.
Разом із позовною заявою ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони командиру військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо переміщення (направлення) його для проходження військової служби з навчального центру військової частини НОМЕР_1 до місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_2 зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є навчальним центром, а тому після закінчення терміну базової військової підготовки, термін якої становить 51 день, його буде переведено до іншої військової частини для подальшого проходження служби. Враховуючи, що він проходить таку підготовку з 18.11.2025, то термін її завершення припадає на кінець грудня 2025 року. Відтак, після завершення навчання його направлять до бойової військової частини ДШВ для виконання бойових завдань безпосередньо у зоні ведення бойових дій. Наголосив, що направлення особи, яка має законні підстави для звільнення, у зону бойових дій створює очевидну загрозу її життю та здоров'ю, що робить захист прав у майбутньому ілюзорним. Відтак. невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективне поновлення його прав та може призвести до невідворотних наслідків.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 154 КАС України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Ознайомившись із заявою про забезпечення позову та приєднаними до неї документами, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для забезпечення адміністративного позову суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. 1ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За змістом приписів частин 4, 5, 6 ст. 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку:
1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;
2) захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;
3) наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.
При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.
У контексті наведеного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Згідно із п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В розрізі наведених акцентів варто зауважити, що при вирішенні процесуального питання «заходів забезпечення позову» суд враховує Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, відповідно до яких рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду без вжиття заходів задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вивчивши надані докази на її підтвердження, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів із забезпечення позову заявник вказує, що після закінчення терміну базової військової підготовки у військовій частині НОМЕР_1 його буде переведено до іншої військової частини для подальшого проходження служби та направлено у зону ведення бойових дій, а тому існує загроза, що рішення за поданою ним позовною заявою щодо розгляду рапорту на звільнення з військової служби не можна буде виконати. У зв'язку із цим, заявник вважає, що забезпечення позову є необхідним для збереження його існуючого становища.
З даного приводу суд зазначає, що доводи заявника про направлення його у зону ведення бойових дій базуються виключно на припущеннях, які наразі не підтверджено жодним доказом.
До заяви про забезпечення позову заявником не було додано жодних доказів, які б свідчили про те, що після завершення навчання його направлять для подальшого проходження служби саме у зону ведення активних бойових дій. Відтак, факт очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам не підтверджено.
В той час, як існування порушення прав заявника або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, що у даному випадку заявником не підтверджено.
Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
Таким чином, зазначені мотиви вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованими і непідтвердженими, а також такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду.
Також суд зазначає, що сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано наявність правових підстав для забезпечення позову, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя І.Е.Черняхович