Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
22 грудня 2025 року Справа №200/9987/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Молочна І. С., ознайомившись з матеріалами позовної заяви Біленка Євгена Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
18 грудня 2025 року Біленко Євген Леонідович в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся з позовом до Рівненського окружного адміністративного суду з вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_2 :
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби на посадах ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби на посадах ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі довідки про вартість речового майна, що належало до видачі із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Право на звернення до суду та способи судового захисту гарантовано Конституцією України та статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 160 КАС України).
Відповідно до статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, досліджуючи зміст та обґрунтованість позовної заяви та наданих до неї документів, суддя констатує, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Щодо форми і змісту позовної заяви, наданих доказів, суддя зазначає наступне.
Частинами першою-другою статті 2 КАС України гарантовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 2-4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з пунктами 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.
Натомість, під викладом обставин розуміється обґрунтування порушених прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача у сфері публічно-правових відносинах.
При цьому, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України.
Як вбачається з позовних вимог, представник позивача просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно нарахування та виплати позивачу компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби на посадах ІНФОРМАЦІЯ_3 , та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби на посадах ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі довідки про вартість речового майна, що належало до видачі.
Водночас, представник позивача не визначає конкретний період проходження позивачем військової служби на посадах ІНФОРМАЦІЯ_3 , з який необхідно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно.
Крім того, представник позивача не зазначає реквізити довідки про вартість речового майна, що належало позивачу до видачі, на підставі якої у позовних вимогах просить здійснити позивачу таку компенсацію.
Відтак, позовні вимоги сформульовані представником позивача нечітко та нелогічно, що не узгоджується з положеннями КАС України.
Суддя звертає увагу представника позивача, що позовні вимоги мають бути логічними та зрозумілими, тому у відповідності до вимог пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України, позивачу (його представнику) необхідно викласти позовні вимоги у відповідності до вимог КАС України, із зазначенням чіткого та зрозумілого змісту позовних вимог.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суддя зазначає наступне.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
За змістом статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №2-а-3097/2007.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
У цій справі предметом спору є правомірність дій та не нарахування відповідачем грошової компенсації позивачу за неотримане речове майно.
Відтак, цей спір не пов'язаній із звільненням з публічної (військової) служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 10 лютого 2025 року у справі №240/5940/24 щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату звільненому військовослужбовцю грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Водночас, у позовній заяві представник позивача стверджує, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) норма статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, та такою, що втратила чинність норма статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тому, оскільки Конституційним Судом України фактично відновлено дію попередньої редакції статті 233 Кодексу законів про працю України відповідно до якої працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, позивач звертаючись із цією позовною заявою не обмежений строком звернення до суду.
Суддя відхиляє зазначені представником доводи, як помилкові та безпідставні, оскільки норми статті 233 Кодексу законів про працю України взагалі є неправозастосовними до спірних правовідносин.
Із позовної заяви вбачається, що у відповідь на адвокатський запит №АЗ/09/2025-18 від 17 вересня 2025 року відповідачем надано лист №12/2/972 від 06 вересня 2025 року, яким стверджує, що й в листі №16/389 від 25 вересня 2025 року. Водночас, представник позивача долучив до матеріалів позовної заяви документ «Копія експрес-накладної до листа 12/2/972 від 06 вересня 2025 року», з якого можна встановити дату доставки такого відправлення - 08 жовтня 2025 року о 09:00. Проте, докази його отриманням позивачем представник позивача суду не надає.
Отже, про порушення своїх прав внаслідок невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивач повинен був дізнатися 08 жовтня 2025 року, ознайомившись із вказаним листом.
Тобто, в даному випадку, відлік місячного строку звернення до суду слід обчислювати з 08 жовтня 2025 року.
Отже, суддя відхиляє доводи представника позивача відносно того, що строк звернення до суду із цим позовом позивачем порушено не було.
Відтак, у позивача з 08 жовтня 2025 року був один місяць для звернення до суду із цим позовом.
Разом з тим, представник позивача звернувся із позовом до суду для захисту прав позивача 18 грудня 2025 року.
Отже, за результатом вивчення матеріалів позовної заяви, є підстави вважати, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
КАС України не пов'язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення пропущеного строку.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В свою чергу, клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем до позовної заяви не додано. Як не додано і доказів поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду.
Таким чином, позивачу (його представнику) необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
Наведене вище свідчить про недотримання вимог КАС України та є недоліками позовної заяви, що в свою чергу створює перешкоди для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.
Згідно з абз. 1 частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Абз.2 частини другої статті 169 КАС України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, суддя вважає за необхідне залишити даний позов без руху та надати позивачеві строк для усунення вказаних недоліків, з урахуванням висновків, наведених у цій ухвалі.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ухвалив:
1. Залишити без руху позовну заяву Біленка Євгена Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду:
- виправленої позовної заяви з викладенням позовних вимог у відповідності до КАС України, із зазначенням чіткого та зрозумілого змісту позовних вимог;
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, та докази поважності причин його пропуску.
3. У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
4. Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
5. Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя І.С. Молочна